Історія книжкової ілюстрації для дітей (Європи та Америки). в блозі Життя одного дизайнера · від Ліля Тєптяєва · додано 28.11.2009 02:15

Дорогенькі, вже була стаття про українські дитячі книжки радянських часів і була стаття про сучасні українські дитячі книжки, а тепер, спеціально для вас - стаття про історію дитячої книжки, а точніше про історію книжкової ілюстрації для дітей (Європи та Америки).

А чи знаєте ви, що книжковій ілюстрації для дітей вже понад 200 років?

Взагалі, не так вже й багато є літератури, що розповідає про історію книжкової графіки для дітей, і при цьому на доступній нам мові. Лише кілька видань, та й ті, переважно, російською мовою.

Серед тих видань, з якими можна ознайомитися без перекладача, найповніше розкриває цю тему видання, перекладене з англійської на російську - "Когда мы были детьми. Два века книжной иллюстрации для детей".

Ця книга, англійського колекціонера Вільяма Фівера, розповідає про художників-ілюстраторів Європи та Америки починаючи з 18 століття і до 50-х років 20 століття, вона допомагає скласти хоч і не вичерпну, але достатньо яскраву картину розвитку книжкової дитячої ілюстрації. Вперше вона побачила світ у 1977 році.

Автор справедливо зауважує, що дитяча книжкова графіка – набагато ширше поняття, аніж просто вузька спеціалізація видавничої справи, він називає її частиною народної культури. І з цим важко не погодитись.

Вільям розповідає, що історія книжкової дитячої ілюстрації бурхлива і різноманітна, її часто схиляло то до витонченого мистецтва, то до елементарної комерції, і на жаль, саме на мілині комерції, а не на багатоводді мистецтва, дитяча ілюстрація і дрейфувала. Випливли лише поодинокі – і саме вони стали класикою – це саме ті, що пристосувавшись вижили, пройшовши випробування часом.

Смаки поколінь могли змінюватися, але на протязі двох століть (хоча період і не дуже великий, в порівнянні з усією художньою культурою) встановилися і затвердилися естетичні цінності тої ілюстрації, що пов'язана з найкращими досягненнями сучасних їй пластичних мистецтв.

Дійсно, історія дитячої книжкової ілюстрації, порівняно коротка. І в багатьох країнах вона починалася з наївно-повчальних розповідей для дітей, прикрашених, найчастіше, такими самими гравюрами.

Але з часом, з дитячою ілюстративною книгою все тісніше пов'язувалися імена визнаних письменників та відомих художників, а часами й справжніх реформаторів графічного мистецтва. Деякі, і найбільш вагомі ілюстрації, можемо знайти саме в книзі Фівера.

В цій статті, дорогенькі, ви самі зможете побачити багато книжкових ілюстрацій для дітей, з колекції Вільяма Фівера. Познайомитеся з першими ілюстраторами Чарльза Діккенса і безсмертної "Аліси в країні чудес", зустрінетеся з малюнками визнаних англійських письменників Вільяма Блейка та Едварда Ліра, нагадаєте добре відомі багатьом ілюстрації Гранвіля для "Гулівера" Свіфта

та Гюстава Доре для "Дон Кіхоту" Сервантеса,

побачите знамениті ксилографії Томаса Б'юіка

і Вольтера Крейна.

І безумовно, багатьом буде цікаво побачити дитячу ілюстрацію 20 століття. Серед імен, можливо менш знайомих ніж попередні, вас, мабуть, зацікавить американський художник Моріс Сендак,

англієць Леслі Вуд,

Едвард Ардідзоне,

ілюстратор "Вінні-Пуха" Ернест Шепард, французький художник та письменник для дітей Жан де Брюноф.

Віддаючи належну шану технічному прогресу і можливостям сучасної поліграфії, в книзі автор застерігає від холодного ремісництва і спокусливих комерційних успіхів, далеко не завжди співпрацюючих зі справжнім художнім мистецтвом.

Звичайно, ця стаття, як і книжка Вільяма Фівера, не зможе охопити історію ілюстрації усіх країн, але це, мабуть, ні якою мірою не зменшить привабливості піднятої теми.

Взагалі, дитинство цікавий, і можливо, навіть найцікавіший період в житті кожного. І як писав Андре Бретон в першому маніфесті сюрреалістів – "Дитинство є найближчим до реального життя".

Руссо, який розглядав дитинство як час свободи, з незмінним завершенням зрадою "ланцюгів, викуваних розумом", нездійсненими бажаннями, стверджував: "В освіченості немає користі. Я взагалі вважаю його не правильним. Це первородний гріх." Таким чином, єдиним захистом дітей від влади злих сил можуть стати фантазія, пародія та насмішка.

Все що намалює художник – стає реальним. Метафори оживають. Принц перетворюється в жабу.

Тварини поводяться як люди.

За допомогою насмішки і гротеску (двох способів перемоги над страхом) художник стає між автором та читачем, ніби виганяючи злих духів.

В книжці розповідається: "Дитинство – це час, коли дивишся на світ широко відкритими очима і вимагаєш негайного пояснення того, що відбувається навколо, тому ілюстраторам слід зрозуміло і повною мірою відповідати на дитячі "Як" і "Чому", утримуючись від безглуздих злетів фантазії."

Ян Амос Коменський, чий "Світ чуттєвих речей у картинках" (1657) був першим в історії підручником, ілюстрованим спеціально для дітей, вважав, що саме малюнки представляють найбільш доступну форму навчання. З кінця 17 століття для дітей поступово друкувалося все більше абеток, підручників та збірок казок. Бувало й так, що розвага сперечалася з навчанням, але найчастіше вони йшли під руку, доповнюючи і підсилюючи одна одну.

По мірі міцного встановлення традицій книжкової ілюстрації, її графічний образний устрій розвивався по-своєму. І Аліса і Дороті з Країни Оз, отримавши від художників зовнішність та характерні риси, стали з'єднувальною ланкою між країною чудес і реальним життям.

Маленька Нелл у Діккенса переслідувала дитячу уяву цілого покоління. Діккенс і художник Джордж Каттермоул малюють її такою тендітною на фоні темного Лондону, такою сяючою, коли вона водить відвідувачів по музею воскових фігур місіс Джарлі, і таким ангелятком, коли вона лежить на смертному ложі. "Крамничка стародавностей" була написана в 1840 році, і після цього культ дитинства, пов'язаний з тугою за сільським краєм, став практично хворобою. За тодішньою теорією, якщо дітки херувими, то маленькі дівчатка - ангели, а ангели - це феї і фантазія - форма духовного відродження. У зв'язку з цим збільшився попит на зображення фей, який швиденько задовольнили винахідливі художники, зокрема і Ноєл Пейтон.

А ілюстрації до "Аліси в країні чудес" були великим кроком вперед в порівнянні з роботою Пейтона. Ілюстрації Теннієла проливають світло на увесь текст. Художник зображує Алісу у вигляді воскової ляльки, дуже подібної на живу дівчинку, а усіх решта героїв - подібних до іграшок із заводним механізмом.

Образи, які створюють письменники та художники можуть цілком відповідати один одному, але найкращих результатів досягають лише автори-художники (Лір, Поттер, де Брюноф).

Так у 1844 році лікар Генріх Гофман пішов у місто купити своєму сину в подарунок книжку з картинками, але що він знайшов? Довжелезні історії, дурненькі картинки, довгі нудні повчальні нотації які починаються і закінчуються словами типу «Чемна дитина ніколи не говорить неправду» або «Діти повинні митися». І що зробив Гофман? Він пішов додому і написав «Пелехатого», а ще намалював до неї ілюстрації в тій веселій манері, якої він завжди тримався, намагаючись розвеселити своїх маленьких пацієнтів.

Ці забавні картинки з життя пелехатого Петера були створені не для того, щоб налякати дитину, а для того, щоб висміяти дитячі книги того часу, повні нав’язливої та нудної моралі. Наміри Гофмана проявилися перш за все в малюнках.

І подібно до того як графік не обмежує себе рамками тексту, діти не цікавляться книжками, оформленими на рівні їх віку, тому на кожну книгу "дитячої класики" припадає з десяток інших, які навіть неможливо класифікувати. Багато ілюстрацій Б'юіка,

Крукшанка

та Хіта Робінсона,

якими захоплювалися діти, зовсім не були призначені спеціально для них. Так само як збірки казок, ілюстровані Дюлаком,

Рекємом

та Нільсеном,

- взагалі не були дитячими книгами, а розкішними подарунковими виданнями для дорослих. І "Чарівні казки" Перро і "Тисяча і одна ніч" Галлана, написані для дорослих, дуже швидко перейшли в категорію дитячих книжок. А Езоп перетворився у дядька Римуса.

А коли Джон Ньюбері, в середині 18 століття, почав видавати "Бібліотеку для юнацтва", він випустив скорочені варіанти "Робінзона Крузо" і "Подорожі Гулівера" разом з казками про матусю Хаббард і тітку Гуді. Ілюстрації набагато полегшили дитяче сприйняття, підкреслюючи кожен ключовий момент. В дитячих книжках знайшли притулок легенди, що жили лише в усній формі, такі як, наприклад, легенди про Робіна Гуда, і усі видавництва на той час вхопилися за вигідну тему.

Чудові казки, які спали до того, в середині 19 століття пробуджувалися повсюди. Ходові книги породжували копіювання та наслідування, як наприклад "Бал у метелика" Роско і Малреді

в 1807 році мав такий успіх, що в скорому часі з'являються подібні їй історії. Те саме відбулося і з «Пелехатим» Гофмана, сентиментальні варіанти та варіації з політичним окрасом стали звичайним явищем.

Дитячі картинки стали доступні усім: гріш – проста, два гроша – кольорова.

Ілюстрація продиралася звивистим шляхом. Вижили не усі, і, часом, не самі найкращі, але самі пристосовані. Залишилися Нодді та Суперлюдина, хоча їх зовнішність та характери не усім були до вподоби. Портрет Безумного Капелюшника Теннієла пережив усіх. Братчик Кролик, Міккі Маус і Бабар виявилися безсмертними. Книги Гофмана, на чолі з «Пелехатим» видавалися безперервно, починаючи з 1845 року. Персонажі Едварда Ліра існують з 1846 року. Виживання залежало від попиту. В кінцевому результаті безсмертя надавалося не критикою дорослих, а пристрастями дітей.

І Гофман і Лір знали для кого вони малюють: Гофман – для трьохрічного сина, Лір – для дітей лорда Дербі. Ситуація, здавалося б, ідеальна. Але персонажі були підказані авторам в основному тими образами, на яких вони виховувалися в дитинстві. Ці книги – пародії на дешеві видання народних казок.

При зміні системи образів від дитинства одного покоління до дитинства іншого теми розширюються, традицій стає більше. Однак, кожне покоління дітей змушене читати те, що дорослі вважають прийнятним для публікації та придбання.

Безперечно, ілюстрація це щось більше, ніж засіб для передачі інформації. "Насамперед треба вміти проникати в душу іншого" - казав Мервін Пік.

Ілюстратор має збудити інтерес, створити необхідне оточення, викликати живу реакцію.

Дитяча книжкова ілюстрація слугує багатьом цілям. Вона оживляє спогади, втілює фантазії допомагає брати участь у пригодах.

По мірі продовження традицій ілюстрації дитячої книжки запаси образів збільшуються, а художні стилі виникають і розвиваються циклічно. Але вимоги дітей незмінні. Гофман, Лір, Буш, Крейн, Рекєм і Поттер видаються до сих пір. "Дай! Дай!" - вимагають діти ще нових книжечок з якісними ілюстраціями.

І ось вже в 1950 році на прилавках книжкових магазинів з'являються історії про Хороброго Дена - він пливе у космічному просторі, десь поряд з Місяцем.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.