Акварельний живопис та ілюстрації в житті Євгена Огнарьова. в блозі Життя одного дизайнера · від Ліля Тєптяєва · додано 11.06.2011 19:57

Євген Огнарьов – художник, ілюстратор, аніматор з Дніпропетровщини. Акварелі його захоплення по життю – в цьому він себе бачить і це йому приносить найбільше задоволення у творчості. В 2010 Євген Огнарьов був нагороджений дипломом "COW 2010" за акварельні ілюстрації до дитячої книги "Mice Adventures" ("Пригоди мишки"). В тому ж році відбулася його персональна виставка акварелей "Імаго".

Взагалі, як на мене, в сучасному мистецтві акварелі приділяється несправедливо надто мало уваги, хоча не тільки їй... Чому ж акварель не актуальна в сучасному світі, в чому справа? Адже ще не так давно, а саме під час мого навчання в художній школі, наш викладач любив повторювати "Акварель – королева живопису!" Що ж змінилося і чому? Де ж, як то кажуть, собака зарита і звідки ростуть ноги цієї проблеми? Що ж, буду задавати це запитання, при нагоді, художникам. Ось, і Євгена запитаю, і не тільки про це... Знайомимось – художник і дизайнер Євген Огнарьов!

Євген Огнарьов з дружиною Тетяною і сином Михасем на відкритті персональної виставкиІмаго
Євген Огнарьов з дружиною Тетяною і сином Михасем на відкритті персональної виставкиІмаго

— Євгене, розкажіть про себе: де навчалися, живете і працюєте, якою є ваша основна діяльність, яких успіхів в ній досягли, що прагнете досягти, які маєте плани на майбутнє?

Народився 1981 р. у місті Жовті Води, є таке місто у Дніпропетровській області. Батько шахтар, мати працювала на величезному заводі, а після перебудови ким тільки не працювала. З тих часів я пам'ятаю як ми з мамою продавали в кіоску квіти, а ще як мама робила весільні прикраси на продаж. Зараз з дружиною Тетяною та сином Михасем живемо у Дніпропетровську. У 2003 закінчив ДНУ. Безглузді роки навчання, точніше пияцтва. Працювати почав ще навчаючись в університеті. Перша робота – вантажник, потім гардеробник, а далі вже пішло краще – дизайнер, арт-директор і нарешті робота в своїй невеличкій студії.

Весь цей час акварель була якось з краєчку. Тобто я робив якісь спроби писати портрети, невеличкі етюди, але не вважав то за важливе. І на те була поважна причина – до зустрічі з моєю майбутньою дружиною, та й декілька років після нашої зустрічі, я дуже любив випити, на все інше залишалося мало часу. А потім я покинув пити, звісно це було не просто, але головне, що з того часу я почав регулярно приділяти час акварелі. Робота з акварельною фарбою стала для мене необхідною майже фізично. Але й зараз я не заробляю акварелями на життя, тому не можу назвати себе професійним акварелістом. А на життя зараз заробляю ілюстраціями, анімацією. Дуже радію, що можу дозволити собі не займатися більше рекламою та дизайном і завжди маю час на акварелі.

— Євгене, бачу ви не лише відверта, але й смілива людина, раз так відкрито говорите про шлях подолання власних проблем. А ось ви кажете, що працюєте з аквареллю, а ця техніка вимагає виключного професіоналізму, наполегливої практики, чистоти і акуратності, до того ж, вона не дуже цінується в нашій країні. Чому ж саме акварель вас зацікавила, і як відбулося ваше знайомство?

Акварельні фарби мені дав мій дід Віктор. Він же дав мені перші уроки малюнку, літературу та художні журнали. Отже, для мене акварелі змалечку були чимось загадковим і дивовижним. Після навчання в університеті в мене кілька років була стійка відраза до масла, тож залишилась акварель. Зараз для мене робота з акварельними фарбами є водночас і роботою над собою. Акварель вимагає чистоти рухів, чистоти кольору, композиції, а це можливо лише при наявності внутрішньої чистоти. Я абсолютно впевнений у тому, що кожен технічний прорив у акварелі особисто у мене пов'язаний із особистими змінами.

Про "не дуже цінується в нашій країні" можу сказати, що я задавав це питання акварелістам з Канади, Америки, Росії і всюди схожа відповідь – так, акварель не має такої популярності як масло, але кого це обходить? Є люди яким подобається саме акварельна техніка і цього досить. Хоча, звичайно ж, я буду дуже радий коли в Україні будуть проводитись регулярні акварельні виставки регіонального, міського, всеукраїнського масштабу, як це є, наприклад, у Сполучених штатах. Для цього потрібна якісна робота профспілки, толкові організатори, а сьогодні профспілка художників, на мій погляд, нагадує могильник. Звідти лунають якісь моторошні й гнилі звуки. Достатньо зайти на сайт профспілки і подивитися на цей жах, щоб зрозуміти як все погано.

— Що ж, зрозуміло. А розкажіть про вашого кота Фенімора, для якого проекту він був створений, де він зараз живе? ))

Фенімор – це жарт. )) Це була забавка, я намалював першу ілюстрацію, здається це був Фенімор біля телевізора, вона сподобалась моїй дружині, і тоді я став у вільний час робити інші сюжети. Деякі сюжети я подарував, декілька дружина попросила залишити. Зараз Фенімор на канікулах. )) Але він завжди може повернутися.

— Євгене, розкажіть, будь ласка, про ілюстровану вами книжечку "Пригоди маленької мишки". Як довго працювали над нею, чи цікаво було працювати, чи були якісь особливі складності, чи задоволені результатом? Що вам, для особистого творчого та професійного росту, дала робота над цим проектом, чи взялися б знову за подібну роботу?

Це був важкий для мене проект, але з іншого боку, я отримав дуже корисний досвід. Справа у тому, що я не дуже люблю робити багато правок, а тут мені випало працювати з редакторами, художніми керівниками, які вносили безліч правок. Я був просто шокований коли прийшла перша порція правок – це була пачка паперів. Виправлення були навіть коли всі ілюстрації вже були майже готові на папері. Результатом я задоволений частково, занадто багато недоліків я бачу, але робота була вчасно завершена і це мене дуже тішить. Я із задоволенням виконаю подібне замовлення для Українського читача.

— А як ви надибали замовника Steiner Korea, і що можете сказати про співпрацю з ним? Чи пропонують вам українські видавництва ілюстрування дитячих книг?

Замовник знайшов мене сам, побачив моє портфоліо в інтернеті і звернувся з пропозицією. На жаль, я не мав жодної пропозиції від вітчизняних видавців, навіть після отримання нагороди за "Мишку". Частково я сам винен у цьому, бо більше орієнтований на зарубіжних замовників, навіть сайт з ілюстраціями маю лише англійською. Маю негативний досвід співпраці з вітчизняними замовниками.

— Взагалі, які бачите позитиви та негативи творчої і комерційної співпраці з іноземними замовниками та видавцями? А які з українськими видавцями?

Комерційна співпраця має бути, це по-перше, бо інакше не буде що їсти і де спати. З іноземними замовниками мені працювати легше, вони звикли платити за працю ілюстратора, вони поважають працю ілюстратора, дотримуються договорів. З вітчизняними замовниками доводиться частіше відчувати стрес ніж задоволення від роботи. Тим більше, що дуже часто вітчизняні замовники є лише посередниками між тими ж самими іноземними замовниками.

— Які ще книжки ви ілюстрували, розкажіть про це. Чи подобається вам працювати з книгою, в чому плюси такої діяльності для вас?

Була книжечка про пригоди хлопчика для замовника з Індії, зараз працюю над цікавою і незвичною книжкою для дітей із психологічними проблемам, авторка психотерапевт з Канади. Ще була ілюстрована історія-трилер для замовника з Америки. До речі, книжка про "Мишку" теж була не проста, це книжечка для дітей із розладами серця. Я радий працювати над такими замовленнями, бо це дає дуже позитивний заряд, я відчуваю, що роблю щось справді корисне.

— А от цікаво, чиїми іноземними ілюстративними роботами ви надихаєтесь, які українські ілюстратори варті вашої уваги?

Соромно визнавати, але я дуже слабо орієнтуюсь у роботах інших ілюстраторів, а надихають мене не завжди саме ілюстрації. Мені дуже подобаються фони у аніме 70-80х років, французькі класичні і сучасні комікси, ілюстрації Білібіна, деякі американські комікси, нуар фільми, імпресіоністи, а також у мене в голові багато спогадів про книжки дитинства. Додати до цього мої пленерні експерименти і вийде така мішанина з якої я роблю свої роботи.

— Яким ви можете оцінити стан української ілюстрації сьогодні? Як ви вважаєте, чого не вистачає сучасній українській ілюстрації? І як на вашу думку, чи можливо виправити цю ситуацію, і якими засобами можливо цього досягти?

Мені важко оцінювати, бо я до сучасної української ілюстрації майже не маю відношення. Але якщо такий не поганий ілюстратор як я не затребуваний, то мабуть не все в нас добре. )) Я впевнений, що в Україні є сильні ілюстратори, не вистачає організаторів, талановитих продавців. Продавців які знайдуть тих авторів і ілюстраторів, які будуть сучасними, популярними, яких будуть хотіти купувати підлітки. На мій погляд, зараз в Україні період поїдання іноземної масової культури. І за теперішньої влади все стає навіть гірше, але все закінчується, я сподіваюсь національна ідея ще буде міцною в Україні і тоді розквітнуть і наша література і ілюстрація.

— Як би ви сказали, хто такий ілюстратор і чим він повинен відрізнятися від просто художника?

Ілюстратор це художник (художниця) який малює ілюстрації. Це конкретна професія, спеціалізація. Художник має писати картини, робити інсталяції і зовсім не обов'язково має займатися ілюстрацією. Професійний ілюстратор має заробляти на життя саме ілюстраціями, а не дизайном або ще чим. У цьому різниця.

— Як на вашу думку, чи повинен ілюстратор мати якусь спеціальну освіту щоб бути професіоналом та успішним в своїй справі, чи для цього достатньо базової художньої освіти?

Можна бути самоучкою і мати успіх і бути професійним ілюстратором (заробляти на життя ілюстраціями), таких прикладів багато. Але кожен ілюстратор без спец-освіти приречений мучитися комплексами з цього приводу, тому краще освіту все ж отримати, а потім все забути і вчитися прислухаючись до себе. Я освіту маю і маю право сказати, що то всьо херня на паличці, але той час, який я отримав навчаючись, він неоціненний і такого ніколи вже не буде у дорослому житті.

— Що допомагає і заважає вам в роботі і в житті, що заряджає вас творчою енергією і стимулює до успішної праці? Кому ви, як художник-ілюстратор, хотіли б подякувати і за що?

Допомагає сім'я, дружина Тетяна, рідні, кіт Мур, сонечко вранці, я взагалі дуже люблю життя і воно мене надихає як таке. Подякувати навряд, бо саме як ілюстратор я не мав наставників, вища художня освіта не дала мені в цьому плані аж нічого. А як художник я вдячний моїм рідним, бо вони мене дуже підтримують.

— Що б ви порадили початківцям, молодим художникам та ілюстраторам, на що б звернули їхню увагу і якими словами заохотили б до плідної праці?

Не гайте часу! Робіть свою справу зараз, бо завтра не наступить ніколи. Вчиться, шукайте вчителів і вчиться. Воно того варте, бо немає в житті важливішої справи ніж віддавати свій талант іншим, а талант є в кожного.

— Дякую, Євгене, за цікаву розмову. Бажаю вам тільки позитивних змін у житті, і професійних проривів у творчості!

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.