Один день в Косові. в блозі Життя одного дизайнера · від Ліля Тєптяєва · додано 05.12.2009 23:14

Дорогенькі, маю нагоду розповісти вам про місто та заклад, в якому я колись навчалася.

Група (не в повному складі) відділу художньої обробки шкіри ККПДМ з викладачами, 1997 рік
Група (не в повному складі) відділу художньої обробки шкіри ККПДМ з викладачами, 1997 рік
Групи відділів художньої обробки шкіри та художнього розпису ККПДМ в кабінеті мистецтвознавства, 1999 рік
Групи відділів художньої обробки шкіри та художнього розпису ККПДМ в кабінеті мистецтвознавства, 1999 рік

Йдеться про Косів, той що "перлина Гуцульщини", і Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв. Правда, коли я навчалася (1996-2000 роки), цей заклад був коледжем і нічого спільного зі Львовом не мав. Та й зараз зі Львовом він нічого спільного немає, окрім, хіба що, назви та ректора. Та й проблем в закладі повно, але де їх не має? Це довга і нецікава історія, тому менше з тим і більше з іншим - з найкращим, що є в цьому місті та закладі - про що і хочеться розповісти.

Між іншим, в цьому закладі навчався і Олег.

Група відділу художнього розпису ККПДМ у викладацькійпідсобці, 1998 рік
Група відділу художнього розпису ККПДМ у викладацькійпідсобці, 1998 рік
Група відділу художнього розпису ККПДМ в аудиторії, 1997 рік
Група відділу художнього розпису ККПДМ в аудиторії, 1997 рік

І тому, коли до нас в гості приїхав брат Олега - ми, звичайно, усі разом попрямували на екскурсію до Косова. Для нас ця поїздка була можливістю зустрітися з друзями, а для брата - познайомитися з Косовом.

Хоча погодні умови були плаксиві, все ж, настрій це нам не зіпсувало.

Косів
Косів

І доїхавши до Косова прямим автобусом, ми відразу попрямували в бік інституту, адже більшість своїх друзів можемо застати саме там.

Справа в тому, що наші косівські друзі (по сумісництву наші однокурсники), є викладачами саме в цьому інституті. Отже, трохи перепочивши на лавці біля закладу - попрямували в пошуках наших викладачів - до аудиторій.

Місце відпочинку (між іншим - студентська дипломна робота) - лавка біля закладу
Місце відпочинку (між іншим - студентська дипломна робота) - лавка біля закладу
Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва
Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва

Перед тим, як зайти, я звернула увагу на відносно новеньку, вже третю по рахунку, табличку на стіні закладу.

Табличка
Табличка

Йдучи темними, але дуже знайомими (і майже рідними) коридорами, кожен з нас згадував свої косівські студентські роки. Окрім брата Олега - той нічого не згадував, тільки уважно дивився, щоб не зашпортатись.

Загадково темні коридори закладу
Загадково темні коридори закладу

Але, мушу згадати, що такі коридори є тільки в корпусі з майстернями - всі решта приміщення більш-менш нормально освітлені.

У фойє я зустріла Василя Чіха - чудового викладача, художника-майстра по виробам зі шкіри, а також, мого дипломного керівника. З ним в цей час балакав (мабуть про щось мистецьке) художник Роман Лучук - мій класний керівник в період косівського навчання. Дорогенькі, не уявляєте собі як я зраділа побачивши їх! Пообіймавшись та перекинувши кількома словами, я побігла далі, по-дорозі зауваживши про-себе: "Ця історія однією статтею не обійдеться".

Перша, і як виявилося пізніше, остання аудиторія, в яку ми заглянули, була майстерня відділу монументально-декоративного живопису - відділ, на якому навчався Олег (раніше він називався художній розпис). В цей час там наполегливо гризли граніт мистецької науки недоспані студенти.

Навчальний процес в аудиторії відділу монументально-декоративного живопису
Навчальний процес в аудиторії відділу монументально-декоративного живопису

Ось - полюбуйтеся на це підростаюче покоління мистців. Між іншим, це фото я зробила з викладацької кімнатки (тут їх називають "каптьорками" і "підсобками"), що знаходиться майже над головами студентів (звідти краще видно навчальний процес).

У деяких Олегових викладачів в цей час було "вікно", що дало нам можливість трохи побалакати про "те" та "се". Піднявшись по сходам до "каптьорки" застала там ось таку картину.

Картина
Картина

Доки Олег щось розповідав, викладачі займалися своїми звичними вікновими справами: вигравали у комп'ютера в карти, перекурювали, потягували кавусю, жартували і, звичайно, бідкалися про наболіле (в кого що там є, і чого немає, але дуже хотілося б).

А мене зацікавив кусень стіни та стеля "каптьорки".

Ось такий не хитрий спосіб нагадати собі та решта присутнім: коли зарплата, річниця весілля, скільки, що і кому винен, куди пішов і за чим, де поклав і що. Така собі гуцульська записна книжка.

Посидівши трохи в теплій компанії викладачів відділу монументально-декоративного живопису - Василя Перегінця та Віталія Сеньковича, а також відділу художньої кераміки - Івана Захарківа, випивши кави та згадавши минулі часи з викладачами та однокурсниками-викладачами - ми поїхали відвідати решта наших колєг. А Віталій (той, що викладач-однокурсник Олега), залюбки відвіз нас до Цьока Андрія та Менчака Івана - наших однокурсників, і до того ж професіоналів по художнім виробам зі шкіри (вони живуть і працюють на косівських горбах).

По-дорозі в бік майстерні Андрія та Івана, заїхали по частування в "Гуцульські солодощі" (Андрій задзвонив попередивши: "Купіть пряників та цукерок! Вам там ближче." Я спитала: "Може ще щось?" А він: "Та ні, воду і заварку ми маємо.").

Вже в машині, розповідаючи один одному останні новини, Віталій розказав про косівську повінь і підступну Рибницю (так річку косівську звати), показав місця, які залишилися від мостів, по яким ми, ще студентами, прогулювалися.

Друзі на горбах радо нас зустріли.

Зустрічі тішилася уся творча група "Лимар" - саме так називається їхня команда майстрів по шкірі. Довгий, але приємний процес дружнього обнімання та обмін новинами плавно перекочував з майстерень до вітальні батьківської хати. Де ми весело, смакуючи гуцульськими солодощами та гарячим чаєм, згадували студентські часи, переглядали фотографії останніх років, обговорювали цікаві замовлення та творчі проекти.

Фотографій їхніх творчих робіт було настільки багато, і усі були такі цікаві, що я вже вкотре подумала: "Ця історія однією статтею не обійдеться." Тому, чекайте продовження!

Довго у них не засиджувались, бо ж самі розумієте - перерваний виробничий процес і таке інше, та й день короткий, а ми ще хотіли до Сеньковичів забігти, та й до Руслана Гарматюка і його дружини - Оксани Липки.

Андрій, знаючи наші плани, підкинув нас машиною до інституту.

Між іншим, на фото можете побачити ще одного викладача відділу розпису - Юрія Радиша - ось він перебігає дорогу.

В інституті ми знайшли Віталія Сеньковича і поїхали до нього на чаювання.

На порозі нас зустріла його дружина (моя однокурсниця), мисткиня Оля з молодшою донечкою Зорянкою. Старша доця, Катруся, в цей час була в школі.

Про наявність маленької дитинки, в цій родині, яскраво розповідає ось така симпатична картина.

Це фото мені особливо сподобалось, мабуть тому, що нагадує веселий період з мого життя.

Окрім усіх перерахованих, в цій сім'ї ще живе ось таке чудо, яке навіть й не думало виходити до гостей, а мирно дрімало собі на теплій підлозі у ванній кімнаті.

Пухнастий додаток до ванного комплекту
Пухнастий додаток до ванного комплекту

А доки Зорянка спала, а Катруся дивилася мультики, ми пили чайочок і ділилися останніми новинами. Ну, і я, звичайно, ще й фотографувала.

Посидівши трохи в гостях - почали збиратися. Нас чекало ще одне подружжя художників-викладачів - художник-коваль Руслан Гарматюк та дизайнерка Оксана Липка.

Слід було поспішати - вже вечоріло, а автобус додому о сьомій вечора.

По-дорозі, спеціально для вас, я ще сфотографувала інститут.

Ще ми похапцем забігли в магазин за гостинцями, і швиденько попрямували косівськими вуличками і закавулочками.

Бачили Рибницю і зимові яблука.

Фотографувалися на дерев'яній кладці.

Я з братом Олега (Ігором) на косівській підвісній кладці
Я з братом Олега (Ігором) на косівській підвісній кладці

Руслана та Оксану застали вдома. Вони, втомлені від роботи, все ж були дуже раді з нами побачитися, так як останній раз ми бачилися ще весною на ковальському фестивалі у Франківську.

Ця молода пара, у своєму новому, а тому ще не зовсім обжитому будинку, живе скромно, але дружньо. Зайшовши в кімнату, я одразу згадала їхню квартиру у Львові, де ми часто гостили, коли там навчалися.

Тепер Руслан та Оксана викладають в Косівському інституті - на відділі художнього металу та графічного дизайну.

Доки хлопці спілкувалися, переглядаючи Русланові творчі роботи на комп'ютері, ми з Оксаною робили чай і канапки.

Пізніше до нас приєдналися й наші хлопці.

А я спробувала фотографувати без спалаху. Ось що з того вийшло.

Мистецька розмазня старим німецьким цифровим фотіком
Мистецька розмазня старим німецьким цифровим фотіком

Жуючи канапки, і запиваючи їх, хто кавою, а хто чаєм, хлопці на кухні, а ми з Оксаною біля комп'ютера, обмінювалися спогадами та враженнями від останніх життєвих новин. Оксана розповідала про працьовитих і творчих студентів, не згадуючи лінивих і посередніх, а Руслан - про Кавказькі гори та його гірські подорожі.

Потім хлопці пішли дивитися на Русланові мотоцикли, а ми з Оксаною почали вибирати фото для моєї наступної статті-розповіді про студентство Косівського інституту. Так-що чекайте продовження!

Від друзів ми, поспішаючи до автостанції на наш автобус, майже бігли.

А вже через пів години ми втомлені, але радісні, їхали додому.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.