Гайда в небо! Польоти літаком, планером, мотодельтапланом та стрибки з парашутом в Коломиї! в блозі Життя одного дизайнера · від Ліля Тєптяєва · додано 10.06.2011 23:58

Слухайте, друзі, нещодавно була у небі, бачила Коломию з пташиного польоту, і ловила кайф з вітерцем! )) Літала на спортивному двомісному літаку "Зодіак" (навіть дозволили потриматися за штурвал і покерувати) та мотодельтаплані з коломийського аеродрому (про мотодельтаплан та його пілота розповім в одній з наступних статей). Відчуття і емоції зашкалюють, не передати словами! А кількома годинами раніше чотиримісним літаком Cessna літав коломийський фотограф Євгеній Гапич, і саме для того, щоб за допомогою фотографій передати вам хоча б крихту тих "дах-здіймаючих" вражень від польоту.

То ж, друзі, сьогодні беру інтерв'ю не у художника чи дизайнера, але тим не менш дуже творчої неординарної особистості – екс-пілота ВПС України, підполковника авіації, командира ескадрильї Коломийського авіаполку, а сьогодні успішного підприємця, парапланериста та пілота Ігоря Табанюка, який й подарував мені та Євгену цю неймовірну прогулянку небом.

Крім того, Ігор Табанюк музикант, який грає на кількох музичних інструментах та художник-самоук, тож до кожної цікавої справи підходить творчо і з захопленням. Підтримує і допомагає йому по життю і в підприємницькій діяльності дружина Оксана, також творча натура – музикант і вчитель. А життя Ігоря Табанюка щедро наповнене героїчними подвигами, досягненнями та пригодами, тому загартований життям він наполегливо йде до своєї мети, про що й розповість нам.



— Ігор Петрович, розкажіть трохи про себе: звідки ви родом, де працювали і працюєте, чим займаєтеся по життю, чого прагнете? Як ви стали пілотом – це була мрія дитинства, чи просто так склалися обставини?

Я народився в Фергані як син військового. Батько був військовим льотчиком, і я ще з дитинства мріяв бути льотчиком. Батько був родом з Вінниці, а у Фергані служив, де й я народився і виріс. Батько загинув, а я після закінчення школи пробував поступити до авіаційного училища, та через проблеми зі здоров'ям не міг поступити. Так хотів літати, що поступав аж чотири рази, кілька разів ще до строкової військової служби, і кілька під час неї. Все ж вдалося поступити, і навчався у Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі. Після закінчення служив у Чорткові, потім в Коломиї, дійшов до звання командира ланки, і згодом поїхав служити у Венгрію. Потім був Азербайджан і бойові дії, Нагірний Карабах, і знову Коломия. Дослужився до замісника командиру полку по льотній підготовці зі званням гвардії підполковник. Літав я на літаках: Л-39, МиГ-21, Як-28, Су-24, а після звільнення почав літати на літаках: Бекас, Як-52, Як-18, Зодіак, Аеропракт та Cessna. Після військової служби мені прийшлось займатися бізнесом, і завдяки комерційній справі я маю змогу розвивати ось цю справу, яку я люблю.



— Чула, ви маєте багато творчих захоплень: граєте на музичних інструментах, малюєте. Скажіть, чи вдається вам розвивати ці таланти?

Я думав, що коли вийду на пенсію, часу буде більше і я буду займатися творчими справами, малювати картини і грати на фортепіано, та, нажаль, коли пішов на пенсію – часу стало ще менше. От ще коли раніше вимикали світло, ми з дружиною сідали за фортепіано і в сутінках, без світла ми грали в чотири руки. А коли вже світло перестали вимикати, музичні інструменти вже відклалися на задній план, адже бізнес вимагає дуже багато часу. І ось від музичної практики, яку маємо, до прикладу у жінки є професійна музична освіта по скрипці, відійшли трохи, правда дружина ще викладає в школі. Тим не менше, це все залишається. Щодо малювання – у мене дід і батько малювали, брат малював, то ж десь на генетичному рівні і в мені це відобразилось. У спеціальних художніх закладах не навчався, але мені чомусь це легко давалося.

— Які завдання ви ставите перед собою щодо розвитку авіації в Коломиї, які плани щодо коломийського аеродрому, яких цілей вже досягли, що плануєте найближчому майбутньому?

Скажімо, мої літаки можна розмістити на любому офіційно зареєстрованому аеродромі, утримувати і літати для себе, і це мені обійшлося б дуже дешево. Але я вважаю, що ця мета недостатня. Ви, мабуть, чули про коломиянина пілота-випробовувача, конструктора літальних апаратів Антона Кіркоровича, він літав ще у складі польського війська, коли в Коломиї ще й не було впорядкованого летовища. Ще у міжвоєнний період у місті почали закладати стратегічну базу, яка б дозволила приймати військові літаки. Так от, в Коломиї є своя історія авіації, і її слід відновлювати і продовжувати – це достойна мета і справа.

На жаль, так склалися умови, що в процесі навчання нового покоління випадає ціла ланка спеціалістів, адже вік пілота складає 50-55 років, і тому слід поспішати, щоб встигнути закласти основні знання і навчити молодь відчувати і любити небо. А щоб досягти мінімального рівня пілотажу потрібно близько 10 років, а ще ж оволодіти "шостим чуттям", коли пілот може обходитись навіть без приладів, а цього можна досягти лише практикою польотів і з великою любов’ю до цієї справи. Тому, власне, й відновлюю сам, і з допомогою однодумців, у Коломиї занедбаний аеропорт.

Маю на меті зареєструвати аеродром у міжнародній системі ІКАО. В цьому випадку летовище внесуть до міжнародної системи і про нього знатимуть не лише у нас, але й за кордоном. На цьому аеродромі планується навчання, польоти, і навіть стрибки з парашутом. Більшість з цього вже відбувається, підписаний договір оренди, і як тільки літовище зареєструють (документи вже подані) – можна починати навчання усіх бажаючих. Зараз якраз відбувається набір тих, хто хоче навчатися планеризму, навчання буде проводитися вже цього літа, а також стрибки з парашутом.





— Розкажіть трохи про Прикарпатську асоціацію малої авіації. Як я розумію – це щось на зразок аероклубу?

Є поняття аероклубу і асоціації – в принципі це одне й те саме. Я давно хотів створити якусь організацію, яка б об’єднала любителів авіаційної справи, тому подав документи і зареєстрував Прикарпатську асоціацію малої авіації. Я є її ініціатором і засновником. Мені рекомендували перейменувати її в Прикарпатську дитячо-юнацьку спортивну асоціацію малої авіації, що дало б можливість зменшити витрати на оренду смуги, та, насправді, це не зменшило витрати, і кожного місяця за оренду смуги мені слід виплачувати 3700 гривень. Це надто велика сума, навіть у порівнянні з аналогічними випадками в інших містах, і найбільша проблема в тому, що смуга знаходиться в міській зоні, і тут інші розцінки. Та, думаю, найближчим часом ця ситуація має змінитися, і міська рада піде на зустріч.

— А розкажіть історію виникнення асоціації, які здобутки і плани на майбутнє?

Два роки тому я зібрав двох своїх колег льотчиків і попросив допомоги для створення асоціації. Справа в тому, що я один не зміг би зареєструвати асоціацію, просто технічно, для цього необхідна група з кількох осіб. Ось, при створенні асоціації і було вписано три прізвища, хоча практично в ній працюю лише я, усі фінансові вливання, вся практична і організаційна робота проводиться мною, а двоє числяться формально. От, до прикладу, сам ангар для літаків потягнув купу коштів, лише в бетон закатав 25 тисяч гривень, які мені ніколи не повернуться, а ще ж сам ангар... Дякуючи Михайлові Бережницькому, з беушного металу був зроблений ангар, лише лице ангару з нового металу, щоб вигляд був пристойний. Та й на інші побутові речі пішло купу коштів, а ще так багато слід зробити.




— Скажіть, чи складно зробити на коломийському аеродромі повноцінний осередок любителів неба та легкого екстріму? Що, чи хто допомагає, і що заважає вам в цій справі?

Моїм головним завданням є не заробляння на аеродромі, а вихід на самоокупність. Гроші за польоти йдуть на розвиток асоціації. Дехто думає, що я на цьому аеродромі заробляю і це для мене вигідний бізнес, та насправді набагато простіше просто винаймати смугу і літати в своє задоволення, а займатися тим, чим я зараз займаюсь – це справа ентузіаста, який вкладає кошти і не сподівається, що вони коли-небудь повернуться. Я лише сподіваюсь, що ця справа буде корисною для коломийської авіації і захопливою для молоді і усіх бажаючих відчути небо.

На сьогоднішній день я маю фінансову підтримку Михайла Бережницького, він мені дуже сильно допомагає. І не лише у фінансових питаннях, це і в просуванні якихось паперових справах, по різних інстанціях і радах. Він загорівся цією справою, виявив бажання допомогти. Тут, поряд з моїми літаками, і його планер стоїть, він теж літає. Є й помічники щодо безпосередньої роботи з літаками – це Сухоруков Олег і Кругляков Євген. Я б дуже хотів, щоб їхня робота, та інших задіяних у цій справі, оплачувалась достойно, але на сьогоднішній день немає такої можливості, тому практично усі роботи проводяться ентузіастами на добровільних засадах.

По-перше, лебідка, бензин троси – це все необхідно для польотів. От взяти до прикладу – метр тросу коштує 4 гривні, а треба 1 км тросу, тобто 4 тисячі, а тросу стає на 100 злетів (потім його необхідно замінити), а 100 злетів можна зробити за два дні. От і порахуйте скільки треба коштів лише для тросу на місяць часу.

По-друге, привести до ладу злітну смугу, територію аеродрому, прилеглі технічні і побутові приміщенні – все це вимагає також коштів і зусиль. І, навіть, звичайних робочих рук теж не вистачає. От, до прикладу, щоб смугу привести до ладу, я тут хімії від трави вилив неміряну кількість, адже тут все було в траві, ми її вичистили, поряд теж все почистили до асфальту, і стоянку також. Лісосмугу проріджували шестеро – стали з сокирами і вирубували все зайве, щоб прорідити і очистити цей лісок.





— Зрозуміло, для відновлення аеродрому, злітних смуг та необхідних приміщень, конче треба великих капіталовкладень, але ж, мабуть, не лише коштів треба для цієї справи. Якої ви ще потребуєте допомоги?

Так, звичайно. На першому етапі мені потрібна допомога ініціаторів, які б розумілися на цій справі, бо я сам не встигаю. Наприклад, в питаннях щодо паропланів, ремонту і обслуговування, ще треба штурмана, метеоролога, тобто потрібні кваліфіковані професійні люди по цій справі. Тут ще такий момент, що платити, на даний час, я їм не зможу, тому це мають бути волонтери, які люблять цю справу, і готові працювати на благо розвитку авіації в Коломиї. Ну, і звичайно, альтернативною оплатою можуть бути прогулянки в літаку і на пароплані – саме польотами я й віддячую за допомогу, як то кажуть все чим можу. Це лише на першому етапі, доки ця вся справа не сформується таким чином, щоб можна було платити постійним працівникам зарплатню.

Також потребуємо робочих рук, людей які б допомогли привести аеродром до порядку. Ось лісосмугу вже трохи прочистили, але її слід ще прорідити – вона повинна бути не така заросла, повинна проглядатися. Також прилеглі приміщення – це все слід відбудовувати, лагодити. Звичайно, маючи гроші, можна заплатити людям і вони все це зроблять, але наразі немає цього. Єдиною оплатою, чим віддячуємося – це прогулянки літаками та іншими апаратами. Саме основне – виконати перші основні роботи, а з часом люди сюди потягнуться.



— Нещодавно відбувся Зліт пілотів вихідного дня. З якою метою відбувався цей захід, яких цілей було досягнуто, та й чому, взагалі, ця подія має таку назву?

Взагалі, мала авіація живе в період весняно-літньо-осінній. Зрозуміло, що взимку, коли смуга засипана снігом, ніхто не літає. І з пробудженням природи весною, активізується й життя пілотів. В різних місцях країни є такі самі, як я, ентузіасти, які окрім свого бізнесу мають ще й літаки і займаються цією справою, бо люблять її. Переважно це колишні військові та цивільні пілоти, а дехто просто прийшов до цього, бо дуже хотів і з дитинства мріяв про це, тому й придбав літак і літає. Ось вони отримали навчання, свідоцтво пілота, я, до прикладу, їздив в Кіровоград, щоб отримати свідоцтво пілота. А щоб знайти час і зібратися їм вкупі, це приурочують до якогось визначеного дня, адже в будні усі зайняті справами, тому вибирають якийсь вільний день, і таку зустріч називають Зліт пілотів вихідного дня. Звичайно, в будні на роботі, і коли є вихідний день, дружина не дуже хоче відпускати, але я не один такий. )) Нас багато таких, які хоча б раз в місяць, чи хоча б раз в сезон, домовившись наперед зустрічаються на ось такому аеродромі. Збираються, щоб потусуватися, розповісти в кого які проблеми, можливо порадитися і допомогти вирішити якісь проблеми, обговорити досягнення, домовитися про наступну планову зустріч. Ось на цій зустрічі домовилися про зустріч 16 червня, яка буде приурочена до дня народження Сергія Корольова.

Наступна зустріч відбудеться 9 липня в Коломиї, на яку злетяться авіатори з усієї країни: Косів, Львів, Житомир, Рівне, Тернопіль, Кіровоград, Сімферополь, Київ, Дніпропетровськ, Донецьк, Євпаторія, Крим. В чому необхідність зустрічей на різних місцях? Для пілотів це необхідно, адже зазвичай вони літають на одних і тих самих місцях в районі аеродрому, а коли пілоти зустрічаються в нових місцях – це набагато цікавіше, вони вивчають нову місцевість, розробляють нові маршрути. Звичайно, розробляти нові маршрути не легко, адже це й розхід палива, нові умови польоту, з урахуванням вітру і додаткових навігаційних параметрів – це все слід враховувати. Я от приймав участь в парних польотах, одного разу нас троє було, і літав за кодон, нещодавно був в Молдавії. І все це за свій рахунок, адже держава не допомагає в цій справі, та хоча б не заважала – це вже б було добре.





— Ви казали про оголошення для бажаючих навчатися парапланеризму. Розкажіть про це навчання: де, коли, як, хто?

Зрозуміло, літати самому цікаво, але для мене це трохи нудно, мене більше цікавить можливість навчання для інших. Хочу, щоб не лише я один літав, але й люди, і отримували від цього задоволення. А коли я бачу усміхнених задоволених людей – я отримую від цього ще більше задоволення. От, сьогодні літав зі мною хлопчик, і бачу він задумався, і, сподіваюсь, зрозумів, що прагнути слід кращого. Ось це все варте зусиль, цього слід добиватися. Звичайно, щоб прийти до цього, потрібні кошти, і це все робиться поетапно – слід заробити кошти, потім щось робиться по справі.

От скоро подаю заяву щодо набору бажаючої молоді навчитися літати на пароплані. Плануємо набирати групу не більше 40 осіб (більша групу не має змісту – це погано для якості навчання), плануємо дати їм 25 годин теорії, і десь 30-40 польотів на лебідці і виїзних вільних польотів в сприятливу для цього місцевість – Одаїв та Ісаків. Це унікальні місця – там можна парити в повітрі годинами. Над Дністром унікальне місце – перепад висоти 70-90 метрів, і коли повітряний потік впирається в цю гору – тут може підніматися вага, і коли на пароплані підходиш до цього місця – піднімаєшся догори як повітряна куля. І навіть тут, на аеродромі можна ловити ці потоки. Відбувається це так: сонце пригріває окремі місця, створюється повітряний потік, який має кудись діватися – такий собі шар, який починає підніматися догори, і якщо паропланом зловити таке місце – то можна ось так кружляючи по спіралі підніматися догори.



— О, це вже фізика, цікаво...

Так, це фізика, і вона може бути цікавою абсолютно усім. Але про це слід розповідати, малювати, показувати наочно, щоб це можна було відчути, і є прибори, які допомагають це робити. І це, до речі, дуже дорого.

У мене вже все є для польотів: лебідка, пароплани, напрацювання по теорії і практиці, знаю як навчати. Якщо для людини, навіть при великому бажанні, складно знайти кошти для цього спорту, адже усе спорядження коштує дуже дорого, то в нас це все є, крім того проводимо навчання та інструктаж. Навчання доступне, коштуватиме 1500 гривень, і це втричі дешевше, ніж в багатьох містах України. Зрозуміло, що кошти від навчання і польотів підуть не для заробітку, а виключно на утримання аеродрому та його потреб.

— А якщо хтось захоче політати, але не живе в Коломиї, йому ж прийдеться доїжджати, чи десь тут шукати мешкання. Що скажете, як це буде вирішуватися?

Зрозуміло, що навіть з коломийськими бажаючими слід буде домовлятися про зустрічі, адже хтось далеко живе, в когось є робота, чи має інші справи, тим більше, якщо будуть приїжджі. Будемо домовлятися з усіма, щоб всім було зручно, будемо планувати наперед, швидше всього це будуть вихідні дні. Насправді, 25 годин – це не багато – по 5 годин в один день, і так кілька вихідних (субота і неділя), за 2-3 тижня теорію буде пройдено, а далі вже піде практика польотів. Якщо ж, назбирається група, яка захоче займатися в будні – ми домовимося з інструктором, щоб в цьому не було перешкоджань, виберемо конкретні дні і час, щоб усім було зручно.



— А як щодо стрибків з парашутом?

Ми зараз відпрацьовуємо інструкцію по фото з аеродрому і офіційно розвиваємо цю тему, на юридичній основі, щодо стрибків з парашутом. Вже є бажаючі з Франківська, Чернівців, Тернополя, Косова, і з Коломиї, які чекають офіційних стрибків з парашутами. Нажаль, є бюрократичні перепони, але десь за місяць-півтора я розраховую на дозвіл, і вже цього літа стрибки з парашутом стануть можливими в Коломиї. Доки немає офіційного дозволу я активно не афішую свої плани, але вже говорю про це, щоб усі бажаючі знали що таке є в Коломиї.

— Що ж, дякую вам, Ігор Петрович, за цікаву розмову. Думаю, багато молоді, і не лише молоді, зацікавиться цією інформацією, адже сама особисто знаю кількох, хто хотів би політати і стрибнути з парашутом. І дякую вам сердечно від усіх небайдужих коломиян, за те, що взялися за цю нелегку справу відновлення місцевого аеропорту та авіації і залучення до неї молоді, адже авіаклуби – це хороша альтернатива молодіжних беззмістовних, а часом й небезпечних, вуличних збіговиськ.


Друзі, з висоти пташиного польоту життя виглядає легшим і світлішим. Тож, запрошую усіх у небо!

Саме зараз відбувається набір бажаючих для навчання планеризму. Усі питання, побажання і пропозиції можна закинути на скриньку denigo@ko.if.ua, або обговорити з Ігором Табанюком безпосередньо на місці летовища, за адресою м. Коломия, вул. І. Шарлая, 21 (субота і неділя).

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.