Художник Олександр Никитюк про сучасне мистецтво в блозі Життя одного дизайнера · від Ліля Тєптяєва · додано 10.10.2012 12:40

Художник Олександр Никитюк добре відомий у місті Вінниця, адже любить своє місто і прагне зробити його цікавішим для мешканців і туристів. Та зацікавлення його творчою діяльністю виходить за межі не лише Вінниці, але й України в цілому, адже його мистецька й організаторська практика збирає навколо нього творців з різних міст нашої країни, і навіть сусідніх країн.

Никитюк з художниками надає місту Вінниця нове обличчя — мистецьке і нестандартне, прагнучи не лише зробити місто красивішим, але й привернути увагу мешканців до сучасного мистецтва. Під його керівництвом у Вінниці оживають сірі й непримітні стіни й мури старих будівель і огорож, він з колегами розписує стіни місцевих бібліотек. Пропонує змінити й вигляд тролейбусів — перетворивши їх зі звичайного транспорту на мобільні витвори мистецтва.

Окрім власного мистецького розвитку і творчої реалізації, у художника і засновника "Лабораторії актуальної творчості" Олександра Никитюка — ще багато цікавих ідей та проектів для Вінниці та інших міст України, і вони легко зможуть реалізуватися енергійними та ініціативними українськими художниками, якщо відчуватимуть матеріальну підтримку з боку міст для втілення цих ідей у життя. А краще про це і про інше розповість сам художник.


— Розкажи про себе як людину і мистця: де ти народився і навчався, де працюєш і ким. Як, взагалі, сталося, що ти займаєшся мистецтвом, і скажи відверто — для чого це тобі? Які ще галузі людської діяльності тобі до душі, в чому хотів би себе спробувати?

— Народився на Вінниччині в другій половині ХХ сторіччя. Довго шукав професію (спочатку обрав стати лікарем, навчався в київському медичному училищі, потім військовим, служив в армії, робив спробу поступити в льотне училище, але не взяли — не підійшов по показниках здоров'я, тож закінчив педагогічний університет, історичний факультет), але з самого раннього дитинства мріяв бути художником. Так і сталося — після всього поїхав до Москви і вивчився там на живописця в Університеті мистецтв. Але й того здалось мало — пішов на курси підвищення кваліфікації при Національній київський академії мистецтв та архітектури і асоціації арт-галерей України, на менеджмент сучасного мистецтва. Тепер хочу бути тільки художником, але розумію, що вже не зможу без кураторських проектів — надто азартне заняття.

— Розкажи про власні мистецькі проекти: над якими тобі було найцікавіше працювати, які і чим тобі найбільше запам'яталися? Над чим працюєш зараз?

— Першим проектом в житті була авторська акція "Ініціація" (2001). Вдале поєднання камерної виставки з серією перформансів за участю оголених дівчат з модельних агенцій. Наробив скандалу в Вінниці, але помітили й почався новий етап мого життя — де організація творчих подій стала її важливою часткою.

Вже наступного, 2002 року витягнув з під'їздів, підвалів, майстерень–кухонь творчу молодь Вінниці на проект першого фестивалю актуального мистецтва "Андеграунд". Для цього проекту ми захопили двоповерховий будинок і перетворили його на мистецький простір — сквот, де на протязі двох тижнів творили та презентували свою творчість по всім існуючим напрямкам сучасного мистецтва. Фестиваль спонтанно став мультидисциплінарним, так як до проекту долучились музиканти–альтернативщики, поети й навіть танцюристи.

Будинок було заплановано під знос і його розвалили бульдозерами, ніби на дворі був 1973, а не 2002 рік. Але фестиваль ще проіснував 3 роки, й загнувся без матеріальної підтримки держави та бізнесу, які ми безрезультатно шукали, а митці розбіглись по іншим містам.

У Вінниці залишилась невелика група митців, що являли собою неформальну організацію "Лабораторія актуальної творчості". В 2006 році зареєструвались як Обласна громадська організація, так і існуємо до тепер. Я є керівником "Лабораторії" на протязі всього її існування.

Після фестивалю актуального мистецтва було вже багато проміжних проектів: "Джерела свідомості", "Арт–дирижабль", "Фонтан", "Імейджін" та інші. Приймали участь в інших фестивалях та мистецьких проектах: "Шешори" (пізніше "Арт-поле"), "Весняний вітер", "Гогольфест", "Фортмісія", та багатьох інших. Найбільш вдалим та життєздатним моїм проектом, який існує вже сім років, є Міжнародний зимовий фестиваль ленд-арту "Міфогенез".


— Олександр, чого ти прагнеш досягти своєю творчою діяльністю особисто для себе і в масштабах свого міста, країни: змінити щось, чи себе; задати запитання, чи відповісти на вже задані; щось приховати, чи на щось звернути увагу; чи щось інше?

— Досягти хочу і власних творчих досягнень як художник, але головним вважаю за ціль зміну загальної ситуації у сфері сучасного мистецтва в регіоні на краще. Для того й в 2008 – 2009 роках працював куратором Вінницького регіонального Центру сучасного мистецтва "Арт–шик", а потім в 2012 створив у Вінниці "Експериментальний Центр сучасного мистецтва".

Сьогодні головною проблемою бачу — несприйняття сучасного актуального мистецтва в Україні, як владою, так і простими громадянами. Це стається від недостатньої освіченості щодо процесів, які відбуваються у світі. Бачу нерозуміння й небажання розуміння мови сучасного мистецтва багатьма представниками культурних закладів та інституцій України.


— А як би ти описав сучасне мистецтво в Україні кількома реченнями, яке воно?

— Сучасне мистецтво в Україні можна поділити на декілька частин:
1. Народне (аматорське) мистецтво;
2. Академічне, традиційне мистецтво;
3. Кітч (комерційне мистецтво, на жаль тільки кітч і є прибутковим різновидом візуальних практик в нашій державі завдяки катастрофічно низькому культурному рівню представників бізнесу і влади);
4. Актуальне мистецтво або contemporary art.

Сучасне (актуальне) мистецтво в Україні дуже часто невигідне комерційно, тому в ньому майже не трапляється випадкових митців. Воно має розвиток повільний, але якісний. Іноді здається, що криза охопила український арт, але то не криза насправді, то якісний перехід на інший рівень. А кожний перехід — це важкий період, коли старе вже не влаштовує, а нового ще не створили. Та всі усвідомлюють, що саме і як потрібно творити.

— Не так давно вважалося, що мистецтво покликане просвітити народ, застерегти і чогось навчити, а чи змінилися завдання мистецтва сьогодні? Як би ти відповів: чого навчає людей мистецтво в 21 столітті, і чи відрізняється у своїх завданнях Українське мистецтво від світового?

— Я думаю, що критерії, які визначають термін "мистецтво", з часом не змінились. Змінились часи, суспільство, технічна складова, але мистецтво виконує ті самі функції, що і сто років по тому. Українське мистецтво відрізняється від світового малими бюджетами проектів: художники не фінансовані, ані інституціями, ані державою, ані бізнесом, тож змушені творити з "чого попало", тому й виглядає — цікаво, але бідно — таке собі arte povera (бідне мистецтво).

— Скажу відверто, переглядаючи роботи сучасних світових мистців, вкотре пересвідчусь, що левову частку їхньої праці мені неприємно споглядати, гадаю, це реально небезпечно для психіки і самопочуття. Це моя суб'єктивна думка спостерігача, а цікавить твоя — що можеш сказати у зв'язку з цим, як гадаєш, чому так відбувається?

— Не знаю що і де ти дивилась, я бачу якісний розвиток сучасного мистецтва у світі. Тут потрібно повернутись до завдань мистецтва. Мистецтво завжди було правдивим дзеркалом стану загальної людської свідомості та моралі. Не потрібно звинувачувати дзеркало, краще проаналізувати, чому саме це ми бачимо в ньому.

— Так, звичайно, дзеркало робить свою справу, та хіба просте віддзеркалення реальної ситуації у світі є достойним завданням для такої потужної творчої галузі людської діяльності як мистецтво? Чи звичайне віддзеркалення, наприклад, бруду здатне зробити світ, чи бодай когось з цього світу, чистішим? І ще, дуже цікавить твоя думка щодо деяких прикладів сучасного мистецтва, яке стає такою собі маркетинговою справою — ніби й дуже популярним, дорогим явищем, та все ж виглядає якимсь добре продуманим, але холодним бізнес-проектом?

— Мистецтво сублімує та репрезентує об'єктивну ситуацію стану суспільства, якщо це мистецтво, а якщо воно брехливе — то вже не мистецтво — імітація. Потрібно добре знати мову сучасного мистецтва, а ми, на жаль, її лише навчаємось — прірва недозволенності не давала можливості. Тому важко давати експертну оцінку тому, що сприймається тільки на відчутті, а не за допомогою глибинних знань. Мистецтво ще має естетичні завдання, виховальні, та то вже інша розмова.

Тут є історія мистецтва, традиції, практики. Відмовитись від того теж неможливо. Але то знаходиться в площині майстерності, а не інноваційного арту.

— Як на твою думку, що сьогодні цікавого і новітнього відбувається в Українському мистецтві в останні роки? Кого б ти хотів відзначити в сучасному українському мистецтві?

— Мені подобається, що молодь все більше звертається до сучасних технологій в своїх проектах. Це ознака якісного росту в сторону світових тенденцій. Художників не буду називати, бо то є моя дуже суб'єктивна думка, не хочу ображати тих кого не згадаю.

— Розкажи про Вінницький Експериментальний Центр Сучасного Мистецтва і його діяльність: хто створив, хто причетний, якою є команда, підтримка, його адреса, робота осередку, тобто всі "що, де, коли". Чи змінилася Вінниця з його появою і якими ти бачиш ці зміни, на що можна сподіватися в майбутньому — які твої прогнози?

— Ідея створення Вінницького Експериментального Центру Сучасного Мистецтва виникла давно, ще за часів "Андеграунду", але не було нагоди до його впровадження. В цьому році нам запропонували партнерство ТРК "Магіцентр" (торговельний комплекс в центрі міста). В них було приміщення (100 квадратних метрів), яке ніяк не використовувалось, і вони віддали його нам на користування безкоштовно.

Завдяки створенню некомерційного ЕЦСМ у Вінниці — ситуація змінилась кардинально: по-перше — в сенсі між інституціональної конкуренції, й по-друге — в можливості проявитися молодим митцям з новими сучасними проектами, можливість показати творчість митців з інших міст, й задоволення потреб тієї частини громадян, що розуміють сучасне мистецтво й бажають його досліджувати (а це приблизно 20%, переважно молодь і студенти).

Динаміка зростання відвідування була досить швидкою. Так, в лютому ЕЦСМ відвідувало від 10 до 15 громадян в день, а вже в квітні — від 40 до 300, в залежності від погодних умов та днів тижня. В погану погоду й відвідувачів меншало, в вихідні завжди приходило більше. З часом, під впливом якості представлених в ЕЦСМ проектів з інших регіонів, почала зростати якість проектів вінничан.


— Які проекти вже вдалося втілити в життя і що планується в Центрі в найближчому майбутньому?

— За цей рік вдалось представити 2 проекти міжнародних, 2 з інших регіонів України, і цілий ряд проектів вінницьких митців, як групових так і персональних. В липні ми вийшли в публічний простір, ініціювали вже другу по рахунку акцію стріт-арту "Інтервенція - 2". Провели цілий ряд акцій в публічному просторі Вінниці (інсталяції, перформанси, майстер–класи з ресайклінгу (перетворенню старих не потрібних речей в мистецькі об'єкти).

До співпраці активно долучаємо молодь, державні та недержавні організації пов'язані з культурою. Заходимо проектами на території інших бізнесових структур, торгові центри "Інтершик" та "Мегамол". Впроваджуємо інтерактивний проект — конкурс соціального плакату на тему "Здорового способу життя" та готуємо до впровадження Всеукраїнський конкурс у сфері сучасного мистецтва для молодих митців.


— Олександр, розкажи, що то за проект з графіті на бібліотеках? Яка мета проекту, результати, висновки, які наміри на майбутнє?

— Це напрямок сучасного мистецтва мурал–арт, художники які малюють мурал — муралісти. В минулому році ми зробили проект "Інтервенція" — художники Києва, Харкова, Сум та Вінниці виконали 15 малюнків в вуличному просторі міста Вінниця. А в цьому році відбулась "Інтервенція – 2", і тут вже працювали лише Вінницькі митці. Розмалювали стіни місцевих бібліотек.

Будівлі бібліотек теж не просто так вибрали в цьому році, а як додатковий соціальний елемент популяризації їх серед населення, залучення до них більшої уваги громадськості. Адже бібліотеки, в усі часи, виконували роль культурних центрів. Сьогодні це також актуально.

Цікавим результатом, завдячуючи проекту, стало отримання першого місця бібліотекою ім. Крупської на конкурсі бібліотек. Вже дзвонили, дякували. Ми на стіні цієї бібліотеки намалювали величезні книжки. Фотографія цього твору і вплинула на здобуття бібліотекою такої високої оцінки журі.

Стін в місті вистачає, тому думаю, проект буде продовжено і наступного року, але все залежить від фінансування місцевою адміністрацією.


— Так, мурал–арт — це цікава альтернатива нашим банальним, і часто неякісним "євроремонтам". Вас усіх можна похвалити і побажати успішної реалізації ідей і проектів! Олександре, може й нам, молодим і творчим, щось побажаєш?

— Побажаю постійно навчатись та ніколи не зупинятись на вже досягнутому, постійно рухатись в напрямку творчого пошуку та експерименту.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.