Особливості польського студентства в блозі Життя одного дизайнера · від Ліля Тєптяєва · додано 27.09.2009 01:45

Ось, дорогенькі, "дійшли" руки і до продовження статті "Один місяць у Варшаві".

Спробую максимально цікаво розповісти про навчання у Варшавській академії мистецтв, принаймні свої враження від студентської практики.

Згадала дещо, про що забула сказати в попередній статті. В той час, коли у нас з Наталкою починалося польське студентське життя, в столиці відбувалося свято німого кіно і тиждень іспанського кіно.

А ми в кіно не пішли. Нас бо чекали стіни Варшавської академії мистецтв!

Між іншим, так виглядає емблема академії. Як вам?

Спочатку ми оглянули головний корпус (трохи не заблукали), повешталися поверхами в пошуках чогось неординарного і забігли до студентської кафелки, що знаходиться у підвалі корпусу. На першому поверсі мене дуже зацікавили позначки на дверях туалету. Звучить дивно, але хіба вас би не зацікавили? Дивіться самі.

В головному корпусі все як в любому мистецькому освітньому закладі, правда на стінах красуються роботи не давніх соціалістичних часів, а сьогодення (для непросвітлених у мистецтві - це калякі-малякі).

Сподобалась нам і студентська кафелка. Ось так виглядав вхід. Не лякайтесь.

Звернули увагу на підвішену скульптуру? Дивіться зблизька.

Всередині кафешки було дуже затишно, тепло і приємно пахло кавою і солодощами.

Дизайн інтер'єру придумали і створили студенти за ініціативою власника, не без допомоги останнього, звичайно. Власник дуже пишався спільним витвором, все нам показав і розповів як створювалися усі предмети інтер'єру кафе. Дивитися на нього, під час цієї екскурсії, було весело - він аж сяяв від радості і задоволення від того, що історією його кафешки зацікавилися студентки з України.

Ось як виглядали кімнатки кафешки. Зацініть!

Після чаювання та екскурсії страх як захотілося вчитися! Ну ви ж мене розумієте.

Ось ми в піднесеному настрої і з повним шлунком пішли шукати на поверхах місця скупчення професури. Наталя пішла до свого корпусу живопису, а я до свого - графіки.

Моє вливання в лави мистецького студентства почалося кумедною розмовою з професорами академії в просторому кабінеті. Кумедною вона була частково тому, що я майже нічого не розуміла (польська мені далася не легко), що доводило професорів до сміху. Ще більше вони реготалися, коли я починала щось розуміти. Пізніше виявилося, що нашу розмову вони розпочали з жарту, а я, зі зрозумілих причин, здогадалася про це тільки через 15 хвилин після початку розмови. Мала змогу відчути себе повноцінним жирафом.

А в цілому їхня професура мені дуже сподобалася - не тиснуть на тебе своїм інтелектом, не надимаються, поводять по-простому, дружньо розмовляють, ініціативні, завжди знайдуть для тебе час, раді допомогти, і не тільки порадою.

Мене познайомили з моїм куратором і направили на кафедру графічного дизайну. А там вже вручили розклад пар на місяць та ознайомчі буклетики про нові художні виставки у місті та у закладі. Ось розклад.

Ось вид зблизька - щоб роздивитися навчальні предмети на різних курсах. Вибачте, трохи покалякано - це я позначала для себе предмети які хотіла відвідати.

А такі виставки були на той час.

Показали мені корпус графіки, де я успішно робила вигляд що наполегливо навчаюся. Цим та іншим я займалася наступних 4 тижні з гаком. І робила це із задоволенням.

Уявіть собі, що ось так виглядають стіни відділу графіки - оббиті творчими роботами студентів або просто каляками.

В більшості мистецьких українських закладах таке в принципі неможливе - адже стіни мають бути виключно білого кольору, як в лікарні. А вже на стіні має право звисати твір мистецтва, але тільки якщо це план евакуації, або соц-реалістичний живопис, натюрморт або портрет. А як вам таке "неподобство"?

(Для студентів мистецьких закладів не секрет, що перегляди студентських робіт відбуваються мінімум 2 рази на рік, в деяких закладах використовують для цього не тільки стіни майстерень, але й коридорів.) А по закінченні перегляду роботи здоймаються і складаються на купу в якійсь підсобці. Ця купа матиме назву "фонд" і майбутнє її темне і невизначене - загадка цивілізації.

А там роботи в коридорах навіть не знімають, до наступних переглядів. Часто перегляди студентських робіт відбуваються яко виставки у музеях та галереях Варшави. І перегляди робіт там відбуваються майже кожного місяця. Кожен перегляд для студента - подія. Студенти оформляють роботи і створюють виставку, друкують креативні плакати-запрошення, розклеюють оголошення про перегляд не тільки у закладі, але й за межами. Усі можуть прийти і подивитися - до цього заохочується.

До прикладу, ось так виглядає запрошення одного з відділів академії.

Корпус, де навчалася Наталя мав свою атмосферу і оформлення. Ось так виглядали коридори і майстерні відділу живопису.

А це вхід до майстерні скульптури. Вона знаходиться в підвалі закладу.

Найбільше часу я проводила в літографських майстернях, так як давно вже хотіла спробувати себе в літографії, але у ЛНАМі таке задоволення неможливе - немає літографського каменя. Якщо ви не розумієте про що йдеться - не засмучуйтеся, в одній із статей я розповім про графічні техніки. А поки-що роздивляйтеся літографські майстерні на цих фото.

А ось це і є літографські камені - спеціальні кам'яні плити для літографії. В них вся фішка. Без них літографія неможлива.

А тут студентка за роботою - створює новий шедевр.

Між іншим вона не полячка.

Взагалі іноземних студентів в Варшавській академії багатенько (німці, англійці, французи, араби, китайці, японці, росіяни, українці, білоруси та інші). Для таких студентів матеріал подається англійською, тому усі викладачі і студенти добре знають цю мову. Навіть лекції читаються двома мовами: польською та англійською. На жаль, я на лекції не ходила, бо паскудно знаю обидві ці мови.

Та поки навчалася, я зауважила, що багато викладачів володіють і іншими мовами. Але української не знав ніхто, та й російську вже позабували. Кепсько мені було. Наталя хоч трохи польську розуміла.

А на літографії я "відривалася", в творчому значенні, по повній! І хочу вам сказати, що не тільки я. Миле діло дивитися на цю мистецьку стихію студентської творчості, ці фонтани ідей та водоспади думок. Що мені подобається в польській творчій молоді, так це те, що вони розкуті в своїй творчості. Вони не терплять рамок, не заангажовані стереотипами, усе знане піддають сумніву і шукають кожен своє істинне. Тому їхня творчість, навіть виношена і відпрацьована, виглядає спонтанною, живою та дієвою. Може подобатися чи не подобатися, але вона не залишає байдужим.

Майстерність та секрети літографії викладав нам пан Блажей. Він заохочував творити так, щоб здивувати самого себе. І при цьому не сидів над головою і не дивився під руки. Завдання студента - створити свій твір-бачення, але щоб заціпило і запам'яталося. А ще такими засобами, щоб не було відразу зрозуміло яким чином це зроблено.

А ось і він, пан Блажей - знайомтесь.

Ще мушу вам розповісти історію, яка не залишила мене байдужою. Коли я зайшла до майстерні станкової графіки, то побачила таку картину: на величезному столі лежала металева пластина розміром десь 1,5х1,5м, а по ній лазило дівчинисько в зварювальному щитку і робочому комбінезоні з бормашинкою в руці. Хто б міг подумати, що це вона працювала над своєю графічною роботою в техніці офорту (ну все, обіцяю, наступна стаття – про графічні техніки).

Я бачила офорти великих розмірів, але ж не таких! У нас в ЛНАМі, на відділі графічного дизайну, найбільша пластина для сухої голки (й офорту) була у Міхая Тимошенка (не дивуйтеся імені – він румун, і не дивуйтеся прізвищу – його батько українець) – працьовитого талановитого молодого художника і дизайнера. Але його пластина, здається, була щонайбільше 50х30см. А тут такі розміри! Я була вражена! Та коли я побачила масштаби інших, вже готових робіт – у мене відняло мову. Цікаво, а що б відчув тоді мініатюрист?

Звичайно, не у розмірах справа, бо ж мистецтво міряється не метрами полотна і не кілограмами фарби. Бо саме ідея та виконання має значення. Та й у Львівській академії полотна і в 5 разів більші траплялися. Але ж не суха голка і не офорт! (Сподіваюсь, що після наступної статті ви мене зрозумієте.)

Між іншим, в їхній академії я часто зустрічала гігантоманію. І не тільки в станковій графіці, часто в мистецтві фотографії. Виставки художньої фотографії частенько траплялися у Варшаві.

Що ж до навчальної програми, то цікавим предметом, як на мене, виявилась типографія. Це - мистецтво оздоблення друкарського тексту. Крім того, це і шрифтовий дизайн, і майстерність верстки. За допомогою простих засобів, наприклад самих тільки шрифтів, можливо створювати чудові речі. А в поєднанні з каліграфією - геніальні.

Правда, створити геніальний твір можна і на серветці олівцем, але додаткові знання - це додаткові можливості. Хто зі мною не погодиться?

А майстерня типографії, разом з усіма своїми верстатами, виглядала ось так.

А це викладачі типографії: пан Януш і пан Вальдемар.

Відвідувала я також лекції з проектування газет та часописів. Досить цікавий предмет. І викладав його професіонал у своїй справі, так як сам працював у редакції однієї варшавської газети. А створити дизайн хорошої газети ой як не просто.

Найбільше мені сподобалося на парах з ілюстрування - мій основний профіль. На той час студенти працювали над ілюстраціями до дитячої та авторської книжки.

Завдання виглядало так: викладач пропонував кілька слів, на перший погляд не пов'язаних між собою, а студент мав скласти з них асоціативний ряд, створивши логічну історію з текстом та ілюстраціями. Крім того, слід було продумати дизайн не тільки зсередини книги, але й ззовні: матеріал, конструкція, подача і презентація книги.

Мені перепали слова "помазок для бриття" (!) для авторської книги, та "слон" і "дути" для дитячої книжки. До того ж мені треба було продумати текст на польській мові! Як вам це? Завдання не з легких. Але я майже справилася, навіть текст в дитячій книжці у мене був віршований, та не встигла завершити завдання - закінчився термін практики.

Але скажу вам, що варшавські студенти молодці, створюють геніальні речі. Вони багато експериментують з матеріалами, техніками та стилями, підходять до завдання творчо, відкидаючи будь-які штампи та правила, по новому дивляться на проблему. Тому, в кінцевому результаті, розвиваються як особистості та професіонали в своїй справі. Багато з них працюють над реальними проектами для польських видавництв.

А предмет ілюстрування викладав пан Зігмунд Янушевські. Викладач - молодець, бо предмет свій добре знає та вміє його подати. Ще й багатьма мовами іноземними володіє, тому йому легко з студентами порозумітися. На фото він посередині, а поряд кілька студентів.

А ось чого я точно не побачила у Варшавській академії мистецтв, так це академізму. Того, що часто плутають з реалізмом. Ні в роботах рисунку, ні в живописі не було видно академічної школи. Навіть такого навчального предмету, як пластична анатомія, який є майже у всіх художніх закладах України, у них, здається, немає. І що цікаво - ніхто цим не переймається. Добре це чи погано - не знаю, час покаже.

А ще у них немає поняття "зразок". Бо ж про який зразок може йти мова у творчості? І це добре!

Коментарі

  • kseniya_www · 27.09.2009 15:05 · #

    ) позначки на дверях туалету не те що зацікавлюють, дивлячись на них і розгубитися можна )) і ше чого доброго не дойдеш до унітазу...

  • хохляцький шпигун · 27.09.2009 15:09 · #

    така стаття)) як людина далека від мистецтва вельми вдячна за фотографії. все таке живе, навіть враження присутності склалось... ніби я теж туди їздила і вчилась)) чекатиму на наступні історії, бо дуже вже цікаво все описано

  • хохляцький шпигун · 27.09.2009 15:11 · #

    доречі) емблема академії кумедна)) а туалет, то взагалі)) ну і кафелка оформленна розкішно. ех... була б можливість то поїхала б туди

  • Ліля Тєптяєва · 28.09.2009 10:16 · #

    шкода, але про Варшавську академію більше статей не буде, хіба десь згадаю щось, але буде про краківський студентський творчак і навчання у ЛНАМі (Львівська національна академія мистецтв). чекайте!

  • Ліля Тєптяєва · 28.09.2009 11:24 · #

    Весело було, коли я спитала: "Де тут жіночий?" Вахтерка якось дивно на мене подивилася і додала: "Хіба не видно?"

  • Ліля Тєптяєва · 28.09.2009 11:26 · #

    Шукай можливість, бо хто шукає - той знаходить! Поляки такий гостинний народ - всіх запрошують! Але з однією умовою: будьте як вдома, та не забувайте, що ви у гостях.

  • хохляцький шпигун · 28.09.2009 14:33 · #

    напевне не скоро знайду я ту можливість. шкода, але оцінивши можливість виїзду в Польщу, мушу зізнатись, що ну ніяк не вийде. а поляки - файні))

  • kseniya_www · 28.09.2009 16:40 · #

    та не видно, треба шукати методом виключення. трикутник - в нас жіночий (як платтячко). а чоловічий - перевернутий трикутник... тому цілком нормальне запитання )

  • Ліля Тєптяєва · 28.09.2009 19:45 · #

    не засмучуйся! Коли Жюля Верна спитали чи часто він подорожує, то він сказав - кожного вечора. Можемо брати з нього приклад. Та ще й ночі є!

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.