Паперове диво Олени Турянської. в блозі Життя одного дизайнера · від Ліля Тєптяєва · додано 18.01.2012 00:54

Мабуть, не з яким художником я так довго не знайомилась, і не з ким з мистців так не бажала побачитись, як з цією художницею...

Коли я, у 2008, побачила витинанки Олени Турянської в інтернеті, я ще не знала їх автора, але дуже хотіла познайомитися і побачити це паперове диво наживо. Шукала про неї хоч якусь інформацію в інтернеті, та нічого конкретного про цю художницю так і не могла довідатись, окрім того, що живе вона у Львові і працює з папером. А в інтернеті інформації про неї було катастрофічно мало. Але чому, як так? Такі геніальні речі, і не десь там в Європі чи Америці, а тут, в нашій країні, практично поряд, створює талановита жінка з паперу, і я не можу їх побачити...

Час йшов, справи і життя вносило свої корективи, і я на якийсь час навіть забула про свої наміри розшукати загадкову художницю. Але, подзвонила моя подруга, і випадково в розмові згадала про Олену, так як бачила її роботи на виставці, а ще пізніше інша моя подруга із захопленням розповідала про те, як побувала у Олени в майстерні, бачила її витинанки і дружньо спілкувалася з нею. І тут, я вже серйозно вирішила йти на пролом – взнати адресу і нагло припертися до неї в майстерню, адже як це, я так довго хочу з нею познайомитися, і, здається, всі навколо її знають, лише для мене вона залишається загадкою.

І от, що значить думки матеріальні – за якийсь короткий проміжок часу вона сама пише мені повідомлення з метою познайомитися. Ну, ви ж мене розумієте, моєму здивуванню і радості не було меж! І вже за якийсь час я у Олени в майстерні: п'ю каву, витріщаюся на її витинанки, захопливо слухаю її розповіді, розглядаю матеріали та інструменти, з якими вона працює, і, звичайно, беру інтерв'ю, адже впевнена – не лише я хотіла б з нею познайомитися і побачити її твори. Тож, друзі, приєднуйтеся до нашої бесіди і знайомтеся з з художницею, дизайнеркою інтер'єрів та організаторкою міжнародних мистецьких проектів Оленою Турянською!

— Олено, розкажи про себе: звідки ти родом, де навчалася, де живеш і працюєш, чим займаєшся по життю, чого прагнеш? Звичайно, для художника творчо працювати – це життєва необхідність, а без чого ще ти не уявляєш себе?

— Народилася я у Львові, тут і живу. Закінчила училище прикладного та декоративного мистецтва ім.І.Труша та Інститут прикладного і декоративного мистецтва, відділ інтер'єру і обладнання (тепер Львівська національна академія мистецтв). Звичайно, не можу уявити себе без моїх паперів, книжок, музики, мандрів по світу, моїх майстрів і виконробів, друзів, рідні, всього міста і ще дуже багато чого. А що я роблю у житті? Те, що й всі – пізнаю себе! ))

— Як так сталося, що ти почала займатися мистецтвом і дизайном, як все починалось? Чи легко тобі давалося навчання і пошуки себе як мистця, і взагалі, чи легко тобі в житті все дається?

— Знаєш, мистецтвом, якщо можна так сказати, я займалася з дитинства, тобто в самовиразі, в такому зматеріалізованому, в мене завжди, скільки себе пам'ятаю, була така потреба. Я з дитинства щось малюю, ліплю, будую, граю, вигадую, і таке всяке. Вчилася я, вважаю, легко, бо все було цікаво. В результаті маю два червоні дипломи, але це нічого, властиво, не значить. В житті нічого легко не дається, все потребує зусиль, інша справа коли інакше вже не вмієш і не можеш. Ясно, що коли я паралельно працюю і в дизайні, і реалізовую свої проекти, я фізично працюю вдвічі більше, ніж пересічно люди працюють. Для когось це складно, для мене нормально. Тут питання: що і як ти хочеш сказати своєю діяльністю, відповідальність за те, що і як говориш, і, знову ж таки, процес пізнання себе через результати власної праці. Здебільшого, це питання самодисципліни. Знаєш, це як запитати людину, яка робить гімнастику щодня роками і себе вже без цього фізичного навантаження не мислить, чи тяжко їй вранці вставати і робити цю гімнастику. Я це так робити звикла роками, очевидно – це праця постійна, але вона мені в радість. ))

— Розкажи про свої мистецькі проекти та виставки. Які були найцікавіші, тобто над якими тобі найбільше сподобалось працювати, що найбільше запам'яталося, який проект тобі найбільше дав в плані творчості, можливо якісь були поворотними в твоєму житті, доленосними, тощо?

— Всі проекти, що я їх реалізовувала свого часу, видавались для мене важливими. Лише тепер, з часом, я можу сказати, що щось було більш чи менш вдалим. Всі мої проекти залишаться важливими для мене, завдяки цій всій роботі, я є, власне, там де я є в моїй творчості. Звісно, є улюблені, наприклад "Zwischenraum" – простір поміж просторами, та частина, яка була реалізована у Фрайбурзі. Ну і, звісно, "І душа і розум і тіло", спільно з Міреком Машлянком (Mirek Maschlanko), під кураторством Єжи Онуха (Jerzy Onuch). Знаєш, кожен проект – це реалізований крок, кожен такий крок – це новий ступінь розуміння себе, процес захоплюючий і безконечний.

— Олено, а от дуже цікаво, про що ти думаєш під час роботи над якимось творчим проектом?

— Мене дійсно цікавлять дуже глобальні поняття, і вони мене цікавили завжди. Мене завжди цікавило поняття безконечності, як можна собі уявити безконечність, що воно таке. Коли я роблю роботу, я не думаю конкретно над нею, а думаю на якусь тему, і образи приходять самі по собі, фактично це відбувається без мене. Мені, основне, сформулювати для себе якусь думку, тобто що мене зараз цікавить, про що мені зараз цікаво говорити. І тільки тоді я починаю щось робити. Формально, я не задумуюсь про форму, форма виходить сама собою, і от це дуже цікаво для мене. Цікаво, яким чином твоя власна думка здатна в чомусь матеріалізуватися.

— А яке місце в твоїй творчості займає витинанка і паперове мистецтво? Розкажи про ці проекти: що тебе приваблює в папері, чому ти почала різати папір, що тебе до цього підштовхнуло? Як гадаєш, що конкретно ти зробила в паперовому мистецтві і як це вплинуло на усю твою творчість? Які плани на майбутнє щодо паперових проектів?

— До витинанки я прийшла через ікони на склі. Це було перше, чим я почала серйозно займатися після інституту. Коли малюєш на склі – все робиш у зворотньому порядку, ніж звикло, і у дзеркальному відображенні. Мене дуже зацікавили дзеркальні відображення. Також, вже довгий час мене цікавили проблеми симетрії, гармонії, і певні моменти східних філософій, зокрема постулат – форма є пусткою, а пустка формою. На цей момент, я вже витинала, пробувала робити інтерпретації народних мотивів. Досить швидко почала різати те, що вже повністю відповідало, власне, тим темам, які мене хвилюють.

Що властиво є формотворчим елементом у витинанці? Папір, чи отвір – ніщо, пустка? Власне, симетричне, гармонійне зображення, просто, логічно можна зробити у витинанці. Думаю, я вже досить далеко від народної витинанки. Це просто техніка, в якій я пробую говорити. Також, завжди при експозиції, коли є така можливість, бавлюся тінями від витинанок. Тінь для мене дуже реальна, так само як і шмат паперу, який її творить. Витинанка, з тінню від неї, перестає бути площиною і стає просторовим об'єктом. В ці ігри мені ніколи не набридне бавитись. Наступним більшим проектом буде моя виставка, хотілося б знову в Національному музеї – місця багато і простір хороший. ))

— На скільки я розумію, твоя основна діяльність, яка тебе й годує – архітектурний дизайн. Чи тобі подобається ця реальність, чи хотіла б щось змінити в ній? Які найцікавіші дизайнерські проекти ти створювала і чи часто трапляються замовники, які дозволяють тобі експериментувати і відриватися в дизайні по повній?

— Не можу сказати, що годує мене виключно дизайн, і декоративні праці теж часом продаються. )) Це другий аспект моєї діяльності, який має великий вплив на працю з папером, і навідворіт. Це абсолютно захопливо міняти простір радикально, створювати інші реальності. Інша справа, коли я роблю свої речі, я абсолютно вільна в прийнятті рішень. При роботі над інтер'єром існують чіткі завдання і побажання замовників. Тому, гру заради гри дозволяю собі тільки у власних проектах. Але, обмеження поля діяльності дуже часто спонукає до пошуку якихось нових ходів і рішень – це корисно. Мушу сказати, останнім часом я беру ті об'єкти, де я бачу можливість справді творчого підходу, де мені цікаво. А переконувати замовників – теж мистецтво, в якому немає меж в досконалості. ))

— Як я розумію, ти трохи бачила того сучасного мистецтва, і можеш повідати свою думку. Здається, гаслом мистецтва минулих століть було "Краса врятує світ!", а що проголошує сучасне мистецтво? Вважається, що мистецтво покликане просвітити народ, чогось навчити людей, то ж чого навчає людей мистецтво сьогодні і чи відрізняється у своїх завданнях Українське мистецтво від світового?

— Кожен художник який працює, дивлячись на твори мистецтва, знаходить те, що йому співзвучне. Я можу казати суб'єктивно про себе, тобто що я знаходжу. Для мене гасло "Краса врятує світ!" в принципі є до сих пір актуальним, можливо, я б тільки змінила слово "краса" на слово "гармонія", тому що все, що гармонійне – чи так чи сяк буде красивим. Мене завжди цікавило поняття гармонії, а краса і гармонія дуже близькі між собою поняття. Можу сказати, в світі дуже багато художників працюють, власне, в цьому напрямку, які намагаються гармонізувати цей світ, тобто не йти на деконструкцію, а на конструювання якихось позитивних речей.

— Але, як би ти сказала, таких більшість чи меншість?

— Я б сказала, що, напевне, в теперішньому світі, постпостмодерному світі, їх, напевно, є менше. Але я не думаю, що в попередні епохи, по великому рахунку і в процентному співвідношенні, їх було набагато більше. Тому що, в ті періоди, наприклад, еллінські, давньогрецькі чи римські, при гаслі "Краса врятує світ!" далеко не всі керувалися цим галом. Так само для вираження свого я, тобто це була мода, і грубо кажучи маса народу також намагалася робити якісь красиві речі особливо не переймаючись їхнім змістом. Мене завжди цікавила відповідність змісту і форми, щоб це було гармонійне, і відповідно ці два поняття в сукупності так само говорили б про якусь гармонію в чомусь. Тому, я думаю, що це гасло є надалі очевидно актуальним, і в силу того, що я бачу на різних виставках, в тому числі на Венеційському Біенале та Берлінському Берлінале, я все ж таки бачу, що останніх 4-6 років знову відбувається оцей розворот до цих от вічних понять, до рукотворного мистецтва, до намагання говорити про якісь позитивні і гармонійні речі, про привнесення якоїсь організації чогось.

В останні століття людство, не знаю чому, як ніколи розважається тим, що займає себе негативними якимись думками, на нас просто валить хвиля якогось негативу, при тому всьому, що в світі щодня відбувається маса позитивних речей, в новинах їх немає, в новинах, наприклад, йде суцільний негатив. Тобто, це є певне дзеркало соціуму- медійна культура, відповідно мистецтво теж. Дуже часто ми в мистецтві бачимо як в дзеркалі те, що відбувається в суспільстві, і, очевидно, якщо ми бачимо таку лавину негативу і тому подібні речі, це не може на нас не впливати. Людство не може жити в постійному негативі – це шлях до самознищення. А завданням мистецтва завжди було просвітительство і підняття людства на якийсь новий рівень, через негатив це не може відбуватися. Це будуть завжди пошуки гармонійного чогось, а гармонія некрасива не буває.

— Знаєш, художникам часом буває складно пояснити комусь зміст і сенс якоїсь творчої роботи. Як гадаєш, чому так відбувається і щоб ти порадила в цій ситуації?

— Я думаю, якщо послідовно робити свої речі, рано чи пізно вийдеш на те, що нас не вчили ні в інститутах, ні в жодних навчальних закладах, і це є дуже погано – те, що в нас художники в основному працюють на інтуїтивному рівні. Це все дуже добре, тільки до певного моменту. Потім, так само як людина повинна сама себе усвідомити – що вона в житті і хто вона, і для чого вона, так само й в творчості мусиш вміти сам собі сформулювати ці завдання.

Все одно, наприклад, коли ти працюєш над якоюсь своєю роботою, десь у підсвідомості сидить основна думка, яка тобі не дає, у даний історичний момент, збитися з цієї теми, яку ти зараз робиш, щоб матеріал тобі не говорив. Ти в рамках цієї ідеї, під враження від природи, квітки чи чогось іншого, пробуєш різні можливості цього матеріалу, але, все ж, думаєш на якусь певну тему. Слід пробувати фіксувати цю думку. Тобі стане цікавіше з самою собою, ти почнеш усвідомлювати куди ти рухаєшся. Таким чином себе сам досліджуєш. І дуже важливо навчитися формулювати це словами, вміти пояснити комусь. Навіть, якщо ти не маєш зовнішнього подразника для формулювання того, що ти зараз робиш, все одно це треба робити.

Наприклад, мій перший досвід з художниками на Заході був шокуючим для мене. Це було дуже давно, але вони всі абсолютно осмислено говорили про свою творчість, а ніхто з нас осмислено окреслити власну творчість не міг. І я тоді подумала: в нас, ніби, навіть потужніші роботи як в них, але на інтуїції ти можеш їхати лиш якийсь період часу. Аналізувати результати власної діяльності треба вміти. Для власного ж розвитку.

— Практично, в кожного творця так є, правда?

Так. Але, я вже знаю тепер, що якщо у мене щось не виходить – це значить, що я збилася з якогось курсу. Насправді, мені важко це пояснити, грубо кажучи я підключаю свою антену до космосу, і якщо правильно виставила антену – воно на мене починає само валити. Якщо я починаю збиватися вправо-вліво – відразу йде сигнал, що я збилася з курсу. Розум у всьому цьому участі не приймає, а приймають якісь інші субстанції, інші місця, які – не знаю. Але, треба для себе самої усвідомлювати, для того, щоб максимально чітко висловитися у своїй творчості, щоб чітко сформулювати ЦЮ ДУМКУ, яка є в тебе зараз. Знаєш, часом й справді буває важко підібрати слова, якими можна було б передати те, що відчуваєш. Для цього треба багато читати, багато дивитися.

...продовження розмови з Оленою Турянською в наступній статті.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.