Білосніжна паперова казка від Асі Гонца. в блозі Життя одного дизайнера · від Ліля Тєптяєва · додано 15.09.2011 00:07

Пригадую нашу першу зустріч і знайомство, а це сталося у Львові, на виставці "Папір. Перевтілення"... Яскравий позитивний енерджайзер — десь приблизно так я охарактеризувала Асю в думках. І не помилилася, адже вона саме така — "позитивно заряджена" творча особистість, яка завжди в роботі, в творчих експериментах, а ще й знаходить час для навчання інших. А їй для щастя не так багато й треба — білий папір, скальпель і час. І як у неї це виходить, і чому вона цим займається? На ці, і на інші запитання щиро відповідає сама Ася. То ж, знайомимось — Ася Гонца!

— Ася, розкажи про себе: звідки ти родом, де навчалася, де живеш і працюєш, чим займаєшся по життю, чого прагнеш? Звичайно, для художника творчо працювати – це життєва необхідність, а без чого ще ти не уявляєш себе? З чого все починалося, яким був шлях встановлення тебе як художника?

— Найперше, з чого варто починати мою історію, так з того, що народилась я в місті Дніпропетровськ. Ще в зовсім маленькому віці, але вже у повному складі моєї сім'ї (тато, мама, брат і я) ми переїхали до міста Черкаси, де виховувались, навчались та досягали. Тато — художник–оформлювач, мама — викладач образотворчого мистецтва, тому нам з братом ще змалку пощастило "варитись" в мистецтві. ))

Вісім років свого шкільного дитинства я займалась вокально-хоровим мистецтвом, закінчила школу мистецтв, потім вступила до Канівського училища культури та мистецтв на хореографічний відділ, на жаль, чи на щастя, травма зруйнувала танцювальну кар'єру. Наступним етапом життя було навчання в Черкаському Національному університеті імені Богдана Хмельницького, на кафедрі образотворчого та декоративно–прикладного мистецтва, саме там розпочалась моя історія. Вже наприкінці другого курсу я вперше познайомилась з мистецтвом паперової пластики, і вже на початку третього курсу відкрила першу персональну виставку в Черкаському художньому музеї. З того моменту розпочались виставки, майстер-класи, презентації.

Протягом навчання в університеті крім практики мені випала нагода спробувати себе і в теорії мистецтва, була написана наукова робота на тему паперового мистецтва за яку отримала Стипендію фонда Віктора Пінчука. Паралельно я працювала в Черкаській дитячій школі мистецтв, та займалась громадською роботою, зокрема організацією та проведенням єдиного в області конкурсу з образотворчого мистецтва "Таланти твої, Черкащино".

Згодом, сім'єю ми організували Приватну арт-студію "Глорія", де навчаємо дітей і дорослих живопису, малюнку, ліпленню, паперовому мистецтву та історії мистецтв, також періодично проводимо лекції на цікаві теми. На сьогоднішній день студією керує моя мама, Чуприна Ганна Юріївна.

Далі мені довелось переїхати до столиці та викладати в приватному закладі ШДС "Райдуга", це був рік жорсткого самоконтролю... Дуже не люблю вставати рано, та тут заняття розпочинались о 8.30... Проте, знайшлись свої переваги, залишалось пів дня для реалізації творчих ідей, не враховуючи ночі!

На сьогоднішній день живу і працюю в Росії, отак закинула доля. Працюю в Авторській художній школі, знайомлю вже російських дітей з мистецтвом паперової пластики.

Чесно кажучи стосовно того "без чого не уявляю свого життя" — це сім'я, підтримка люблячих рідних людей — мені однозначно пощастило, і це те, без чого жоден творчий крок мого життя не відбувся би ніколи.

— Це ж треба, яким цікавим та багатогранним виявився твій шлях до улюбленої життєвої справи... А як почалася твоя робота з папером, що було поштовхом? Що тебе надихає на паперові красоти, звідки береш ідеї?

— Розпочалось моє захоплення папером задовго до навчання в університеті, ще з 10 років я займалась у вільний час витинанкою (вирізуванням з паперу), і до сьогодні мама зберегла усі мої дитячі твори. Це хобі не полишало мене і в період навчання на хореографічному відділі, однак лише в університеті для мене стало відкриттям те, наскільки рівний плаский аркуш здатний змінювати форму. Саме з цього моменту розпочалось вивчення матеріалу та його можливостей.

В роботі, мабуть як і кожного митця, і я не виключення з правил, надихає світ навколо. Ще безліч ідей снують в голові, і прийде час — вони реалізуються.

— Розкажи про свої мистецькі проекти та виставки. Які, на твою думку, були найуспішніші і найцікавіші в плані виконання і резонансу? Над чим працюєш зараз?

— Що ж стосується мистецьких проектів, то кожен з них був чимось особливим. Звичайно, найвагоміші — це перші кроки, перша виставка, перший майстер-клас... Серед виставок, неймовірно запам'яталась серія виставок в ТРЦ "Екватор", вперше мою виставку транспортували в інше місто і мене запросили на відкриття — такі, дещо романтичні, спогади.

Згодом були виставки в Києві, в музеї іграшок, де, напевно, працюють найтепліші та найдобріші люди. Познайомилась я з ними просто — зайшла в гості, подивилась експозицію музею і показала свій буклет, далі розпочалась співпраця плідна і радісна.

Найвагоміша перемога — це участь в конкурсі "Ukrainian art week", де я отримала диплом другого ступеню. Однак, крім диплому, скажу чесно, цей конкурс більше нічого не вартий, насамперед тому, що пафосу і обіцянок море, а дотримання їх — нуль.

Дуже приємні та теплі спогади завжди виникатимуть про серії майстер-класів на видавничих форумах, і всі вони стали можливими завдяки братам Капрановим. Познайомились ми в Черкасах — вони приїхали до спілки письменників, і моя знайома, молода поетеса, запропонувала мені скласти їй компанію, після зустрічі, я підійшла і залишила їм свої координати. Не вірилось, що це має сенс, та надія залишалась і за тиждень пролунав телефонний дзвінок так і закрутилась моя з ними співпраця.

— Чому саме костюми різних історичних періодів та маски зацікавили тебе у творчості, адже саме вони займають більшу частину твоїх робіт?

— Теми, які я піднімаю у своїй творчості, а саме костюм та маски, є певним синтезом усіх захоплень протягом життя. Мама, працюючи в школі мистецтв, постійно виконувала ескізи костюмів до театральних вистав та хореографічних постановок, крім того історичний костюм є невід'ємною частиною будь-якого історико-побутового танцю. Маска є певним символом змін людини. Мені багато чого довелось змінювати в своєму житті, відповідно і змінюватись самій.

— Ася, я зауважила ти працюєш зі звичайним білим папером. З практичної точки зори, якщо використовувати звичайний папір — він дешевший, а з яких творчих причин ти використовуєш саме такий папір? Чи використовуєш кольоровий папір в роботі, яким кольорам надаєш перевагу і чому?

— З білим папером я працюю не через дешевизну матеріалу, а через його бездоганність — він для мене абсолютне поле творчості і натхнення, яке можна тримати в руках. Особисто для мене кольоровий папір задає настрій роботі, а білий відкриває настрій творця. На замовлення безумовно доводилось працювати і кольором, та для душі фаворитом був, є і залишається білий.

— Не хочеться обговорювати комерційні питання з творчими людьми, але від реалій життя не втекти, тому спитаю: що слід робити, в сучасних умовах художнику, щоб прогодувати себе і свою сім’ю, щоб ти порадила? Чи вдається тобі заробляти на життя творчістю?

Комерційні питання для митця дійсно делікатна тема, та, зізнаюсь, мені виключно творчістю заробляти не вдається. )) Але це не страшно, художник — це перш за все стан душі, тому я думаю, хоч це і банально, гроші — не головне. Досить непогано вдається заробити на оформленні свят, та, зазвичай, митців запрошують за рекомендацією попереднього клієнта, тому кожне замовлення варто виконувати максимально якісно та відповідально, від кожного з них залежить фінансове майбутнє.

— Як думаєш, що може сьогодні допомогти художнику в само-просуванні на шляху до свого замовника? Розкажи про власний досвід у цій справі.

Успішна самореалізація митця залежить, на мою думку, від активності та оптимізму. Приймати участь у всіх можливих проектах, показувати свої роботи усіма доступними способами, не обмежувати себе у нових звершеннях, експериментувати у творчості, і найголовніше — творити. Сьогоднішній час дає можливість митцю не просто сидіти у себе в майстерні і чекати манни небесної, а самостійно відкривати двері. Перш за все, це гарантує, що через 10-20 років не скажеш собі "От дурень, а міг би....", то ж, краще спробувати, аніж все життя жалкувати, що не захотів.

— І ще, цікавить твоя думка, чи якісь звання і приналежність до спілок допомагають художнику, і в чому саме?

— Стосовно приналежності до спілок чи якихось арт-груп, нічого не можу сказати, адже власного досвіду не маю, та й не кваплюсь.

— Що б ти порадила початківцям, молодим художникам та ілюстраторам, на що б звернула їхню увагу і якими словами заохотила б до плідної праці? Ася, побажай щось натхненне нашим читачам, молодим художникам і майбутнім творцям!

— Шановні молоді юні митці, чи просто творче суспільство, кожен з Вас особистість зі своїм баченням світу та своїм сприйняттям життя, мені хочеться сказати лише те, що з кожним роком робота автоматизовуватиметься, і фізична присутність людини на робочому місці зведеться до мінімуму, єдине, що залишиться незмінним — це необхідність творчого самовираження. Розуміючи це, хочеться побажати не полишати улюблену справу через брак грошей чи її не рентабельність, не опускати руки через творчий ступор, а можливо просто ширше дивитись на світ і знати, що рано чи пізно Вас оцінять і ваша творчість залишиться в історії, нехай навіть просто в історії вашої величезної сім'ї!

— Дякую, Ася, за дружню бесіду, чудові побажання і поради. Успіхів тобі у твоїй ажурній паперовій справі!

Коментарі

  • Лілія Демидюк · 15.09.2011 22:41 · #

    Такі майстерні витинанки! Дуже красиво!

  • Ліля Тєптяєва · 18.09.2011 19:06 · #

    ...так, у Асі звичайний папір стає красивим...

    ...до речі, витинанки, у неї, лише фрагментарні в роботах, а загалом це паперова пластика :)

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.