Графічні техніки (з картинками) в блозі Життя одного дизайнера · від Ліля Тєптяєва · додано 29.09.2009 21:21

Дорогенькі мої, як і обіцяла — ось вам про графічні техніки! Звичайно ж з картинками! Бо ж усім відомо, текст без картинок — букви на вітер! Картинки — твори відомих художників-графіків. А наступна стаття — продовження теми про графічні техніки. Ось і буде нагода показати вам щось і зі своїх робіт.

Наразі — графічні техніки друку. І якщо знання це харч — гамцяйте на здоров'я!

Отже, графіка! А що ми знаємо про графіку? Взагалі, мистецтво графіки, в основному, знають за техніками художнього друку. А слово «друк» походить від німецького druk, тобто «відбиток». Художній друк — це процес тиражування естампів (від французького estampe — друкувати), тобто відбитків.

Мені, особисто, дуже подобається творчість Уільяма Морріса — він один з основоположників дизайну. Ось, це ілюстрація до книги, ілюстраторами якої були Едвард Берн-Джонс та Уільям Морріс. Ця робота у техніці гравюри на дереві (1896 р.).


Щоб ви знали - дереворит та гравюра на металі - найдавніші з усіх технік авторського друку. Техніки офорта, літографія, лінорит, шовкотрафаретний спосіб друку з'явилися згодом. А методи художнього друку класифікують за способами виготовлення друкарської форми та особливостями друку. Залежно від опору матеріалу розрізняють високий та глибокий друк.

Ось, подивіться на кольорову гравюру на дереві автора Петера Беренса під назвою "Поцілунок" (1898 р.).


А ось ще одна гравюра на дереві, вже іншого художника — Акселя Галлена-Каллела, яка називається "Смерть і квітка" (1896 р.).


Як вам гравюри? Це ж сецесія — вона не може не подобатись!

Давайте ще трохи про технологію! Щодо гравюри на дереві. Дерево, як відносно м'який матеріал, дозволяє активно обробляти його різцем, заглиблюючись у внутрішні шари. Друкувальні елементи залишаються на поверхні, а пробільні заглиблюються. Фарба наноситься на вищі фрагменти друкарської форми за допомогою тампонів або валів, друк відбувається під відносно невеликим тиском нескладного, за своєю конструкцією, друкарського верстата. І це, дорогенькі, є способом високого друку.

А метал навпаки, не дозволяє великого заглиблення у поверхню при роботі різцем, тому, природно, він став матеріалом для глибокого друку. Хімічне травлення з'явилося пізніше як допоміжний засіб, а згодом стало основним у процесі створення друкарських форм. Фарба затирається у заглиблення на друкарській формі, а з поверхні начисто витирається. Ну, а друкування вимагає великого навантаження та складнішого друкарського обладнання.

А згадана, в попередній статті, літографія — спосіб плоского друку. Друкувальні елементи не відрізняються за висотою, але мають різні хімічні властивості відносно друкарської фарби, які набуваються після хімічної обробки літографського каменя за особливими технологіями. Пробільні елементи сприймають вологу та відштовхують фарбу, а друкувальні, навпаки, сприймають тільки фарбу. А друкарське устаткування складніше порівняно з іншими видами друку.

Дуже популярними та досить візуально ефектними на той час, та й сьогодні, є кольорові літографії Альфонса Мухи, чеського графіка. Він працював над декоративними панно, рекламними плакатами, ілюстраціями. Його фішка — його кохані жінки. Стара історія: любив одну, був одружений з другою, музою була третя. Хоча, які тільки плітки не поширюють про художників. А якщо ти ще й відомий художник — то перевертатися тобі в гробу як на каруселях.

Ось деякі роботи цього майстра. Я ж кажу — сецесія! Дуже красиво, хіба ні?







Та, все ж повернімося до гравюри та офорту. Отже, техніка глибокого друку — це, насамперед, гравюра різцем та офорт у всіх його різновидах. Німці називають цю техніку «raditrung», англійці — «etching», французи — «eaut-forte». Саме від останнього і походить слово «офорт», і з'явилося воно на початку XVIII ст. під впливом домінуючої ролі французького мистецтва у тогочасній світовій культурі. Більшість сучасних технік офорта беруть свій початок від техніки гравірування різцем на металі (французьке gravur — різьблення). Ну, а друкарські форми створюються або механічно, або за допомогою кислот, однак усі ці техніки зараз умовно називають офортом. Отже, офорт — це гравюра на металі, виконана у механічний або хімічний спосіб. І ще, майте на увазі, що відбиток (естамп) теж умовно називається офортом.

Гравірування було першою, як тепер кажуть, мультимедійною технологією.

Вам цікаво? Чи вже позіхаєте? Далі — цікавіше. Тому, читайте далі!

Що ж до техніки офорту, то усі вони беруть свій початок від гравюри на міді, яка розповсюдилася у містах по річці Рейн, що у Німеччині, десь у 30-х роках XIV ст. Там же було винайдено і друкарський верстат для цієї техніки.

Згодом французи винаходять техніку акватинти, розвивається техніка лавісу. Англійці удосконалюють техніку мецо-тинто, поширення набуває кольоровий офорт з багатьох дощок.

А у XIX ст., коли літографія відчутно потіснила гравюру різцем, митці більше уваги звернули на офорт. Набули поширення акватинта та м'який лак.

Ось, ще кольорова літографія Мухи. Це декоративне панно називається "Топаз". З усієї серії дорогоцінного каміння мені найбільше подобається саме ця його робота. Чому я кажу про каміння? Та, у Альфонса Мухи ціла серія вертикально видовжених робіт із зображенням жінок, які мають назви дорогоцінних каменів.

Є у нього ще серія з порами року. Ось дві з тих робіт.



Ще трохи історії. З 1959 р. започатковано проведення всесоюзних виставок естампа. А наприкінці XIX — початку XX ст. офорт поширився в Україні. В. І. Касіян, О. Л. Кульчицька, В. X. Заузе, В. Ф. Мироненко, М. Г. Дерегус, Данченко — далеко не повний перелік українських художників-графіків.

Розповім вам ще про одну з технік, яку я згадувала у попередній статті — суху голку. Це, між іншим, технічно найпростіший різновид глибокого друку, яку виконують на різних матеріалах. Трохи складнішими є — класичний офорт (травлений штрих), акватинта, лавіс, резерваж, кольоровий офорт, а також різноманітне змішання технік. Усю цю палітру технік успішно використовували в минулих століттях, та інколи й зараз, художники-ілюстратори.

Ось, до прикладу, автотипія Ефраіма Мозе Лілієна, ілюстрація до видання "Книги Біблії" (1908 р.).


Гравюра на дереві, хоч у своїх перших зразках і поступалася художніми якостями гравюрі на міді, але вона «пішла у народ».

На початках техніка використовувалась в релігійних цілях, світська тематика з'явилася у гравюрах значно пізніше. А виникнення у Німеччині способу друку книги міцно поєднало дереворит та мистецтво книги.

А в Росії та на Україні поширення гравюри на дереві пов'язане з книгодруком і видавничою діяльністю Івана Федорова й Петра Мстиславича.

Хто ж не знає пана Федорова? Невже когось завстидала цим запитанням? Ось кілька зразків його діяльності: Острозький новий заповіт з псалтирем (1580 р.) та сторінки з Євангелія.




А це євангеліст Лука в мініатюрах з Євангелія (1556-1561 та 1546 рр.).


Поки не забула, хочу сказати, що пізніше започатковується використання замість зрізу дошки уздовж зріз упоперек. Це дуже важливо, бо дало можливість поглибити тональну будову відбитків, збагатити фактурний зміст, застосувати інструменти, що використовувались раніше лише у гравюрі на металі, спростити техніку гравірування. Ось так.

Ну а в минулому столітті, завдяки винайденню дешевого лінолеуму, техніка друку технічно спростилася. З'являються перші ліногравюри як чорно-білі, так і кольорові.

Мені дуже подобається кольорова ліногравюра Пікассо, на якій зображена панянка в капелюшку. Ось вона.


Кольоровий лінорит та дереворит мають великі виразні можливості, їх естетична цінність полягає в специфічному, лише їм притаманному способі відображення завдань. Друк відбувається із застосуванням прозорих, лісирувальних фарб, накладаючись одна на одну, вони змішуються, утворюючи новий колір, або непрозорих, покривних фарб, котрі перекривають одна одну, майже не змінюючи тону, кольору.

Отже, підсумуємо: техніка офорту має багато видів: суха голка, травлений штрих, акватинта, м'який лак, резерваж, відкрите травлення, лавіс, мецо-тинто, різцева гравюра, кольоровий офорт, цинкографія. Уявіть собі — купа різноманітних технік, і усі вони беруть свій початок від гравюри на міді.

Наприкінці XVIII ст. графіка збагачується технікою літографії, яка не переймалася традиційністю та зразками минулого, техніка, всі творчі можливості якої ще не були відомі, і кожен новий крок її ставав естетичним відкриттям.

Ви вже мали змогу переглянути деякі чудові літографії. А ось ще, не менш чудові. Рекламний плакат художника Яна Торопа (1895 р.).


А ось обкладинка до журналу Томаса Теодора Хайне (1900 р.), також в техніці кольорової літографії.


Технологічна простота, графічна виразність, схожість у технічному плані зі звичайним малюванням олівцем на папері — ось далеко не всі переваги цієї техніки. У 1803 р. англійці першими використали художні можливості цього виду друку, але справжній розквіт її почався у Франції.

Літографія — спосіб плоского друку, де друкувальною формою є поверхня каменя — вапняку. Заснований на здатності вапняку після хімічної обробки сприймати друкарську фарбу на друкувальні елементи і вологу — на пробільні. Служить для виконання художніх естампів.

Погляньте на ескіз плакату Петера Беренса (1896 р.). Як вам?


А цей плакат до виставки, Іоганна Вінсенца Сіссару (1904 р.), як він вам?


Ось ще один плакат, художниці Леонтіри Жоріс (1900 р.).


Щодо літографії, то як я вже і казала, важливу роль грає камінь. Літографський камінь — різновид вапняку, основу якого складає вуглекислий кальцій. Малюнок на нього наноситься жирною літографською тушшю або літографським олівцем, створюючи гідрофобну, тобто яка відштовхує воду, поверхню. Після цього відбувається травлення поверхні, й площини, вільні від малюнка, стають гідрофільними, тобто сприймаючими вологу.

Після травлення друкарську фарбу на вологому камені будуть сприймати тільки олеофільні, тобто гідрофобні, місця. Під тиском друкарського верстата фарби переходять на папір. Мета цього процесу — тиражування певної кількості естампів.

Для малювання на камені застосовують спеціальні олівці або туш. Вони виготовляються із баранячого жиру, господарського мила, сажі лампової, воску та смоли. Баранячий жир кислотостійкий та добре зажирює поверхню каменя, мило робить туш розчинною, віск та смола — додатково кислотостійкою та надають потрібної олівцю твердості. Можна придбати готову туш або ж виготовити її самостійно.

Ескіз майбутньої літографії повинен передбачати технічні та виразні можливості техніки, її особливі різновиди, необхідні для досягнення максимальної виразності творчого задуму.

І знову сецесія! Робота Анрі де Тулуза Лотрека "Японський диван" (1893 р.).


Обкладинка до книги, в техніці кольорової літографії, художника Жюль Шере, під назвою "Парижанки" (1896 р.).


Олівець дозволяє досягти на камені імпресіоністичності лінії. Крім роботи олівцем, на камені можна працювати літографською тушшю або поєднуючи обидва засоби. Якщо робота планується тільки під туш, то камінь має бути гладеньким або з дуже малим корном. її виконують пензлем чи пером, можна застосовувати набризкування туші з жорсткого щетинного пензля. Експерименти тільки вітаються!

Одним словом — все що душа бажає, фантазія закликає і здоровий глузд дозволяє.

А ось робота Едварда Мунка, техніки крейдованої літографії, туші, голки. Називається "Мадонна" (1895-1902 рр.)


При потребі на камінь можна перевести різні фактури (дерево, тканина, полотно тощо) жирною літографською фарбою. Спочатку необхідна фактура закатується фарбою, потім під слабким тиском вона переноситься на кальку, а з кальки — на камінь. Після заливки туші можна гравірувати шабером або голкою.

У кольоровій літографії для кожного кольору готується окремий камінь. Друк кольорової літографії починається зі світлих теплих жовтих фарб, закінчується холодними та рисунковими фарбами. Завершивши малювання камінь залишають на два-три дні для якісного прожирювання форми і тільки після того переходять до процесу травлення.

А це літографія Густава Клімта — плакат до виставки (1898 р.). Взагалі, творчість цього художника мені дуже симпатична.


І ще одна, дуже симпатична літографія — "На міській площі" (1897 р.), автора Генрі Евєнпула.


Щодо друку літографії, то він відбувається на друкарському літографському верстаті. Принцип друку полягає в тому, що накатаний фарбою камінь, поверх якого покладено трохи зволожений папір та амортизований підреберник (гладкий міцний картон, натягнений на тонку дерев'яну раму, та кілька шарів м'якого паперу), протягується з тиском під рейбером. При цьому фарба переходить на папір.

Крім зазначених класичних видів художнього друку, в творчій практиці часто застосовується шовкографія, або шовкотрафаретний друк. Сама назва вже говорить про те, що друкарська форма та спосіб друку в ньому подібні до звичайного трафарету.

Друкарська форма виготовляється таким чином: на міцну дерев'яну раму натягується щільна, витривала до розтягнення синтетична тканина (колись застосовувався шовк, який і дав назву техніці). Пробільні місця закриваються клеєм або лаком. Раму розміщують на папері і за допомогою спеціального гумового ножа, ракеля, друкарська фарба через відкриті на сітці місця продавлюється на папір.

Ну, що ж, знання ви отримали, на інших подивилися, тепер час і себе показати! Задум в голову, інструменти в руки і гайда дивувати світ своєю неординарною творчістю! Бо ж як казав Всеволод Мейєрхольд (режисер): Майстерність — це коли «що» і «як» приходять одночасно.

І, дорогенькі, не засмучуйтеся, якщо під рукою не завалявся друкарський верстат чи літографський камінь. Кулькова ручкою — наш інструмент, а шпалери в коридорі — наше полотно!

Сподіваюсь, що стаття заповнила прогалини у вашому уявленні про графічні техніки. Може у вас є прогалини ще у якійсь сфері образотворчого мистецтва, які хочете заповнити якісною інформацією?

Не встидайтесь — пишіть і пропонуйте. Приймаю замовлення!

Коментарі

  • хохляцький шпигун · 29.09.2009 19:24 · #

    нема слів - одні ємоції! а в мене суцільна прогалина в образотворчому мистецтві, тому я з"їм все))) особливо ж такими розкішними прикладами)) вельми вдячна, все чудове)

  • Ліля Тєптяєва · 29.09.2009 21:17 · #

    На здоров'я! Ще щось смачненьке зварганю.

  • kseniya_www · 29.09.2009 21:58 · #

    читаю і офігіваю... шикарний виклад матеріалу.

  • Ліля Тєптяєва · 30.09.2009 11:07 · #

    Дякую! з шкірки лізу, щоб під час читання у читача залишалося враження присутності автора - хоч якийсь діалог, йолкі-палкі. А статті-монологи мене вводять у сплячку.

  • Ліля Тєптяєва · 30.09.2009 11:10 · #

    та й гумор - не остання річ в нашому житті

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.