Прикраси від Тетяни Чорної для натхненних панянок бетонних міст в блозі Життя одного дизайнера · від Ліля Тєптяєва · додано 21.02.2012 23:35

Гадаєте, білизна на шнурівках звичайна річ, і більше ні на що, окрім реклами прального порошку, не можуть надихнути ці балконні гірлянди? А от і ні. Декого висячі катрани надихають на буквальні намиста, і після майстерної обробки вони стають оригінальними прикрасами на шиях творчих натур бетонних хащ.

Ба, навіть пожована жуйка може легко стати витвором мистецтва. Не вірите? Правильно робите, адже ці прикраси з розряду "краще раз побачити, аніж сто разів почути". І тим паче, варто познайомитися з цією нестандартно мислячою дизайнеркою, адже це так цікаво зазирнути в чийсь світ думок і почуттів. Тож, знайомтеся з художницею Тетяною Чорною!


— Таня, перш за все, розкажи читачам про себе: де навчалася, де живеш і працюєш, якими володієш професіями і чим займаєшся по життю. І взагалі, якою ти є людиною?

— Народилася я в Києві. Мої батьки чудові, дуже добрі і дбайливі люди. Мама — захоплений генератор творчих ідей та починань, яка вперто вважає себе не художником. Тато - архітектор, який прагне мого постійного розвитку. Маю найкращу у світі молодшу сестру. Крім того, у мене люблячий і розуміючий чоловік, який дуже мене підтримує, буквально в усьому.

Все моє дитинство батьки водили мене у всілякі художні гуртки і купували книжки тільки з гарними картинками. Після школи я не змогла відразу вступити в художній інститут і для спокою батьків закінчила курси секретарів-референтів (втім, друкувати "сліпим методом" я так і не можу, проте почерк стенографією зіпсований назавжди). Потім щастя посміхнулося мені і я поступила та закінчила Національну Академію образотворчого мистецтва та архітектури в Києві, за фахом художник-архітектор. Зараз працюю в архітектурній майстерні головним архітектором проектів. У вільний час займаюся творчістю.

Я люблю: життя, дуже люблю свою сім'ю і друзів, люблю спілкуватися і знайомитися з новими цікавими людьми, люблю пробувати і освоювати нові техніки і матеріали, подорожувати (чомусь в новому середовищі звичайні речі стають чимось дивовижним і унікальним), ризикувати і експериментувати (відчувати, що ти робиш щось першим, що цього до тебе ніхто не робив), люблю фото-роботи і живопис свого чоловіка, люблю блакитне небо засніженої зими, бурчання цикад і спів птахів, чорно-білі фотографії, японську архітектуру, орігамі та витинанки, люблю слухати іноземну мову і не розуміти її, люблю сади і балкони, що густо засаджені квітами, люблю собак, люблю розглядати чужі роботи, ходити по калюжам і зариватися в листя восени, люблю працювати рано вранці, коли ще всі сплять, люблю арт-фільми Такеши Кітано і Альмодавара, люблю фільми та колажі Параджанова, люблю оперу і гірські дороги, гори обожнюю.

Не люблю: буденність, плагіат, передбачуваність у творчих роботах.

Хочу: багато новий цікавих ідей і можливостей їх реалізовувати.

Не можу і не хочу: зупинятися в своїй творчості.

Не буду: жалкувати і засуджувати.


— Поділися, що такого важливого і вагомого ти вже зробила в своєму житті, що робиш зараз, і що плануєш в найближчому майбутньому (особисто для тебе, те, що має насправді для тебе значення)?

— Боюся, що подвигів я не робила. ))

А найважливіше в моєму житті — це процеси. Процес творчості, пересування, заробляння грошей, сну, поглинання їжі. Процес заробляння грошей, мабуть, найтриваліший. Але він надає мені можливість ненадовго відчути свободу. І, мабуть, те, чого я прагну — це свобода. Свобода від умовностей та одноманітності.


— Слухай, твої роботи досить оригінальні, та й просто класні. А як ти отак вляпалась в творчість, як докотилася до такого життя, і чи вважаєш, що загрузла в ньому, як то кажуть, по вуха?

— Я не знаю, як втягнулася в творчість...

Я почала рано гратися різноманітними брусками і кубиками, та збирати різнокольорові уламки скла, різні скручені шматочки дротів, обточені водою камінці та інші "дуже потрібні" дитині речі. І незважаючи на те, що я дівчинка, мене завжди зачаровувала валіза з будівельними інструментами тата, яка зберігалася на кухні під мийкою. Коли тато діставав її, щоб щось полагодити — це було для мене свято, що прирівнювалося до Нового року.

Я завжди любила прикраси. В три роки у мене було намист та шпильок для волосся більше, ніж у моєї мами за все життя. І ми завжди з нею переробляли та вдосконалювали їх. Ми гралися з нею пластиком і пластиліном, робили ікебани та штучні квіти, прикраси на ялинку, придумували божевільні зачіски та сукні. Також ліпили щось із татом з воску, переплавляли залишки губної помади для створення нових кольорів. Все це, і ще відвідування різних художніх гуртків в школі, безумовно вплинуло на мене.

Потім було навчання в академії, на факультеті архітектури, де я познайомилася з безліччю цікавих і талановитих людей, з їх роботами та підходом до життя. Далі робота в архітектурному бюро і неможливість розкритися повністю творчо. І на довершення, як остання крапля — зовнішній вигляд і похмурість місце знаходження моєї нової оселі — все це неможливо було залишити безкарним, тому довелося щось з цим робити, так і з'явилися мої прикраси.

Я намагаюся жити щиро і працювати з тим, що оточує мене. З тим, що часом дратує і мучить. Це мій вихід. Том Уейтс якось сказав: "Не думай, що твої турботи зазіхають на твою справу. Вони і є твоя справа". Просто знаходиш спосіб застромити свої заморочки в свою творчість, і вони живлять його. Це як альтернативні джерела енергії.

Творчість — це як інший вимір, потрапляєш туди, і вже ніколи не станеш таким, яким був раніше. Звичайно, я буду займатися цим надалі, чи то воно буде займатися мною. По іншому не вижити. ))


— А ще цікаво, як ти називаєш свої роботи: хенд мейд, дизайнерська біжутерія, авторські прикраси, можливо маєш свій варіант назви? Розкажи трохи про цю буквально рукотворну справу: як, коли, чому, що з того всього вийшло, і як уявляєш собі продовження всього цього?

— Просте, але складне запитання. )) Я помітила, що ніяк їх не називаю. Ймовірно, ще не зрозуміла свого ставлення до них, адже я займаюся ними всього тільки півтора року. Я — автор, і я роблю прикраси, тож, напевно, "авторські прикраси" — це найближче до істини.

Виникла потреба естетичної реалізації ідей, яку я не могла задовольнити як архітектор. Тому, спробувавши різні прикладні напрямки та врахувавши й практичну сторону, я прийшла до такого варіанту творчості. Що буде надалі — ще не знаю, але відчуваю, що ось-ось повинна це зрозуміти.

— Ти проводиш майстер-класи по виготовленню прикрас, і чи хотіла б спробувати себе в такому амплуа — побути вчителем? А в якому ще амплуа ти б не проти виступити?

Ні, я не проводжу майстер-класи. Мені здається, що бути вчителем має бути дано зверху — Богом. Адже, це дуже делікатна справа: не зіпсувати все, не відбити бажання у людини чимось займатися, навчитися самому експериментувати. До того ж, я сама ще вчуся. Ще стільки технік, матеріалів та інструментів не охоплено.


— До речі, про техніки і матеріали. Розкажи про свої серії робіт: в яких техніках ти працюєш, з якими матеріалами маєш справу, що ще хочеш спробувати в своїй роботі, як багато часу займає виготовлення одного виробу? Що ти використовуєш за основу своїх робіт, і чому саме це використовуєш?

— Починалося все дуже просто — з банального деку пажу (це коли фото-зображення наклеюється на якусь поверхню та покривається зверху лаком). Отже, просто лак мене не влаштовував — звідси й пішли пошуки нового, того, що могло б підійти. Тож переслідування якості привело мене до нових, а потім й ще новіших матеріалів. Були й інші матеріали, їх приносили мені мої друзі на пробу, дізнавшись про моє захоплення. Інколи я просто знаходжу щось цікаве на форумах в інеті і замовляю це, щоб погратися.

Одного разу мені друг приніс якісь будівельний матеріал, який півтора року стояв в нього на балконі і взимку, і влітку. Але завдяки цьому недбайливому зберіганню, цей матеріал здобув потрібні мені якості. )) Бува й таке. Пошук не закінчується, і я намагаюся себе нічим не обмежувати. Дуже часто, сам матеріал веде мене — він ніби сам говорить як з ним поводитись, і виводить мене на щось нове.

Що стосується часу виготовлення одного виробу: взагалі, коли є ідея, і ти тільки намагаєшся її реалізувати, часу може піти багато, поки второпаєш, як її краще реалізувати — інколи декілька місяців, а інколи декілька днів. Але потім, коли все відпрацьовано, вже залежатиме від властивостей матеріалів, від технології виготовлення: скільки вони застигають, скільки випалюються, від підготовчої роботи, від складності виробу — взагалі, це від 1-3 днів до тижня. Ще треба враховувати те, що займатися прикрасами я можу тільки після роботи, ввечері, вночі та по вихідним.


— Цікаво дізнатися історію твоїх прикрас, звідки беруться ідеї і теми для творчості, які ще ідеї плануєш втілити в найближчому майбутньому? Ти створюєш свої прикраси в якості мистецьких речей — за покликом серця, з бажанням зробити щось мистецьке творче, чи все ж орієнтуєшся на якогось клієнта-покупця?

— Як я й казала вище — мене надихає сучасне місто. Загалом, це прикраси для тих, хто любить місто, смог, машини, хмарочоси і хрущовки, асфальт, обшарпані, забиті хламом балкони і гаражі, каналізаційні люки, нічні вікна, жуйку, що прилипла до асфальту, пробки на дорогах, галасливих сусідів, набиті кафешки. Це прикраси для тих, хто вміє або хоче знайти родзинки в нагромадженні міських деталей. Ми живемо в країні натхнення — чим більше дратує все навколишнє, тим прикольніше воно виглядає як прикраса. Мабуть, в основному мої прикраси — це самоіронія, бо що я бачу — тим й прикрашаюсь.

Інколи, замислююсь над таким начебто атавізмом, що сучасні люди, зі всіма високими технологіями, все ж таки мають таку дикунську, незрозумілу потребу в якихось нелогічних штуках: прикрасах, амулетах, торохкальцях та брязкальцях. Це дивовижно і парадоксально! Ось я й намагаюсь знайти щось навколо — сучасний амулет, а я такий собі міський дикун.

Я роблю всі прикраси виключно орієнтуючись на свої потреби. Роблю їх, насамперед, для себе, для захисту або маскування від навколишнього світу, від його нерозуміння, від агресії та нікчемності. Інколи роблю щось радісне, різнокольорове, бо загалом-то я життєрадісна людина.


— Розкажи, де можна придбати твої прикраси, і чи працюєш ти під замовлення? Які замовлення тобі подобаються і за які ти ніколи б не взялась? Де ти експонуєш свої прикраси і на яких виставках приймаєш участь?

— В основному продаю через Faсebook, Vkontakte, галерею P.ART.COM та сарафанне радіо. Останнє — саме дієве. )) Сайт ще в процесі розробки. В 2010 році продавала в мистецькій лавочці на Гогольфесті та в галереї "Мистецький простір 365" в Києві. Приймала участь в виставках в галереї P.ART.COM — "Art-прикраса" та "Тепла вистава".

Замовлення мені подобаються. Вони стимулюють мене, типу — "це цікаво — роби ще". Буває, що це можливість подивитись на свої ідеї під іншим кутом. Подобаються замовлення, які залишають простір для фантазії. Не берусь за те, що нецікаво.


— Поділися будь-ласка своїми думками щодо хенд мейду в Україні: чи можливо прожити з цієї роботи, і що можна було б зробити, для цієї мети? Як гадаєш, чого не вистачає хенд мейду в нашій країні?

— Може в когось і виходить за рахунок цього жити, в мене — ні. Чесно кажучи, я і не дуже намагалася. Мабуть, треба бути активнішою. Був час, коли я намагалась отримувати щось більше ніж просто задоволення від справи. Але згодом зрозуміла, що торгівля дуже серйозна праця і, щоб щось вийшло, треба займатися тільки продажами, жити цим, слідкувати за попитом та модою.

Слід було вибирати: або щось продавати і робити для продажу, або щось робити і отримувати від цього задоволення. Тож я вибрала останнє. Хоча думки про продаж змушують мене робити акуратніше, подавати прикрасу як самостійний повноцінний об'єкт. Зараз намагаюсь віддатися в руки професіоналів, які краще знають як продавати — людей, котрі займаються тільки продажем та розкруткою. Як то кажуть "кожному своє".


— Таня, поділися, творчість яких художників, що виготовляють авторські прикраси, не залишає тебе байдужою? Ну і ще, які види мистецтва, художники і твори тебе особливо надихають на творчість? Що ще, окрім мистецтва, тебе надихає і стимулює в творчості?

— Подобаються прикраси Maiko Takeda — тіні як прикраси. Подобається творчій підхід японця Shinji Nakaba — його сміливі експерименти з підручними матеріалами, також роботи Nikolay Sardamov, Liisa Hashimoto та інші. Дуже подобаються вуличні японські експерименти з одягом — оці смішні різнобарвні люди в кумедних костюмах — я захоплююсь їх сміливістю. Дуже вражає ставлення Мадлен Олбрайт до своїх прикрас — її прикраси часто говорять за неї. Подобаються прикраси африканських племен.

Взагалі, роботи багатьох художників подобаються: в когось — прикраси цікаві, в когось — техніка, всіх і не перерахувати. Серед художників особливо мене надихають: Шиле, Клее, Магрітт, Кандинський, Малевич, всі імпресіоністи та багато сучасних художників. Також надихаюся роботами мого чоловіка, бо часто ми йдемо паралельно в своїх робота, часом я просто роблю алюзії на його роботи. Він рідко показую комусь свої роботи, але вони чудові.

Окрім мистецтва, мене надихає і стимулює в творчості саме життя.

— Таня, можеш щось порадити моднячкам щодо вибору прикрас? І побажай щось читачам на останок!

— Я дуже вас прохаю, будьте сміливішими, не бійтеся експериментувати і виглядати оригінальними, поважно ставтесь до аксесуарів у своєму одязі — бо саме дрібнички створюють ваш образ.

Фотографії Євгена Чорного.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.