Реферат «Микола Міхновський», 2001 рік

З предмету Історія · додано 01.06.2009 18:38 · від Анна · Додати в закладки
8 грн Вартість завантаження

Зміст

1.Вступ 2.Дитячі та студентські роки М. Міхновського 2.1. Братство тарасівців 2.2. «Самостійна Україна» 2.3. Радикально-націоналістична концепція української ідеї 3.Українська народна партія. «Десять заповідей УНП» 3.1. «Оборона України» 3.2. Видання газет Міхновським 3.3. «Товариство ім. Квітки-Основ'яненка» 4. Міхновський у 1917 р. УЦР 4.1. Удхп 4.2. Ундс 5. Остання політична акція М. І. Міхновського 6. Висновок 7. Список літератури У тексті відсутні посилання на літературні джерела

Висновок

М. І. Міхновський прожив 51 рік. На політичний арені України він з'явився несподівано і вніс сум'яття в усталений світ лояльного українофільства. Він зруйнував цей по-своєму комфортний, добре влаштований світ. Він перший кинув українському освіченому суспільству гіркі докори і звинувачення у пристосуванстві, відсутності політичної волі, державницьких прагнень. Він перший закликав до боротьби за самостійність України і обґрунтував необхідність, глибоку історичну обумовленість цієї боротьби.

М. І. Міхновському пощастило У одному: він написав майже усе головне, що хотів написати. Вся його публіцистика, політологічні статті і програмні документи могли б уміститися У одному невеликому томі. А склали вони цілу епоху в історії української суспільно-політичної думки.

Його долю важко назвати щасливою. Він часто робив те, що більшості не подобалося. Усе своє свідоме життя Міхновському доводилося відстоювати ідеї, які більшість не сприймала. Усе життя він був приречений йти «проти течії». Робив він це гаряче, 6езкомпромісно, настійно. Відрізнявся непоступливим, упертим характером. Здобув стійку репутацію складної людини, з якою важко спілкуватися. Був розкритикований, осміяний, відторгнутий. Надзвичайна цілісність особистості звужувала коло його друзів: близькими ставали лише ті, хто поділяв його політичні погляди.

Багатьом, надто багатьом здавалося, що це людина з далекого минулого, що вона випадково попала у ХХ століття і безслідно щезне. І ось пройшло майже 70 років після його трагічної смерті. Настає момент переосмислення, момент істини.

Устремління політичних діячів і мислителів минулого прийняти звіряти з головною лінією історичного розвитку. Ця лінія губиться у глибині десятиліть, проходить через сучасність і спрямовується у майбутнє. Саме вона точно визначає вектор історичного процесу. Але політиків - живих людей, обтяжених традиціями минулого - круговерть подій і пристрастей часто заносить далеко від головного русла історії. Ум буває важко утриматися у цьому фарватері, узгодити свої дії з логiкою історичного процесу. Та саме міра цієї узгодженості є одним з найточніших способів визначити справжню, а не плакатну, декларативну роль політика. Дуже часто у подібних випадках біографам доводиться захищати своїх героїв від суворого суду історії рятівною формулою: «людина свого часу». Майже усі видатні сучасники М. І. Міхновського, активні діячі українського національно-визвольного руху першої чверті ХХ століття, потребують такого захисту. М. І. Міхновський до них не належить. Він не потребує захисту сучасників. Його неможливо назвати «сином свого часу». Зі «своїм часом» він взагалі не був у злагоді. Він належав до тієї нечисленної категорії політичних діячів, які живуть У двох часових вимірах: серед своїх сучасників і серед нащадків. Такі люди, як правило, рідко бувають вправними політиками. Їм важко враховувати життєві реалії, йти на постійні компроміси, без чого реальна політика неможлива. Але, попри все, М. І. Міхновський і для своїх сучасників зробив дуже багато. Він ніколи не був «кабінетним» діячем, що діють за кулісами подій. Його участь у суспільно-політичному житті України була надзвичайно активною. Він започаткував політичну традицію, яка вже ніколи не переривалася - традицію новітнього українського самостійництва і робив відчайдушні спроби наблизити перспективу самостійності конкретними ділами.

У М. І. Міхновського були помилки. Не роблять їх лише небожителі. Не все, про що говорив він у свій час, відповідає стандартам кінця ХХ століття, у тому числі одному з найважливіших: про приорітет прав особи перед правами нації. Але Міхновський взагалі не орієнтувався на зовнішні, умоглядні стандарти, особливо ті, що склалися у відносно благополучних умовах Західної Європи, народи якої сотні років розвивалися в умовах державної незалежності. У нього був головний орієнтир: знедолена Україна, її нещасний народ, його поставлене під сумнів майбутнє. Тому, мабуть, в умовах, подібних до тих, у яких опинилася Україна, мова повинна була б йти не про верховенство прав людини над правами нації, а про гармонію цих прав. Адже поняття «народ» - не гола абстракція. Народ - це сукупність особистостей. Існування народу - неодмінна умова розвитку особистості. Якщо зникає народ, то питання про права особи також втрачають сенс. На світогляді і діяльності Міхновського ця загроза існуванню українського народу відбилася особливо глибоко, викликавши у ряді випадків крайнощі, неадекватні реакції. Але відкинемо все випадкове, другорядне, необов'язкове, дрібне.

Майже столітня історична дистанція дозволяє зробити це. Згадаємо у Міхновського головне, фундаментальне, окинемо поглядом його постать на фоні подій усього ХХ століття, а не одного з довільно вибраних, вузьких періодів. Міхновський з когорти тих діячів, які вимагають саме такого, масштабного підходу. Якщо ми зробимо це неупереджено, то мусимо визнати: те, до чого прагнув Міхновський - самостійності України, справедливого соціально-економічного ладу, побудованого на різних формах власності, всебічного розвитку культури і духовного життя, національного відродження - усі ці його прагнення відповідали найглибиннішим тенденціям історичного розвитку.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 8 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?