АЛЕХАНДРО КАСОНА "ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ ВКОРОЧУВАТИ СОБІ ВІКУ НАВЕСНІ" ( Alejandro Casona "Prohibido suicidarse en primavera") в блозі Іспанська література · від Лілія Демидюк · додано 01.11.2011 20:43

(Входить Кора Яко, розкішна жінка, невизначеного віку, ефектна і легковажна. Зацікавлено роззирається навкруги. Потім підходить до Фернанда).

ФЕРНАНДО. – Сеньйоро… (Скидає швидко свій піджак, який висів на плечі).

КОРА. – Ви тут працюєте?

ФЕРНАНДО. – Секретар і літописець.

КОРА. – Сподіваюсь, що я не помилилася. Це…

ФЕРНАНДО. – Заклад лікаря Арієля.

КОРА. – Дійсно. Отож, це правда? Чудово! Я боялася, що це жарт. У вас є вільне місце?

ФЕРНАНДО. – Завжди. Тут не питають ні в кого, звідки прямує і куди йде. Ви можете поговорити у синьому павільйоні. Справа термінова?

КОРА. – Ні…, я поговорю. Одразу, мушу вам признатися, що я не маю найменшого наміру себе вбивати.

ФЕРНАНДО. – А-а, ні?

КОРА. – Я – артистка, знаєте? Я тріумфувала в ста країнах; на жаль, роки минули, здібності зменшились… І коли минає слава, не має кращого способу як збільшити рекламу.

Не знаю, чи ви мене розумієте.

ФЕРНАНДО. – Думаю, що так. Вам потрібна суїцидо-реклама шрифтом дванадцятого розміру з кольоровими фото у журналах. І звичайно, без ризику.

КОРА. – Правильно, правильно. Ви – дуже розумний.

ФЕРНАНДО. – Гм…, це мене захищає.

КОРА. – Думаю, ми чудово порозуміємось. Ціна для мене не має значення.

ФЕРНАНДО. – Ані для мене; ми все зробимо добре. Дозвольте мені, записати деякі ваші дані, щоб занести до картки. (Бере одну з карток і записує). Професія: артистка.

КОРА. – Оперна співачка.

ФЕРНАНДО. – Співачка, іспанська?

КОРА. – Міжнародна; народилась на кораблі.

ФЕРНАНДО. – Вік…Виглядаєте на двадцять чотири роки…

КОРА. – Дякую.

ФЕРНАНДО. – Двадцять чотири. Ваше ім’я?

КОРА. – Кора Яко.

ФЕРНАНДО. – Кора Яко. (Швидко згадуючи). Кора Яко!... Але… Ви справді Кора Яко? Ой, дайте мені потиснути вашу руку!

КОРА. – Ви чули як я співаю?

ФЕРНАНДО. – Ніколи! Але це те саме. Яка гарна ідея приїхати сюди!

КОРА. – Що хочете? Це те найменше, що я могла придумати. У своїй кар’єрі я мала дуелі, скандали, невдачі…

ФЕРНАНДО. – Ви були одружені з темношкірим індіанцем. Розлучились в Каліфорнії.

КОРА. – Ох, ви це знаєте?

ФЕРНАНДО. – Я – журналіст. Нас журналістів цікавить все. (Дивиться на неї зачаровано). Кора Яко! Пробачите мені, якщо я вас залишу на хвилинку? У будинку є дехто, хто має велике бажання бачити вас. Я піду за ним. Кора Яко, Кора Яко! (Виходить).

КОРА (дивиться йому вслід). – Симпатичний хлопець. (Дивиться зацікавлено навколо. Бачить Уявного Коханця, який наближається з протилежної сторони, наче романтична тінь, що рухається без визначеного напрямку. Йде, обриваючи пелюстки ромашки. Сідає. Зітхає).

КОРА ЯКО І КОХАНЕЦЬ

КОРА. – Пробачте… Ви працівник цього закладу? (Він дивиться на неї неясно. Заперечує головою). Ох, тоді ви… ви… (Дивиться на неї так само). Як цікаво! Вас знобить… Чому?

КОХАНЕЦЬ. – Кохання! Я дуже любив; я був таким щасливим, яким може бути чоловік. Навіщо далі жити? Я тримав у своїх руках Маргариту, Брунільду, Шехерезаду…

КОРА (дивиться на нього з хвилюванням). – Вже…

КОХАНЕЦЬ. – Чому ви так на мене дивитеся? Думаєте, що я божевільний, правда? Як всі. Ох, мене важко зрозуміти. Якби ви були з нею знайомі! Вперше я побачив її в «Фаусті».

КОРА. – Вона була співачкою?

КОХАНЕЦЬ. – Це був срібний голос, який розбурхував душу! Я був бідним хлопцем, але у мене була молодість, я писав вірші… Корі я більше непотрібний.

КОРА. – Її звали Кора?

КОХАНЕЦЬ. – Кора Яко.

КОРА. – Ох, Кора Яко… Як цікаво!

КОХАНЕЦЬ. – Я був на гальорці; але цілу ніч вона співала для мене.

КОРА. – Лише для вас?

КОХАНЕЦЬ. – Це мені сказали її очі, що не покидали мене ні на хвилину. Я повернувся наступного дня. Послав їй букет орхідей. Ті квіти коштували більше, ніж я заробляв на їжу. Але я не міг відмовити їй… Я украв гроші.

КОРА (зацікавлено). – Украли?

КОХАНЕЦЬ. – Чого б я для неї не зробив?

КОРА. – Ви так її любили того вечора?

КОХАНЕЦЬ. – Деколи все життя вміщається в одну годину.

КОРА. – А вона що?

КОХАНЕЦЬ. – Вона зрозуміла. Цілувала квіти помалу, помалу, дивлячись на мене… І так почалось кохання. Тиждень у Відні… Дунай, корабель… Прибули в Каїр.

КОРА. – Каїр…, вже пригадую. Це те велике місто, таке брудне, готель навпроти театру?...

КОХАНЕЦЬ. – Не пам’ятаю готелю.

КОРА. – Так. І як поливали вулиці з бурдюків.

КОХАНЕЦЬ. – Я не знаю. Лише пригадую вечір на верблюді на червоному піску, береги Нілу, барабани в пустелі… І потім, піраміди!

КОРА. – Ох, а хіба там десь поряд є піраміди?

КОХАНЕЦЬ. – Ви не були в Єгипті?

КОРА. – Так, була три рази; але в театрі, в казино.

КОХАНЕЦЬ. – Ми з Корою полювали за гарними краєвидами; манерами та піснями етнічних племен. Одна ніч, в Афінах…

КОРА. – Афіни! Я також пригадую Афіни. Це прибувши з Монтевідео, ні?

КОХАНЕЦЬ. – Можливо й так.

КОРА. – Так, це країна з терасами побіля моря…, з готелями без вбиралень, і дуже гострою їжею… (Знайшовши нарешті влучну метафору). Там був світловолосий підприємець, який розмовляв іспанською!

КОХАНЕЦЬ. – Можливо. Те що я пригадую, то це ту ніч в Парфеноні. Кора хотіла співати «Таїс» Массне оголеною на східцях Фідія… А потім була, Індія: боги джунглів, з сімома руками, наче канделябри. Японія з драконами і самураями… Ви ознайомлені зі Сходом?

КОРА. – Не знаю…, я була там; але думаю, що добре не обізнана. Скажіть мені… Ви там справді були? Це правда, правда?

(Під час розмови вона наближалась до нього, зваблена цікавістю, а також кумедністю та сентиментальністю, аж поки не опинилась зовсім поряд).

КОХАНЕЦЬ. – Чому ви мене про це питаєте?

КОРА. – Тому, що зараз ви розповіли мені те, чого я ніколи не бачила. Я би хотіла, щоб ми туди повернулися разом. Я також вмію співати… і одягнусь в туніку Брунільди, Шехерезади…

КОХАНЕЦЬ (з шаленими емоціями, майже зі страхом, тримаючи її за руки). – Чому ви так на мене дивитеся? Ці очі… ці… ці очі… Хто ви?

КОРА (спокійно). – Кора Яко.

КОХАНЕЦЬ. – Ні! Ні, це неможливо!

КОРА. – Не стискайте дуже. Ви мусите мені поволі розповісти про всі ці подорожі, у яких ми були разом. Я буду в синьому павільйоні. Мені справді буде приємно отримати там ті квіти…., може, не орхідеї.

КОХАНЕЦЬ. – Кора!... Кора!... (Виходить за нею, наче засліплений, з хрипким голосом).

(Входить Хуан, не знаючи куди далі йти. Сідає в крісло. Тиша. Повертається Чоле. Дивиться повз Хуана так, наче сцена порожня).

Далі буде

Попередня частина

Переклад з іспанської Лілії Демидюк та Зоряни Казьмир

переклад здійснено за виданням

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.