О подающих милостыню в блозі Ego Blog · від Ego · додано 04.11.2009 15:14

Подаете ли вы милостыню? Всегда ли? Что при этом испытываете?

Как ни странно, этот вопрос не такой и простой, как может показаться на первый взгляд. Если у вас традиционное христианское воспитание, то тогда все выглядит просто: есть деньги – подаем, нет – делаем вид, что не замечаем. Ах, да – еще есть вариант, что не подаем от того, что лицо у просящего («морда у попрошайки») что-то не очень соответствует тому, каким оно должно быть в вашем понимании.

Но оказывается, все не так ясно, если начать задавать себе правильные вопросы. Например, самый элементарный – зачем я подаю? Но только будьте хотя бы с собой предельно откровенны. Неужели вы ответите себе, что делаете это, потому что вы хотите сделать добро этому совершенно незнакомому человеку? Ерунда. Такой подход – не «запрограммирован» в человеческой натуре. И вы не сверхчеловек, типа Христа или Будды, чтобы быть движимыми такими мотивами.

Так что заставляет человека «подавать»?

Во-первых, мысль о том, что где-то там, наверху, ему это «зачтется». И что после смерти данный поступок будет хоть какой-то «гирькой» на чаше весов его поступков, что послужит его пропуском в рай.

Во-вторых, человек делает это из страха. Ведь он понимает в глубине души, что в принципе, никто не застрахован от «такого вот…», а потому, он надеется, что «если что» - и его люди не оставят в беде.

Третья причина сродни предыдущей. Человек боится, а потому подает, чтобы побыстрее отделаться от неугодного просителя. Тут, кстати, есть и еще один нюанс – некоторые просители очень склонны к тому, чтобы сказать вам во след нечто не очень приятное, коли вы ничего им не дадите. И человек как-то подсознательно считает, что слова именно такого вот жалкого и убогого – значительно сильнее, чем слово «обычного», а потому имеет возможность материализоваться.

Наконец, есть еще одна причина, для «избранных». Человек может возомнить себя эдаким судьей, который вправе решать, кому подавать, а кому – нет. В зависимости от того, насколько искренней выглядит просьба нищего, и насколько его облик (как одежда, так и глаза) соответствуют его «имиджу».

По моему убеждению, сам акт подаяния должен быть направлен не на просящего, а на того, кто подает.

Почему не «на просящего»? Потому что мы с вами не боги, чтобы решать, что будет для человека добром, а что злом, как бы очевидно это нам с вами не казалось.

Другое дело - если в этом поступке мы видим лишь нечто, что может принести именно нам, подающим, какой-то урок, опыт, да что угодно!

У Кастанеды описан метод «подаяния», который практиковали индейские маги – люди весьма и весьма эгоистичные по христианским меркам, вся деятельность которых направлена исключительно на личностное совершенствование. Так вот эти «эгоисты», если они принимают твердое решение помочь нищему у стен какого-нибудь католического собора – берут этого нищего к себе домой, собственноручно моют его, расчесывают, одевают в новую одежду, кормят… И все. И выставляют за дверь. Но после этого они с полным правом считают, что они, лично они, сделали все, что только мог сделать человек для другого в этот конкретный день. Назавтра они могут пройти мимо того нищего так, как будто никогда его не знали. А все потому, что к акту подаяния они отнеслись с точки зрения личного совершенствования – попробуйте перешагнуть через свое отвращение, чувство собственной важности, чтобы привести к себе в дом какого-то ужасно пахнущего, вшивого незнакомца. Слабо?

А что происходит у нас? Что диктует нам наша мораль и религия? Расскажу один случай, свидетелем которого был лично.

Был обычный день. Не помню по какой причине, я зашел в церковь. Вдруг, через несколько минут, слышу какие-то возгласы, вроде даже крики. Вижу – это одна из служительниц этой самой церкви бежит за каким-то оборванцем. Что-то там дергает его, в карманы лезет, и на всю церковь «отчитывает» - оказывается он забрал те монетки, которые лежали у алтаря. «Монашка» эта кричит «Как можно! Есть ли у тебя совесть? Это же люди Богу деньги принесли, а ты его и их обкрадываешь!».

Мда… Хотел бы я посмотреть, что сказал бы этой «сестре» лично Иисус Христос.

Коментарі

  • Ліля Тєптяєва · 04.11.2009 18:58 · #

    Я даю милостиню дуже рідко.

    Причин кілька.

    По-перше: людина розумна має завжди думати що вона робить і навіщо, чи не так? Моя думка така: даючи милостиню людині ми робимо їй «ведмежу послугу», привчаючи її до паразитування і нічогонероблення. В такий спосіб людина вчиться жити на халяву, брешучи собі та іншим. І, між іншим, не погано "заробляє". Інші, маючи потребу в грошах, співають або грають на якихось інструментах (а не на почуттях). Таким гроші аж приємно дати, особливо якщо гарно співають чи грають.

    Афоризм: Профессиональное нищенство – занятие не менее доходное, чем профессиональная филантропия. (Хораций Сафрин, польский сатирик)

    По-друге: розповім свою історію. Ще студенткою, під час обіду я гризла булку (на більше грошей не ставало) і бігла повз костел в другий корпус на наступну пару. Біля сходів сиділа старенька (десь років 80) і просила грошей на хліб. Я запропонувала їй свою надгризену булку і… Таких поганих слів я ще не чула, які почула від цієї старої жіночки. Вона кляла мене на всю вулицю, бо як це я посміла їй булку надгризену дати, типу її ще ніхто так в житті не ображав. Я була, відверто, у шоці. А вона мою булку жбурнула на землю. А я в той день так і залишилася голодна. Робіть висновки!

    Афоризм: Ни одно доброе дело не остаётся безнаказанным. (Томас Брукс, английский проповедник и писатель)

    По-третє: краще дати людині вудку, ніж рибу. Правда, часто цього не достатньо, тому ще треба навчити людину ловити рибу.

    По-четверте: терпіти не можу коли мене в наглу дурять. Бо ж 99% тих, що просять милостиню, саме це з нами і роблять – вважають нас недалекими і дурять по повній програмі.

    Чому вони заходять в автобус, де повно людей? Це професійний хід – адже поруч сидячому буде не зручно відмовити дати гроші.

    А чому біля церкви стоять? Тут точно дадуть, хоч би й покрасуватися перед кимсь, типу дивись який я добрий. Або «заробити» собі плюсик у Бога. Або просто із жалості.

    Чому з маленькими дітьми? На жалість тиснуть, типу якщо мене не жалієте, то пожалійте хоч цю дитинку (мені, особисто, таких дітей дуже шкода).

    Чому каліку з себе роблять? Або прикидаються?

    Народ, нас розводять по повній! І всі про це знають, але з різних причин дають.

    А кому приємне ось це попрошайство? Вони ж мають такі самі обов’язки та права як і усі люди: пенсія, зарплата (якщо працюєш), сплата податків.

    Бідних багато, але ж усі пенсіонери в нашій країні не йдуть просити? І не вся молодь займається паразитуванням, а йдуть працювати. Можна запитати себе, або їх, чому вони так не роблять. Я часто їх запитую, і часто чую непристойну лайку в свою сторону, або слова типу «мені і так добре».

    Між іншим, Ісус говорив про милостиню для потребуючого ближнього, але ніколи не потурав паразитуючому прохачеві. В Ефесян 4:28 говориться: «Хто крав, нехай більше не краде, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро». Той, хто поводиться нечесно подібний до крадія, а більшість прохачів якраз видурюють нечесним шляхом і засобами гроші у людей.

    Тому, я даю милостиню дуже рідко – тільки тим, кого особисто знаю і знаю їхню життєву ситуацію. Для цього я з ними і спілкуюся, бо часто можна порадою більше зробити ніж грошима. А по відповіді бачу чого насправді потребує людина – швидкого безпроблемного бабла чи буханця хліба і розуміння. Наприклад, знаю одну бабцю, у неї хата згоріла, а вона цукерки любить (бачила як вона на смітнику обгортки від цукерок облизувала). Вона, між іншим, не просить, просто я знаю що їй треба і даю. Особливо вона радіє цукеркам.

  • Lesly · 05.11.2009 13:35 · #

    Повністю згідна з твоїм відношенням до цієї проблеми. Не всім варто подавати милостиню, а якщо й давати, то з розумом. З цього приводу хочу розповісти таку історію, без конкретних імен, звичайно.

    В одній сім"ї померла мала, залишивши двох маленьких дітей. Голова сім"ї і, відповідно, годувальник, яким він мав би бути, жив у своєму власному світі, зовсім не звертаючи уваги на потреби малечі, і дружини, коли та ще була при житті. Після її смерті він не змінився: дітки ходили голодні, недоглянуті. Сусіди, бачачи такі негаразди, старалися хоч якось допомогти і завжди. .. грішми. Однак, ситуація не змінилася на краще, - діти далі мерзли і не доїдали. В чому ж була проблема? Батько, "великий вчений" бачив перед собою тільки одну ціль - знання, багато знань. Свою немалу зарплату і гроші, отримані від сусідів він тратив на книги і різноманітні конференції та семінари. А діти? - Думаю він просто не помічав їх.

    Наміри і вчинки сусідів були дуже позитивними, але для сиріток набагато кращим було б, якби ця милостиня приходила в їхній дім в якості кілограма гречки чи картоплі, теплої булочки чи, навіть тих самих цукерок. Безперечно, дитячі сердечка були б вдячні і за поношену кофтинку чи іграшку, якою вже давно не бавиться попередній її власник.

  • хохляцький шпигун · 05.11.2009 20:58 · #

    пишу вже другий раз коментарій. надіюсь він знову не щезне, бо ще раз писати так багато не буду))

    історії:

    історія перша - "про алкоголіків і собаку".

    в Москві на одній вулиці є групка алкоголіків, які на картонці написали "подайте на корм" і прив"язали собаці на шию. от собака і збирає милостиню для них. збоку виглядає це досить жорстоко, але от чула я між ними діалог ("по роду службы" хожу там часто і Чудо моє теж їх знає):

    - назбирали на пляшку?

    - ага

    - пішли бухати!

    - нєа! Тузику на консерву ще не назбирали

    - ну, Тузикова консерва то святе

    просять вони там не цілий день, а лише на пляшку і консерву для Тузика. а от коли пішли бухати, то бачила, що самі сиділи на дереві, а от собака на тілогрійці спала, щей курткою одного з алкоголіків прикрита була. люблять вони цього пса.

    є ще одна групка бомжів, які ходять зі своєю собакою просити гроші на свій же притулок.

    історія друга - "проповідь одного монаха про подаяння і пряники"

    колись в костелі була проповідь про подаяння. передам суть - якщо тебе просять і у тебе є можливість - дай, роздуми на тему "в нього морда не та", "він на горілку потратить", "може заробити сам" - то все відмазки персонально для себе. відповідати за брехню перед богом буде той хто клянчив гроші, а для того хто дає - це провірка на милосердність. звичайно все це було сказано не в такій категоричній формі. потім він ще розповів про пряники. йшов додому з гостей де дали йому два пряника. йшов і мріяв: "от зроблю чай, от візьму пряники, два таких смачненьких, моїх найулюбленіших... ууу... як смачно буде". але от на зустріч хтось йшов (хто саме я не пам"ятаю, тому брехати не буду) і попросив милостиню. грошей в монаха не було (чомусь йому не можна було грошей мати) і він віддав пряники. мораль для себе зробив таку - бог хотів провірити мене чи зможу я віддати те, що є найдорожче у мене в данний момент. ви би чули як він про ті пряники розказував - я чуть не плакала.

    історія третя - "про вагітну"

    ходила одного разу по нашій вулиці вагітна просити на харчі. моя бабця сказала їй, що грошей в нас нема, а от нагодувати можемо. на мій подив вагітна не відмовилась, а подякувала і дійсно поїла, подякувала за гречку і рис. як не дивно, але їй дійсно були потрібні харчі, хоч і виглядала не дуже вже потребуючою. не знаю, що вона з гречкою і рисом зробила)) але то вже не моя головна біль.

  • хохляцький шпигун · 05.11.2009 21:09 · #

    сусідам треба було звернутись в службу у справах дітей. як мінімум татко би почав задумуватись над тим на кого скільки тратить.

    а ще я дуже скептично настроєна на цю історію. якщо у татка були гроші і діти просили їсти, щоб він їх так ігнорував? тим більше, що освічена людина. хоча бувають варіанти, от хоча б коли чоловік просто з"їхав з глузду.

    одразу ж виникає і друге питання - діти ходили в школу? якщо так, то чому зі школи не пішла реакція в ту ж саму службу у справах дітей?

    соціальні служби в Україні не такі вже і примарні як здаються.

    і взагалі ненавиджу людей котрі ображають чи мучать дітей або тварин.

  • Lesly · 06.11.2009 09:53 · #

    1. Сусіди бабусю розшукали, яка їх, не без бою до себе забрала, бо в "батька", коли до крайніх заходів дійшло, раптом батьківські почуття прокинулися.

    2. Ніхто у відповідні служби не звертався, бо вважали, що йому ("батьку") минеться. Всі знали, що він - мужик дивакуватий, але не настільки ж. (Може йому після смерті дружини, дах так конкретно зірвало і він в науку з головою поринув. Вдома його теж рідко бачили.) Раніше, жінка про все турбувалася. Діти завжди були доглянуті.

    3. Вони до школи ще не ходили, в садок також, тому і звідти ніхто не підняв шуму.

  • хохляцький шпигун · 06.11.2009 10:17 · #

    добре, що бабця знайшлась)) дуже рада за тих діток. в мене мама працює в такій службі, тай сама колись працювала в соціальній сфері, так що як воювали з такими горе-батьками надивилася. часто буває так, що після приходу відповідних служб батьки за голову беруться, а є такі у кого забирають дітей. у всякому разі добре, що сусіди виявились настільки хорошими, що допомогли тим дітям знайти дім де про них будуть турбуватись)))

  • kseniya_www · 06.11.2009 18:52 · #

    А я не даю милостиню тим хто на вулиці просить... да, я погана, мені їх не шкода.

  • kseniya_www · 06.11.2009 18:59 · #

    "Наприклад, знаю одну бабцю, у неї хата згоріла, а вона цукерки любить (бачила як вона на смітнику обгортки від цукерок облизувала). Вона, між іншим, не просить, просто я знаю що їй треба і даю. Особливо вона радіє цукеркам."

    фу, яка гидота, я б до такої бабусі на метр не наблизилась

    А я знаю одного 70-річного дідуся одинака, в якого пенсія мінімальна, але він милостиню не просить, і йому грошей вистачає на проживання, на цукерки, на ковбаску, на пиво і на курочку. Восени від їде в ліс, там він збирає грибочки і продає прям в поїзді дорогою додому, так осінню він собі збирає грошей на одяг та інші витрати протягом року.

  • Ліля Тєптяєва · 06.11.2009 19:19 · #

    Так, погоджуся, бабця не подаруночок і фіалками не пахне.

    Але, буває, гарно вдіті, напахнючені і освічені люди - а від них так "тхне" (символічно) і як люди просто огидні.

    Бувають люди, які не гидують буквальними смітниками, а є такі, які полюбляють "смітники культури".

  • Ліля Тєптяєва · 06.11.2009 19:24 · #

    А дідусь цей молодець!

    Мабуть ще повоєнні роки добре пам'ятає.

    Та й в Україні таких дідусів та бабусь повно.

    На українську пенсію вижити - треба бути героями.

    Мені одні старі люди розповідали, що у війну матеріально було дуже важко, голодували, але обличчя людське не втратили, а сьогодні, серед тих хто війну і повоєнні роки пережили, гідність людську багато хто втрачає.

  • Ліля Тєптяєва · 06.11.2009 19:35 · #

    Шпигунчику, цікаві історії.

    У мене є одна знайома, яка живе у новенькій квартирі з євроремонтом, а їй та її дитині часто їсти не було що (зараз вона працює і якось зводить кінці з кінцями).

    У неї справді дуже складна ситуація в житті була - просто якесь замкнуте коло.

    А коли я була у неї в квартирі, вгостях, навіть і не могла подумати, що у них в хаті продуктів немає.

    Вона, у свій час, розпродувала все з квартири, навіть одяг, щоб собі на ліки мати гроші (майже при смерті була)і дитині на їжу (кілька рочків було дитині).

    А на роботу її не брали, і навіть на біржу праці (щось там з документами і бюрократією).

    Друзі допомогли їй влаштуватись на роботу.

    Зараз усе добре.

    Ось так буває.

  • Ліля Тєптяєва · 06.11.2009 19:55 · #

    Ще згадала.

    Коли я жила у Варшаві, звертала увагу на "просячих" у центрі.

    Самі примітні з них: білорус з баяном і українка з дитиною. Акуратно вдягнуті і помиті.

    Я з ними не спілкувалася, але моя товаришка Ася, полячка, яка вивчає російську мову, частенько з ними говорила.

    Вона розповіла мені, що ці люди сприймають випрошування милостині як свою роботу. Вони спеціально у Варшаву приїхали для цього, типу "на заробітки". І вони є професійними прохачами милостині, ще й зі стажем. А в цілому вони звичайні люди, які після своєї "роботи", поводяться як усі.

    А ще, мені особисто, траплялися такі варіанти: "Дайте грошей на МакДональдс!" - від молодої дівчини під цим закладом і ще: "Дайте 20 злотих! Не стає на квиток, бо гроші вкрали!" - від модно вдягнутого симпатичного молодого чоловіка, на центральній вулиці о 21 годині. І дівчина і хлопець просили впевнено і навіть наглувато, тиснучи не на жалість, а на: "З ким не буває. Зрозумій, так сталося. Без тебе я пропаду.".

    Мабуть це новітній спосіб випрошування грошей. В Україні я такі методи не бачила.

    Між іншим, обидвоє просили на різних іноземних мовах (вичисляли туристів і підходили саме до них). Тому, фраза: "Я вас не розумію." - втрачала будь-який сенс. Відмазатись практично неможливо.

  • хохляцький шпигун · 07.11.2009 07:02 · #

    про тих хто просить на Макдональдз скоро легенди будуть ходити)))

    от вчора до Чуда підійшов хлопець з проханням домогти автостоперу)) він з дівчиною і малою сестрою приїхали автостопом звідкись і мала, побачивши афіші, дуже захотіла в кіно сходити, а грошей нема. така пурга, що може навіть і правда)

    а ще у Москві алкоголіки просять три рублі на водку. коли до мене таке от страховисько підійшло я навіть відскочила в сторону, Чудо прикрив спиною і наїхав на алкаша, а він: "дайте три рублі на водку". потім Чудо пояснив, що тут так принято)) уявіть собі, всі алкаші Москви просять строго три рублі))) скільки кому дадуть питання інше)

    а про жінку з євроремонтом квартири - часто таке буває, тому і кажу, що на зовнішність звертати увагу не слід. може б жила десь в великому місті як варіант могла б здати свою квартиру з євроремонтом, а сама з малою десь на околицю переїхати, а різницю від здачі і найму квартири тратити на потреби, але як розумію, жила в маленькому містечку.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.