Курсова робота «Мовні засоби представлення кінетичних стереотипів в українській культурі», 2005 рік

З предмету Філологія · додано 28.05.2009 00:13 · від tina · Додати в закладки
35 грн Вартість завантаження

Зміст

Вступ Розділ 1. Проблема паравербальних засобів комунікації 1.1. Головні напрями дослідження паралінгвістики, проблеми паралінгвістики 6 1.2. Паравербальні засоби та їхня типологія, класифікація 10 1.3. Проблема кінетичних стереотипів 18 Розділ 2. Характеристика кінетичних стереотипів у творчості В. Шевчука (на матеріалі збірок “Біс плоті” та “Вибрані твори”) 2.1. Жестові кінетичні стереотипи 20 2.2. Фонаційні кінетичні стереотипи 25 2.3. Мімічні кінетичні стереотипи 29 2.4. Пантомімічні кінетичні стереотипи 34 2.5. Ситуаційні та інші види кінетичних стереотипів 41 Висновки 45 Список використаної літератури 49 Словник 52

Висновок

У сучасних дослідження лінгвістів помітне місце відводиться невербальним паралінгвістичним засобам, що супроводжують комунікацію. Вважається, що людина за день вимовляє близько тридцяти тисяч слів, а сам процес спілкування супроводжується несловесними діями, які допомагають зрозуміти і осмислити мовний текст. Ефективність будь-яких комунікативних контактів визначається не лише тим, наскільки зрозумілі слова співрозмовнику, його міміка та жести, рухи тіла, поза, дистанція, темп і тембр мовлення. Адже навіть якщо мова є найефективнішим і найпродуктивнішим засобом спілкування людей, все ж не є єдиним. Вчені встановили, що за допомогою мови ми передаємо не більше 35 % інформації своїм співрозмовникам. Поряд з мовою існує доволі велика кількість способів спілкування, і ці форми спілкування об’єднуються поняттям “невербальна комунікація”. За допомогою невербальних паралінгвістичних засобів ми передаємо 65 % інформації в процесі комунікації [Грушевицкая 2003: 170], а в деяких випадках кількість невербаліки в мовленні досягає 80 %.

Паравербальні засоби – це засоби, що супроводжують мовлення, одиницею паравербаліки є кінема, кіне або кінеморф, який формує систему безпосередньо разом з мовними сегментами. Кінеми поділяють на безпосередні та опосередковані, що виражаються відповідно в усному мовленні та письмовому, друкованому тексті. У дослідженні ми розглядаємо типи безпосередніх кінем: фонаційні (темп, тембр, сила, гучність голосу); жестові (рухи рук, кистей рук); мімічні (рухи м’язів обличчя); пантомімічні (рухи тіла, голови) та ситуаційні (загальна манера поведінки). Важливу роль у формуванні образів, характерів відіграють також сенсорика (чуттєве сприйняття), такесика (дотики один до одного); хронеміка (відчуття часу) та окулістика (погляд очей тощо).

Однією з проблем є встановлення стереотипів цих кінем в певних культурах. Стереотип – це деяке “представлення” фрагмента навколишньої дійсності / фіксована ментальна “картинка”, яка є результатом відображення у свідомості особистості “типового” фрагмента реального світу, певний інваріант чітко окресленої ділянки картини світу [Львов 2000: 17].

Кінетичні стереотипи – це представлення фрагмента сукупності жестів, поз, рухів тіла тощо, які використовують постійно, стабільно при комунікації, навколишньої дійсності (усталені форми, звороти, що притаманні певному епосу і вживаються у чітко визначеній мовній ситуації, залежно від контексту та експресивного наповнення).

В українській культурі кінетичні стереотипи фіксуються в художніх текстах. У творчості В. Шевчука розглянули кінеми за традиційною класифікацією, проаналізували їх. Вони виконують різноманітні функції у реченнях, текстах, але в переважній своїй більшості характеризують українську націю, культуру, розкриваючи її специфічні особливості. Кожен з типів кінем несе своє певне семантичне забарвлення, але об’єднавшись, можуть допомогти уявити цілісну картину образу, персонажа, можуть доповнювати і замінювати один одного.

Стереотипи української культури ще не достатньо з’ясовані, але, досліджуючи твори В. Шевчука можемо виділити деякі специфічні кінетичні стереотипи, які виражають певні функції:

• жестові КС – традиційно українці, як нація чуттєва, мають звичку показувати за допомогою жестів те, що можна було б сказати: смуток, радість, захоплення, гнів, роздратованість тощо. Етнічно притаманний є рух “заламувати руки” [Шевчук 1999: 109]; чи ознакою віросповідання – “перехрестився” [Шевчук 1999: 159].

• фонаційні КС – за допомогою забарвлення голосу, сили, гучності, тембру можна встановити настрій людини, ситуацію, що склалася; голос є формальним показником стану людину. Українці лише фонаційними КС можуть висловити своє ставлення чи думки про щось чи про когось. Наша нація полюбляє створювати якісь нові нотки голосу чи ототожнювати їх з предметами, явищами: “сказала зимно” [Шевчук 1989: 163], чи “сказала чавунним голосом” [Шевчук 1999: 51].

• мімічні КС – можуть функціонувати окремо та разом з іншими різновидами КС. Міміка українців дуже багата, найчастіше позначає справжній, реальний стан, становище людини чи ситуації, але притаманними для української культури є також мімічні КС оманливого характеру, контекст яких можна зрозуміти лише у поєднанні з іншими КС. Досить частотним є вживання посмішки. Порівняємо: “всміхнулася Галя” [Шевчук 1989: 43] – “всміхнулася, примруживши праве око” [Шевчук 1989: 58].

• пантомімічні КС – найкраще і найповніше розкривають образ героя разом з іншими КС, акцентуючи на положенні тіла людини, чи якійсь частині тіла. Можуть мати різне семантичне навантаження, але слугують для доповнення емоційності, експресивності мовця. Тому є прийнятними і широко представленими в українській культурі “битися головою об долівку” [Шевчук 1989: 420]. Погляд очей, окулістика може відображати реальну картину буття, становище, семантично також може бути набутою, неправдивою, тому значення можна встановлювати залежно від контексту: “звузити очі” [Шевчук 1999: 116].

• ситуаційні КС – у творчості В. Шевчука ця група КС є найменш представленою, хоча є своєрідною характеристикою людини. Може залежати не лише від мовлення, а й від інших груп КС: “розчервонілася – вуста її тремтіли” [Шевчук 1999: 203]. Доповнюються образи іншими властивостями: сенсорними, тактильними тощо.

Існування КС в українській культурі є явищем обумовленим історично, але залежать вони в більшості випадків саме від контексту, чи від сполучуваності одне з одним. В українській культурі створюються для виділення різних емоційних станів та ситуацій, експресивності, виражальності мовлення.

Перед завантаженням, ви можете звернутися до адміністратора сайту, та ознайомитися з роботою через Skype (live:intellectnova)

Завантаження буде доступне після авторизації та поповнення балансу на 35 грн

Зайти на сайт

Забули пароль? Ще не зареєстровані?