Портрети Лукаса Сімойіша (Lucas Simões). в блозі Життя одного дизайнера · від Ліля Тєптяєва · додано 13.09.2011 02:10

Сьогодні, друзі, згадаємо Бразилію. А що ми про неї знаємо? Обов'язково знайдуться такі, що асоціюють цю країну з яскравими карнавалами, кавою, шоколадом і самбою під гарячим сонцем. І вже точно буде маса таких, що знають цю країну як володарку однієї з найсильніших і найвідоміших у світі національних футбольних команд. Хто полюбляє кіно, обов'язково згадають відому фразу з радянського кінофільму. А хтось подумає про яскраве бразильське мистецтво. А сучасне мистецтво в Бразилії розвивається стрімко, й у всіх напрямках. Мабуть, не помилюся, якщо скажу, що один із самих популярних бразильців-мистців в Україні є письменник Паоло Коельо. До того ж, все частіше в українських сучасних мистецьких центрах презентують свої твори бразильські художники.

А сьогодні ще й познайомимось з молодим талановитим бразильським художником і архітектором Лукасом. Лукас Сімойіш (Lucas Simões) народився в 1980 році, в Катандуві, сьогодні живе і працює в Сан-Паулу, Бразилія. Ось, хай сам і розповість про себе і свою мистецьку діяльність!

— Лукас, розкажи трохи про себе: де навчався і чого саме, де живеш і працюєш, якою є твоя основна діяльність, які маєш творчі плани на майбутнє?

— Я навчався архітектурі й урбанізму в Бразилії та Італії. На даний момент я працюю як архітектор, та, в основному, як художник. Не уявляю свою роботу поза межами області архітектури, я б швидше сказав, що ці дві області моєї діяльності перехрещуються, і їх межі часто розпливчаті. Моя формальна освіта — архітектура, і я працював над житловими, комерційними та шкільними проектами, та й зараз все ще працюю над проектами для друзів. Завдяки роботі з архітектурою мій малюнок більш креслярський і технічний, аніж довільний художній, адже я мислю конкретними формами, які згодом можна було б матеріалізувати через будівельний процес.

Однак, задовго до цього стилю малюнку, ще дитиною, я малював фарбами, і мої твори були живописніші, і я прагнув розвиватися в цьому напрямку. Можливо, саме це прагнення малювати, й привело мене до архітектури. І, можливо, моя освіта архітектора надала сенс мистецтва для мене, відкривши нові шляхи для дослідження.

— Як ти думаєш, чи насправді є необхідною професійна художня освіта для досягнення серйозних професійних результатів? Як сталося у твоєму житті?

— Ну, я думаю, що коли ви намагаєтеся зробити мистецтво своєю професійною діяльністю в житті, безумовно це буде вас в дечому обмежувати і, в якійсь мірі, ви втратите свою свободу. Я не думаю, що звичайна освіта є хорошим способом розвивати художній талант, хоча вона допомагає дізнатися про історію і концепції мистецтва. Але, найкращий спосіб розвинути ваші ідеї допоможуть дискусії з людьми, які є щирими щодо вашої роботи, поділяють вашу думку і мають ті ж самі ідеї на рахунок мистецтва.

з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits

— Розкажи, в яких виставках та мистецьких проектах ти брав участь, які мав персональні виставки?

— Я виставляю свої роботи вже на протязі довгого часу, іноді це персональні виставки, а іноді колективні. Тут, в Бразилії, як правило, ви повинні вести свого роду "змагання", щоб вибороти місце для експозиції виставки, і мати змогу показати свою роботу в державній арт-інституції. Можна, звичайно, зробити показ у приватній галереї, але це більш комерційна справа, і ще більш витратна.

з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits

— Знаєш, Лукас, мені подобаються твої портрети-колажі — серії un-portraits та un-memories, вони дуже красномовні. Але розкажи більше, адже цікаво, що конкретно ти хотів сказати цими проектами і як працював над ними?

— Для проекту un-portraits (не-портрети) я запросив близьких друзів, попросив їх принести свої портрети, які мали б якусь історію. Але, я не мав наміру просто послухати і переглянути цікаві історії, а хотів краще зрозуміти друга, щоб використати це знання у фотосесії, і таким чином мати змогу вловити цей особливий стан особи у фото-портретах. Це було щось на зразок виявлення таємниць друзів, які приховували їхні портрети. Я також попросив кожного з них вибрати пісні для мене, щоб я слухав їх під час створення фотосесії з їхніми портретами. А після фотосесії, я запитав про особистий колір кожного з них, і ці кольори вніс у портрети. Кожна фотосесія створювалась десь з 200-300 фотографій, з яких я вибрав 10 різних портретів для створення кожної роботи. Пізніше, кожен з тих портретів був одним зі шарів кінцевої роботи, який я вирізав ножем і викладав послідовно, згідно задуму.

Під час вирізання кожного із нашарувань портрета, я керувався власними враженнями щодо цієї людини, і для кожного портрету я шукав свій підхід вирізання. Це була моя особиста інтерпретація людини або, можливо, моменту, в якому вони були сфотографовані. Для визначення місця вирізання, я малював ескіз вручну, потім переводив цей малюнок в графічній програмі AutoCAD, в якій можливо отримати більш високу точність лінії і відразу передбачити кінцевий результат. Мета полягала в тому, щоб я міг бачити фігури кожного з портретів, який накладається один на одного, адже портрети для серії були багатошаровими, тож мені слід було продумати вирізаний вигляд кожного із шару твору.

Спеціально для цього проекту я розробляв різні форми для вирізання. Для цього я проводив різноманітні дослідження на папері, вирізаючи вручну, а потім використовував їх в програмі AutoCAD, щоб зменшити кількість помилок, коли прийде час різати. Остання фотографія, в багатошаровому портреті, завжди ціла, без будь-яких вирізів, а вже у кожне наступне фото поступово додавалися вирізані фрагменти. Кожне наступне фото в творі має все більше вирізів, і саме останнє, верхнє фото, майже повністю вирізане, де залишені, практично, лише кордони які тримають цілісність роботи. Після нанесення границь для вирізання, ці фото стали подібні на топографічні мапи. Після завершення роботи на комп'ютері, і видруку фото з намальованими лініями-границями, я вирізав необхідні форми, на фотографіях, вручну ножем.

Що стосується серії un-memories (не-спогади), її обґрунтування дещо відрізняється. Я фотографував старих друзів дитинства, з яким я більше не підтримую контакти, а також людей, з якими я щойно познайомився. У цьому випадку, портрети були зроблені під час розмови. З цих зустрічей, я відібрав 10 фотографії кожного з портретів. В цьому випадку, під час роботи над проектом, я не шукав у фотографіях якийсь конкретний колір, в результаті чого, колір і світло на фото залишилися без змін, такими, якими були в момент створення фотографії. Хоча, у деяких випадках, я все ж визнав необхідним змінити колір і тон, відносно задуму. Основні розрізи для цих фотографій більш геометричні і виглядають наче безперервний візерунок, але вони насправді не повторюються, а доповнюють один одного.

Робота в цій серії виконана в тій самій манері що й в серії un-portraits — я використовував інкрустовані, за задумом, акрилові листи, які розміщував між вирізаними фото портретів. В обох серіях, коли робота була закінчена, вже не можливо було побачити обличчя сфотографованої людини — це вже не був плоский портрет, а об'єкт з глибиною, створений за допомогою нашарування акрилових листів і різаних фотографій.

Однією з причин виникнення проекту un-portraits була, в основі, фотографія для документів, якою ідентифікує нас уряд. Тут, в Бразилії, документи, які нас ідентифікують, мають фото розміром 3х4 см. Ці фотографії, які бюрократично представляють нас в документах, говорять про нас незначний мінімум, абсолютно не виявляючи нас як особистості. Саме тому розмір un-portraits і un-memories 30х40 см, тобто розмір в 10 разів більший, і тому ця ідея вимагала 10 шарів фото. Думаю, неможливо сказати щось про людину простим портретом. Всі ми створені як складні конструкції із різноманітними досвідами, і немає субстрату в кожній людині, і ми не зробили всього одну річ, але історія складається з багатьох речей, і ці речі сильно відрізняються.

з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits
з серії un-portraits

— Твоя техніка виконання подібна до колажу, чи не так? Чому ти працюєш в цій техніці, що вона дає тобі в роботі? Що ще творчого ти робиш?

— У моїй роботі основа матеріальності середовища має важливе значення. Процес виготовлення основної частини роботи досягається за рахунок досвіду і досліджень, що втілюється, наприклад, завдяки руйнуванню, випалюванню, різанню, спотворенню — в найбільш крайніх проявах, що видається як руйнування, але допомагає пізнавати. Це можна порівняти із задоволенням пізнання, яке отримує учень, коли розсікає жабу в науковому класі.

Мої нові роботи всі різні, я експериментую з бетоном, силіконом і смолою. Я не повторюю процес виготовлення в своїх роботах, адже мене цікавить і захоплює експериментальна робота.

з серії un-memories
з серії un-memories
з серії un-memories
з серії un-memories
з серії un-memories
з серії un-memories
з серії un-memories
з серії un-memories

— А що допомагає і заважає тобі у роботі і в житті, що надихає тебе на творчість? Кому б ти хотів подякувати і за що?

— Моя робота є відображенням мого життя в цей конкретний момент, на яке найбільше впливають люди, яких я люблю, мої друзі, місто в якому я живу, міста, якими я подорожую, кіно, література, мистецтво, звичайно, хе-хе. )) І я не знаю конкретного художника, якому я б міг подякувати, швидше я б хотів подякувати різним творам художників, які так чи інакше вплинули на мене.

— Розкажи, чи ти вже мав практику ілюстрування книги, чи якоїсь іншої поліграфічної продукції? Чи ти хотів би працювати з книгою?

— Я вже створив деякі ілюстрації, але ніколи не ілюстрував книгу... Мені подобається робота ілюстратора, а також працювати з книгою як такою, в якості робочого матеріалу.

— Які творчі роботи надихають тебе, і які художники тебе б могли чогось навчити?

— Мене надихає дуже багато художників... Як я вже казав, мені подобаються різні роботи різних художників. Мушу сказати, мені подобаються більше їхні ідеї, аніж самі художники.

з серії un-memories
з серії un-memories
з серії un-memories
з серії un-memories
з серії un-memories
з серії un-memories
з серії un-memories
з серії un-memories

— Над яким проектом ти працюєш зараз, що робиш нового? Які творчі плани на майбутнє?

— Ніяких планів на майбутнє, просто продовжую творчо працювати. Провожу зараз деякі творчі експерименти, але поняття не маю до чого це мене приведе... Зараз цікавий час для мене, і нічого конкретного творчого не планую.

— Я думаю, що художники в кожній країні мають свої унікальні особливості життя та роботи, але всі вони, разом з тим, мають багато спільного, чи не так? То що б ти порадив молодим художникам і побажав їм?

— Намагайтеся зберегти всі, і хороші і погані, ідеї, живіть з ними, і видозмінюйте їх по ходу життя — це дивовижна справа. Але ніколи не припиняється пошуку нового натхнення!

— Дякую, Лукас, за цікаву змістовну розмову. Нового натхнення тобі і яскравих вражень в житті! Передавай вітання Бразилії від України!

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.