Восток і Захід в блозі Ego Blog · від Ego · додано 17.10.2009 11:34

Пусть политики хоть с пеной у рта кричат о том, что Украина – неделима, не замечать явное разделение страны на «запад» и «восток» нельзя. Причем, эти два слова не всегда означают географические категории - всем понятно, что речь идет о «чистых украинцах» и их про-российских собратьях.

Конфликт, ну или какие-то недопонимания между этими двумя группами, существовал всегда, но, как и положено, это конфликт обостряется с приближением выборов, а значит, с «активизацией» политиков.

Почему я считаю себя вправе говорить на эту тему? Да хотя бы оттого, что долгое время жил, как на востоке Украины, так и на западе. А значит, у меня возможно незаангажированное отношение и к тем, и к другим.

Единение востока и запада только на словах выглядят легко. Можно часто слышать что-то типа «Люди! Да вы посмотрите! Мы же одинаковы! Мы – один народ! У нас одни и те же проблемы! Мы хотим одного и того же!» Вроде бы и верно сказано, да вот только «не греет» это. Не ведет ни к каким явным изменениям в жизни страны.

Да и как простые слова могут объединить довольно разные по своему менталитету народности? Мы можем казаться одной нацией, только когда нас сравнивают с кем-то третьим (желательно живущим как можно дальше от Украины, типа американцев или азиатов). А если смотреть исключительно на украинцев и «украинских русских» - к сожалению заметны некоторые диаметрально противоположные черты.

Итак, если хорошо знаешь представителей и востока, и запада – вопрос объединения кажется весьма проблематичным. И в этой ситуации, единственным выходом на мой взгляд может быть какая-то… Жертва. Жертва, принесенная и востоком, и западом ради общей цели, ради стирания границы, ради будущего. Чем сложнее задача, тем больше цена, которую нужно заплатить. И если мы хотим, чтобы наша страна была едина, мы должны мужественно посмотреть в лицо любому Жертвоприношению, которое от нас потребуется.

Начнем с востока. На мой взгляд, ту Жертву, которую должны принести эти люди – это язык. Я не говорю о том, что человек должен забыть свой родной язык, но українська мова должна стать для них практически второй родной. Почему я называю процесс изучения этого языка – Жертвой? Поясняю.

Во-первых, начнем с самого менталитета про-российских украинцев (а так же чисто русских, живущих здесь, или наполовину русских, в общем, вы понимаете, каких именно людей я объединяю словом «восток»). Так вот, в большей или меньшей степени у этих людей присутствуют (или остались, как рудимент) «имперские замашки» (так принято это называть, кажется). Со мной могут спорить, но я-то знаю, что говорю)). Эти «имперские замашки» могут сидеть где-то глубоко и не проявлять себя явно, но все равно они есть. А потому, изучение чужого языка будет хотя бы подсознательно выглядеть, как… ну скажем, «нечто не вполне достойное их статусу». Поверьте, человеку нужно сделать над собой большое усилие, чтобы избавиться от такого отношения. Но люди могут все, и я верю, восток сможет перешагнуть через свое Эго в этом вопросе.

Во-вторых, чисто лингвистический аспект. Мы привыкли думать, что русский и украинский язык настолько родственные, что мы можем понимать друг друга, даже общаясь каждый на своем. Из-за такого подхода мы сразу же попадаем в капкан: нам кажется, ну так и чего его учить-то, если итак все понятно? То есть пропадает необходимая мотивация для изучения, что весьма усложняет процесс. Второй проблемой становится факт, что наши языки оказывается-то родственные преимущественно лексически, а вот фонетически… наблюдается просто какая-то злая ирония судьбы: все то, что в русском, скажем, «мягкое», в украинском – «твердое», все то, что в русском «узкое», в украинском – «широкое» и т.д. Вот почему очень часто, слушая, как русскоязычные люди начинают говорить по-украински, мы думаем «Уж лучше бы ты говорил на родном»)).

Тут нужны практика и желание. Знаете, какой самый легкий способ понять, что украинский язык стал для вас вторым? Приведу личный пример. Когда по телевизору стали чаще показывать фильмы с украинским переводом (вроде бы это было где-то лет через пять после перестройки), у меня каждый раз появлялся какой-то барьер внутри, и какое-то легкое разочарование, когда я видел, что фильм, который я хотел посмотреть – «на украинском». Но вот уже несколько лет (после изучения украинского языка) наблюдается следующее: если вдруг, после просмотра фильма я задам себе вопрос: «А на каком языке он был?» - то я не сразу смогу ответить на него. Нужно, как правило, припомнить какие-то конкретные фразы из уст главных героев, чтобы «сориентироваться».

Сто раз подписываюсь под словами «Сколько языков ты знаешь – столько раз ты человек». Другую нацию, другого человека можно полностью понять только, когда говоришь с ним на одном языке (как бы не были схожи ваши родные). Поэтому, Жертва востока выглядит вполне логичной – если мы хотим единения, языковое единство необходимо.

Перейдемо до заходу?

Яка Жертва повинна бути в нього? Що з «Атрибутів заходу» розділяє, а не об'єднує? Загалом, відповідь ви швидше за все і самі знаєте, проблема в тому, як «це» правильно назвати. Ну, назвемо «це» - Націоналізм або Національна ідея. Я вже готуюся до бурхливої реакції з боку «західної» аудиторії, але такий вже стиль моїх статей в цьому блозі – ставити нелегкі, навіть шокуючі або украй делікатні питання. Давайте міркувати разом.

Отже. Проблема в тому, що тут не все так чітко можна «розкласти по поличках», як у випадку зі сходом. Починаючи з того, що саме мати на увазі під Національною Ідеєю, закінчуючи, «до якого ступеня вона повинна бути урізана»?

Давайте не забувати: ми говоримо про об'єднання країни. Тобто «кінцевий продукт» повинен вийти максимально ідентичним. Такий, що використовує одну мову при спілкуванні, і що не використовує «чогось», що може привести до щонайменших непорозумінь.

Потрібно шукати те, що об'єднує, а не те, що розділяє. Ось вам експеримент: посадіть на лаву двох людей (віком за 30-ть, скажімо), одного – західника, одного – зі сходу. Скажіть в їх присутності ім'я, припустимо, «Олег Скрипка». Більш, ніж упевнений – це ім'я об'єднає їх. Тепер скажіть ім'я «Степан Бандера». Що буде? Те, що і завжди: в кращому разі це будуть сперечання і розмахування якимись архівними документами на доказ своєї правоти.

Питання – а навіщо? Навіщо нам зараз знати, хто такий Степан Бандера? Ми не замислюємося над цим питанням. Ми звикли до того, що «без історії немає нації» і тому подібне. Що за марення! Ради чого потрібно копатися у минулому? Чому Німеччина давно розібралася зі своїми «фашистами», заспокоїлася, і живе собі чудово?

Якщо на те пішло, думається мені, що Степан Бандера, якщо він був справжнім патріотом своєї країни, не замислюючись теж пішов би на Жертву: хай його ім'я ніхто ніколи не згадає, якщо від цього залежить мирне майбутнє і добробут його України. Здається, саме такий підхід і розрізняє справжніх Героїв, від тих, хто так чи інакше шукав слави.

Але проблема не обмежується тільки історією і її неоднозначними трактуваннями. Захід має зрозуміти, що, по суті, в сходу немає того, що можна було б протиставити в плані Національної Ідеї. Якби це була просто Росія – тут все ясно: у нас – Шевченко, у вас – Пушкін, давайте сядемо де-небудь, почитаємо один одному вірші. Але ж схід – це не Росія в повному розумінні цього слова. А тому виходить: у нас – писанка, а у вас що? А нічого! І коли захід каже сходу, що ми ж – одна нація, і тому писанка – це теж ваше, виглядають вельми непереконливо для них. І коситься «східна» людина на цю писанку якось підозріло, не знаючи, чи то йому сміятися, чи то плакати, чи набити морду, а все від того, що особисто в його душі ця писанка нічого не пробуджує, але при цьому хочеться, щоб щось таке було!

Повторюся, Жертва заходу складніша. Тут кожного разу, починаючи якісь розмови або заходи на основі Націоналізму, потрібно замислюватися, в якій формі це все повинно відбуватися, як відреагує на це «схід», чи дійсно є необхідність в цьому? Чи живете ви заради пам'яті своїх предків, чи заради щастя своїх дітей? Тут кожен сам вибирає для себе відповідь.

Врешті-решт, Україна завжди позиціонувалася, як украй релігійна, християнська країна (Росія, до речі, теж не найатеїстичніша)). Так пригадаємо, що вся християнська релігія заснована на одній великій Жертві, Жертві Ісуса Христа.

Я не знаю, чи є в світовій історії приклад подібного злиття колишніх «опонентів», але я завжди вважав Україну якоюсь містичною, «до кінця незрозумілою країною». Здається, саме в таких країнах може відбутися Диво).

Безумовно, я розумію, що в моїй статті може бути багато суперечливих моментів, а може бути навіть «абсолютно неправильні», але я ж не говорив, що в мене є чітка програма. Я ж не балотуюсь кудись.)))

Коментарі

  • Ліля Тєптяєва · 17.10.2009 17:20 · #

    Тема цікава, але я з тобою не погоджуюсь у тому, що сходові немає що представити рівноцінне західній писанці. Звичайно, на заході традиції народного мистецтва ширше представлені, але перепрошую, тут і умови історичні були сприятливіші. Але, якщо вже на то пішло, - на сході писанки також є і не гірші західних. Західні по-своєму гарні, східні по-своєму.

    Крім того, відомий усьому світові Петриківський розпис (Дніпропетровщина), чудові витинанки, вишивка, ткацтво, кераміка та різьба по дереву! Східне мистецтво також має свої давні традиції!

  • Ego · 17.10.2009 19:02 · #

    Можливо я не досить зрозуміло пояснив. Під "сходом" я мав на увазі "про-російське населення", яке переважно живе на сході и півдні, але географія не є визначальним моментом тут.

    Далі. Національні цінності це не тільки мистецтво (я взяв писанку просто, як приклад). Якщо "західні українці" повністю ототожнюють себе з такими іменами, як той самий Бандера, або Мазепа, або Грушецький, то для "східних" навіть им"я Шевченка має не таке сильне значеня, як для західних (до речі, в першу чергу, воно для них означає футбол))

  • Ego · 17.10.2009 21:53 · #

    Грушевський*

  • Ліля Тєптяєва · 17.10.2009 22:06 · #

    До слів «до кінця незрозумілою країною» хочу додати, що в Росії є вираз "умом Россию не понять".

    Мені здається, що подібні проблеми є у кожній країні. Цікаво, як вони з ними справляються?

  • Lesly · 20.10.2009 13:15 · #

    Думаю, в інших країнах на відмінностях увага не загострюється, влада шукає спільного знаменника. А в нас, як тільки підходить час виборів, як згадував автор статті, кожен намагається заробити собі на цьому кілька додаткових очок, навіть не замислюючись, яку шкоду подібні спекуляції (інакше це і справді не назвеш) приносять нації в цілому.

  • Ліля Тєптяєва · 20.10.2009 14:03 · #

    Lesly, я погоджуюсь з тобою, справді ця проблема штучно роздута до таких масштабів, а спільного у нас є багато - треба це виявляти і на цьому акцентуватися.

  • Ego · 20.10.2009 14:18 · #

    "а спільного у нас є багато"

    Наприклад? Що ти маєш на увазі? (Я не сперчаюся, просто хочу побачити, чи однаково ми розуміємо ситуацію)

  • Ліля Тєптяєва · 21.10.2009 01:43 · #

    По-перше, якщо брати глобально, у нас спільне коріння - слов'янське, тому ми маємо багато спільного в мистецтві, музиці, побуті, мові, та взагалі культурі.

    Правда, вже так сталося, що на протязі усієї історії на заході та сході топталися різні держави, а заразом і культури, тому відмінностей між заходом та сходом додалося.

    Але, сьогодні, культура, а зокрема музика, мистецтво, побут, спорт – єднає захід і схід. Можливо, скоро це зробить і мова, але може таке статися, що не українська і не російська, а можливо навіть англійська - глобалізація все-таки.

    По-друге, якщо знову ж таки брати глобально, усі ми люди, тому у нас потреби спільні, тобто однакові. І на заході і на сході хочуть миру, спокою, злагоди, добробуту, здоров'я, щастя, процвітання і тд.. А також спільні проблеми – усього перечисленого усім систематично не вистачає.

    По-третє - спільні релігійні принципи, етичні норми.

    По-четверте, у зв'язку з тотальною глобалізацією, молодь сходу та заходу дуже подібна, та й взагалі, сучасна молодь усього світу, як на мене, подібна. Мабуть, у старшого покоління більше відмінностей, ніж у сучасної молоді.

    По-п’яте - єднальним фактором можуть бути навіть наші родичі та друзі, які є "східняками" або "західниками", але ж від цього вони менше любити один одного не стали (хоча всяке буває).

    Мабуть ще щось є, але зараз не згадаю. Треба подумати. Але при великому бажанні можна згадати багато спільного.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.