Круглий стіл ілюстраторів Міжнародної виставки ілюстрацій 2011 у Львові. в блозі Життя одного дизайнера · від Ліля Тєптяєва · додано 15.05.2011 20:14

Друзі, вже й закінчився Львівський міжнародний дитячий Фестиваль, а разом з ним і Міжнародна виставка ілюстрацій, ось і другу частину експозиції в фойє Укрсоцбанку демонтували 10 травня, але я впевнена, і в учасників, і у відвідувачів збереглися приємні враження і кілька фоток на пам'ять про Фестиваль. Ось кілька моїх, та кілька з фейсбуківської групи Book Graphics.

Та виставка ілюстрацій, не лише для гостей, але й для молодих художників і майбутніх ілюстраторів не пройшла даремно, і великою заслугою в тому була зустріч ілюстраторів за круглим столом. До речі, за фотки круглого столу подяка Андрію Майовець.

А зустріч з відомими ілюстраторами дитячої української літератури відбулася 30 квітня в Українській Академії друкарства з ініціативи організаторки фестивалю Олександри Коваль та завідувача кафедри "Книжкової графіки та дизайну друкованої продукції" УАД Володимира Стасенка. Тема круглого столу звучала: "Сучасна українська ілюстрація до дитячих видань: національний стиль чи глобалізація?" "Український стиль" у сучасній дитячій ілюстрації – чи можна говорити про таке явище? Вияви українського стилю в книжковій ілюстрації. Місце національного стилю ілюстрування в умовах глобалізації."

А за столом сиділи (з ліва на право): Володимир Стасенко, Катерина Штанко, Максим Паленко, Кость Лавро, Олег Петренко-Заневський, Вікторія Ковальчук та Іветта Ключковська.

Зустріч розпочав організатор та ідейник заходу – Володимир Стасенко. Він згадав про рідкісне явище ось таких зустрічей художників-ілюстраторів, адже на противагу ним зустрічі письменників відбуваються куди частіше. І не для кого не секрет, що саме завдяки якісним професійним ілюстраціям книжка краще продається, тому зустрічі ілюстраторів слід було б проводити частіше, ба навіть зробити їх традиційними і регулярними, то ж є чого прагнути! Потім були запрошені до слова українські ілюстратори-метри, з пропозицією відповісти на запитання по темі зустрічі.

Першою до присутніх звернулася Вікторія Ковальчук, і почала зі слів розуміння проблеми щодо поодиноких зустрічей художників, бо ж традиційний художник – мовчазний, який працює в майстерні і говорить до людей своїми творами, рідко висловлюючись за допомогою слів. Але Вікторія впевнена, що художник шукає нагоди для виступу і йому є що сказати публіці. Також ілюстраторка виявила своє занепокоєння сучасною молоддю, адже з 80-х років суспільна і глобальна політика її активно дезорієнтує, і якщо молода людина не знаходить свою стежку, наприклад релігію, вона опиняється в м'ясорубці масової поп-культури.

Хвилювання та занепокоєння щодо майбутнього сучасної молоді прозвучало і в її свіжому есе про КНИГУ. Зі щирими почуттями, і надривом у голосі Вікторія прочитала і пояснила свій твір, який написала напередодні у вечорі. Згадала і про електронну книгу, яка не надає тих самих можливостей, що й традиційна паперова, адже там не можливо побачити СЛОВА, і відчути книгу на дотик: "Без Книги (велика літера на початку) мудрість не приходить до людини. Книга була різною, але завжди давалася у руки, на доторк. Торкнись мене, щоб відчути, що я є."

Що ж до книжкового ілюстратора, Вікторія Ковальчук охарактеризувала його так: "Книга для дитини – дороговказ, а не розвага. Діти маленького зросту, ми – дорослі часто-густо заступаємо їм сонце, світло, видноколо. Дитячі книги виправляють цей недолік. Вони піднімають малечу над землею і розказують про світ, що дорослі інколи заслоняють. Художник дитячої книги – той, що зберіг дитячість і не цурається її." "Не треба боятися бути самим собою!" – заохочувала ілюстраторка, а також закликала запрошених молодих художників заходу не прагнути вищості світу: "Не слід думати, що якщо художник не має багато грошей, то це завадить йому відчувати себе успішним, адже успіх залежить не від цього."

Продовжив обговорення цієї теми Кость Лавро який відразу попередив, що не є прихильником лекцій, та й ситуацію не сприймає так гостро і критично. Він з усмішкою переконував, беручи за приклад свій досвід, що "в нас не все так погано", "сусіди наші не такі страшні", і що наших ілюстраторів люблять не лише в Росії, але й у цілому світі. "Колись в Росії мене назвали "Художником года России". Це міф, що нас не люблять в Росії чи Європі. Працюйте в своєму стилі, і світ вас полюбить!" – запевнив визнаний світом ілюстратор. Розповідав про свій досвід роботи з французами, та власну роботу над ілюстраціями французької книги.

Щодо "виявів українського стилю в книжковій ілюстрації" згадав про цікавий факт роботи у французькому видавництві, де його просили "одягти" усіх героїв, ним проілюстрованої казки, в українське народне вбрання, що він і зробив, і з чого французи були дуже щасливі і задоволені, адже це можна було бачити хоча б з того, що вони почали продавати права на видання цієї книги в різні країни, отже успіх цієї справи був очевидний. А щодо використання українських традиційних елементів, як от вбрання чи знаряддя побуту, в ілюстраціях українських книжок, Кость Лавро порадив: "Не обов'язково малювати героїв у вишиванках і шароварах, не треба наслідувати когось, йдіть своїм шляхом. Цуратися українського чи прославляти його – це особиста справа кожного художника."

Згодом долучився до обговорення й Олег Петренко-Заневський зі словами: "Я не займаю якоїсь крайньої позиції, а знаходжуся десь між прагматичністю Кості і серйозністю Вікторії. Навіть, якщо ти працюєш в ритмі "я так бачу", все-одно є коректор, який буде спрямовувати і коригувати твою роботу." Олег поділився своїми спостереженнями і власним досвідом, розповідаючи про творчі пошуки митця: "Художник шукає свою мистецьку мову роками. Комусь везе, і він дуже рано намацує своє, а комусь не щастить, й він так до кінця життя і смикає щось у одного, щось в іншого, не знаходячи своє."

Щодо українського стилю в книжковій ілюстрації Олег пояснив: "Одягти персонаж в українській стрій не так суттєво." Він, згадавши науковий зв'язок між художником та їхнім місцем проживання, і проаналізувавши ілюстрації литовців представлених на виставці, з впевненістю сказав, що національну приналежність робіт колег дуже добре бачить і без використання ними етнічної традиційної ідентичності. Також вказав на подібну ситуацію і в українських ілюстраціях, де навіть сама природа, а не лише унікальні культурні та життєві умови українських ілюстраторів, впливає на них, залишаючи яскравий слід в роботах.

Катерина Штанко поділилася думками щодо конкурсу ілюстраторів, який відбувався в рамках Фестивалю: "Мене запросили в журі відбору на конкурс ілюстраторів. І я побачила дуже низький рівень робіт." Художниця висловила своє обурення щодо ситуації в сучасній українській ілюстрації: "Наші видавництва заробляють тиражуванням кліше в українських книжках", і пояснила до чого може призвести легковажність художника-ілюстратора: "Дитина вперше стикається з мистецтвом в дитячі роки переглядаючи і читаючи дитячі книги, тому на художнику, який працює для книжки, лежить велика відповідальність."

А Іветта Ключковська почала свій виступ з дружніх професійних порад молодим художникам, й підбадьорила майбутніх ілюстраторів словами: "Будь простіший, не заморочуйся, не ускладнюй! Усе у ваших руках!" Також поділилася своїми роздумами щодо української видавничої продукції, беручи за приклад Книжковий ярмарок фестивалю: "Зверніть увагу, попсова продукція не продається – дітей там немає!"

Ілюстратор Максим Паленко почав свій виступ словами: "Тема цієї розмови не є проблемою взагалі! Українське в нас на рівні фізіології, і ми нічого з цим не зробимо – воно вже є." Що ж до питання глобалізації в ілюструванні, Максим звернув увагу, що на художника впливають територія і час, і від того ніде не дітися, тому й комп'ютерні технології будуть використовуватися все більше: "Звичайно, малювати пензликом приємніше, але час диктує своє" – сказав художник, і порівняв цю ситуації до гри деяких музикантів на електричній гітарі. "Видавці платять нам не за роботу, а за той кайф, який ми отримуємо ілюструючи книги" – висловився Максим Паленко, в чому його підтримали й колеги круглого столу. А звернувшись до запрошених студентів та молодих ілюстраторів, він заохотив їх такими словами: "Не заморочуймося щодо українського, чи техніки виконання, ручна це робота чи комп'ютерна!"

Підсумовуючи і завершуючи зустріч, ілюстратори відповідали на запитання із залу "Чого ж не вистачає українській ілюстрації?"

Олег Петренко-Заневський: "Не вистачає професіоналізму і професійного підходу до справи художніх редакторів. Також не вистачає фінансової підтримки."

Вікторія Ковальчук: "Ми живемо в час "Мяу", про що говорив російський режисер Микита Міхалков – кожен може написати книгу, намалювати картину, і при цьому існує культура хамства, яка популяризується і просувається – розкрутка, вкладання коштів, реклама. Культура рагулівства щедро поливається і зрощується. Книга це відчуває, культура книги страждає. Не вистачає культури книги, правильного підходу до створення книги, архітектоніки та макету книги."

Кость Лавро: "Не вистачає видавця професіонала, зі смаком і розуміння мистецтва. І не вистачає професійних художників ілюстраторів."

Кожен ілюстратор висловлював свою думку і свій власний погляд щодо умов і потреб сучасної ілюстрації, в чомусь художники мали спільну думку, в чомусь їхні погляди різнилися, та в одному вони були солідарні на сто відсотків: "Проблема не в художниках, а у видавцях!" Кость Лавро висловив обурення сучасною українською видавничою справою: "Більшість видавців працюють на обивателів, і цим нищать українську книгу. Вони не виховують майбутніх художників." Підтримавши колегу, усі учасники круглого столу висунули свою пропозицію: "Слід зробити круглий стіл для усіх видавців, і строго заборонити їм видавати кітчову продукцію!"

Крім того, за круглим столом обговорювалися позитивні сторони виставки і недопрацьовані моменти, шукалися способи покращення і удосконалення експозиції виставки, вирішувалися питання щодо експозиції в наступному році, обговорювалися пропозиції щодо тем ілюстративних робіт та вимог до учасників і їхніх творів. Звичайно, цей круглий стіл не зміг дати відповідей на усі запитання, які цікавлять книгоманів та книголюбів, але фундамент закладений, то ж спільними зусиллями можемо зводити стіни!

Зустріч з ілюстраторами такого ґатунку була першою у Львові, але ж, сподіваємось, не останньою, і в наступних роках такі заходи будуть позитивно впливати не лише на професійний ріст молодих ілюстраторів, але й на якість української дитячої друкованої продукції. І хтозна, можливо вже в наступному році відбудеться запропонований художниками круглий стіл українських видавців!

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.