Дипломна робота «Межі кримінальної відповідальності», 2007 рік

З предмету Право · додано 09.06.2009 02:05 · від e_mik · Додати в закладки
75 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ 3 Розділ 1. Межі кримінальної відповідальності як філософська, лінгвістична та правова категорія 5 Розділ 2. Загальні межі кримінальної відповідальності 30 2.1. Об’єктивні та суб’єктивні межі кримінальної відповідальності 30 2.2. Межі кримінальної відповідальності за ознакою суспільної небезпечності діяння 43 Розділ 3. Спеціальні межі кримінальної відповідальності 59 3.1. Межі кримінальної відповідальності неповнолітніх 59 3.2. Межі кримінальної відповідальності співучасників злочину. 68 Висновок 89 Список використаних джерел 94 Додатки

Висновок

Чинний Кримінальний кодекс широко враховує дослідження науки кримінального права не тільки в Україні, а й зарубіжних держав. Він втілює певні теоретичні здобутки з питань його побудови, враховує здобутки та тенденції судової практики, ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, стверджує принципи гуманізму та законності.

У сьогоднішніх умовах становлення нових суспільно–економічних відносин головне завдання кримінально–правової науки у протидії злочинності – полягає у розробці науково–обґрунтованих рекомендацій щодо визначення меж кримінальної відповідальності. Вони дозволяють не обмежувати протидію злочинності примусовим впливом, переважно у формі кримінальної відповідальності за конкретні злочини, а й з урахуванням усіх важливих аспектів злочинності як соціального явища розробити та застосувати в такій протидії комплекс економічних, політичних, правових, виховних та інших заходів.

Межі кримінальної відповідальності – це визначені кримінально–правовими нормами об’єктивні та суб’єктивні критерії конкретизації обсягу юридичного обов’язку винного з моменту вчинення злочину до повної реалізації індивідуально визначеної форми відповідальності у зв’язку із вимушеним зазнанням передбачених КК України обмежень особистого, майнового або іншого характеру та правових наслідків вчиненого ним злочину, що покладаються на нього спеціальними органами держави.

Найбільш важливим критерієм правильного визначення об’єктивних меж кримінальної відповідальності за чинністю кримінального закону в часі є принцип зворотної сили кримінального закону. З метою конкретизації положень ч. 1 ст. 5 КК України пропоную викласти її в такій редакції: „Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі одночасно щодо норм Загальної та Особливої частини цього Кодексу, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі й на осіб, що відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.»

Об’єктивні межі кримінальної відповідальності за територіальним принципом просторової чинності кримінального закону полягають в тому, що всі особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК та імплементованих норм міжнародного права. Певних об’єктивних обмежень зазнає територіальний принцип чинності кримінального закону стосовно тих осіб, які користуються дипломатичним імунітетом. В зв’язку з цим пропонується доповнити ч. 4 ст. 6 КК абзацом другим такого змісту :»На цих осіб кримінальна юрисдикція України поширюється, як виняток, лише у випадках ясно наданої згоди на це держави, що їх акредитувала, яку вона висловлює позбавленням певної особи імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування (України).

Частину 1 ст. 6 КК України щодо чинності закону про кримінальну відповідальність за злочини, вчинені на території України слід доповнити абзацом другим такого змісту: «У випадках неузгодженості між нормами міжнародного права та нормами КК при вирішенні питань про кримінальну відповідальність пріоритетну чинність мають норми міжнародного права».

Гуманізація кримінально–правової політики держави вимагає подальшого удосконалення норм КК України, що визначають межі кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Питання про критерії та межі кримінальної відповідальності неповнолітніх тісно пов’язане з аналізом закономірностей розвитку особистості та проблемою диференціації відповідальності в залежності від вікових меж. Визнання неповнолітніх 14–16–ти річного віку кримінально осудними за окремі злочини відповідає їх соціально–психологічному розвитку. Проте в цей період ще не наступає повної соціальної зрілості, що, безперечно, впливає на визначення об’єктивних меж цієї категорії правопорушників у порівнянні з дорослими.

В зв’язку з цим, вбачається доцільним у ст. 22 КК України встановити вікові межі кримінальної відповідальності за злочини, передбачені статтями 112, 116 КК України (за посягання на життя державного чи громадського діяча, за спричинення смерті в стані сильного душевного хвилювання) – з 16 річного віку, а не з 14 річного, як це передбачено в чинному КК. Та доповнити ст. 22 КК частиною третьою такого змісту: „Не підлягає кримінальній відповідальності неповнолітня особа, яка хоча і досягла встановленого законом віку, але внаслідок психофізіологічного розвитку і соціальної незрілості не була здатна усвідомлювати фактичний характер і соціальний зміст своєї поведінки та її наслідків на момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечного діяння. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного чи виховного характеру.»

Пропонується закріпити в чинному Кримінальному кодексі України, в розділі «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх», норму про загальні засади призначення примусових заходів виховного характеру та покарання неповнолітнім, що зумовлено значенням і специфікою кримінально-правової боротьби з правопорушеннями неповнолітніх, необхідністю чітко визначити правову регламентацію відступу від загальних правил кримінальної відповідальності. Регламентація загальних засад призначення примусових заходів виховного характеру та покарання неповнолітніх в одній нормі дає можливість показати на загальних принципах кримінальної відповідальності особливості кримінальної відповідальності саме цієї категорії осіб та звести в систему всі норми, що регулюють їх відповідальність, більш чітко конкретизувати її правові межі.

Теоретичний аналіз чинного кримінального законодавства, судової практики, а також теоретичних концепцій вітчизняних науковців дає підстави для висновку про недосконалість правових норм, що визначають межі кримінальної відповідальності при співучасті.

В зв’язку з проблемою законодавчого визначення меж відповідальності за співучасть та із міркувань більш чіткої систематизації норм Загальної частини КК в розділі «Співучасть у злочині» доцільно було б конкретизувати наступні положення:

доповнити ст. 26 КК частиною другою наступного змісту: „Не є співучастю у злочині вчинення злочину шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності»;

конкретизувати ч. 2 ст. 27 КК положенням про те, що співвиконавцем злочину визнається фізична, осудна особа, яка у віці з якого можлива кримінальна відповідальність, у співучасті з іншими суб’єктами повністю або частково вчинила діяння, передбачене цим Кодексом;

доповнити ч. 5 ст. 27 КК текстом такого змісту: „Відповідальність за пособництво наступає тільки при вчиненні особливо тяжкого, тяжкого або злочину середньої тяжкості» ;

поза сферою нормативного визначення залишилась поведінка замовника злочину. Це викликає потребу в теоретичному осмисленні цієї діяльності і нормативному її визначенні як діяльності особливого виду співучасті. Однак вирішення цього питання потребують глибинних кримінологічних досліджень, що можуть бути покладені в основи вирішення питання про ознаки такого виду співучасника;

пропоную ч. 2 ст. 68 КК подати в такій редакції: „При призначенні покарання співучасникам злочину суд крім обставин, вказаних у статтях 65–67 цього Кодексу, враховує характер (форму) співучасті, а також роль та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину»;

доцільно у ч. 2 статті 31 – перше речення, після слів „або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчинюється» доповнити словами: „і якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено нанесення шкоди правоохоронним інтересам. Якщо дії організатора, підбурювача, пособника, направлені на відвернення злочину виконавцем, його не відвернули, суд розцінює ці дії як дійове каяття, а в разі вчинення виконавцем злочину невеликої тяжкості, суд вправі за цих умов звільнити інших співучасників від кримінальної відповідальності».

Здається, що така конструкція норм про межі кримінальної відповідальності за співучасть у злочині, по–перше, дасть відповідь на ряд до сьогодення не вирішених чинним законодавством питань, по–друге, дозволить уникнути неоднозначних доктринальних тлумачень закону і, по–третє, дозволить правозастосовчим органам уникати помилок кваліфікації співучасті за обставин, що законодавчо не врегульовані, що в кінцевому підсумку буде сприяти зміцненню законності в боротьбі зі злочинами, що вчинюються у співучасті.

Характеризуючи в цілому існуючу в Україні законодавчу базу визначення меж кримінальної відповідальності як не цілком достатню для ефективної протидії злочинності, слід підкреслити, що вітчизняному кримінальному законодавству бракує цілісності, повноти, завершеності. Щоб поліпшити ситуацію в нашій державі щодо протидії злочинності – потрібно узагальнити та видати серію методичних матеріалів з пропозиціями та рекомендаціями, напрацьованими у ході досліджень з проблем кримінального права за останнє десятиліття.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 75 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?