АЛЕХАНДРО КАСОНА "ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ ВКОРОЧУВАТИ СОБІ ВІКУ НАВЕСНІ" ( Alejandro Casona "Prohibido suicidarse en primavera") в блозі Іспанська література · від Лілія Демидюк · додано 12.10.2011 00:59

ЧОЛЕ, ФЕРНАНДО І КОХАНЕЦЬ

КОХАНЕЦЬ. – Пробачте… Пацієнти?

ЧОЛЕ. – Працівники…

КОХАНЕЦЬ. – А, працівники… (Йде далі, розчарований).

ФЕРНАНДО. – Зачекайте хвилинку. Чому ви не присядете? У вас втомлений вигляд.

ЧОЛЕ. – Хочете щось випити?

КОХАНЕЦЬ. – Дякую. Хочу якнайшвидше закінчити. (Показує урочисто на Галерею Тиші). Сьогодні пройду останні двері.

ФЕРНАНДО. – Ви вже обрали свій спосіб?

ЧОЛЕ. – Не вирішуйте, не проконсультувавшись: ми маємо найкращі отрути, озеро-легенду, індивідуальні кімнати і…

КОХАНЕЦЬ (різко). – Ох, і ви також! Замовкніть! Тут все холодне… ненависно холодне. Я сподівався зустріти щирого друга.

ЧОЛЕ. – Розкажіть про цього щирого друга. Ми бачили вашу картку. «Розчарований від кохання». Ми б дуже хотіли дізнатися вашу історію.

КОХАНЕЦЬ (з бажанням її розповісти). – Справді? Ви хотіли б послухати? Я не знаю, чи вартує…

ЧОЛЕ. – Чому ні? Хочете нам її розповісти?

КОХАНЕЦЬ. – Дякую… (Пауза). Я був працівником у банку. Удень я рахував, а вночі писав вірші. Завжди мріяв про пригоди і подорожі, проте, ніколи не здійснив жодної з них. Одного вечора пішов до Оперного театру. Співала Кора Яко у ролі Маргарити. Це чарівна жінка!

ФЕРНАНДО. – Я її знаю. Мені довелось докласти багато зусиль, щоб отримати автограф.

КОХАНЕЦЬ. – Кора Яко співала цілу ніч для мене. Ні, це не була ілюзія; її очі вп’ялися в мене, бо я був найвищий на балконі. Вона співала і плакала, і вмирала для мене одного! Тої ночі я не зміг заснути. Наступного дня я помилився в усіх операціях у банку. І повернувся до театру, тремтячи, раніше на дві години до початку.

ЧОЛЕ. – Грали «Фауста»?

КОХАНЕЦЬ. – Ні, була «Мадам Батерфляй». Але диво повторилось. Минулої ночі були блакитні очі і білі коси; тепер очі були чорного мигдалю і кімоно в зірках. Але те саме світло в них…У банку всі гроші проходять через мої руки. Я взяв певну суму, моя зарплата за два місяці. І надіслав їй букет орхідей та листівку. Потім… (Вагається, мовчить).

ЧОЛЕ. – Потім, що?... Кажіть.

КОХАНЕЦЬ. – Потім… Потім, було щастя!... Кораблі і великі готелі. Відень, Каїр, Шангай. Одного дня ми цілувались на безлюдді між смоквами, наступного дня – в саду лотосів. Я, мізерний працівник одного іспанського банку, обіймав усіма мовами Маргариту і Мадам Батерфляй, Брунільду і Шехерезаду!...

ФЕРНАНДО. – Вітаю. І що далі?

КОХАНЕЦЬ (сухо). – Нічого.

ЧОЛЕ. – Як нічого? А далі?

КОХАНЕЦЬ. – Що далі? Чому ви так на мене дивитися? Ви мені не вірите? Присягаюсь, що це правда! Я мав велике кохання з Кора Яко. Це правда, це правда!

ФЕРНАНДО (зустрівся поглядом із Чоле). – Ні, це не правда.

КОХАНЕЦЬ. – Присягаюсь, що так! Чому так не могло би бути? Мене що, не може покохати жінка?

ФЕРНАНДО. – Ні, це не через вас. Упевнений, що ви хороший хлопець. Але ви розповіли свою історію в такий дивний спосіб…

ЧОЛЕ. – Чому ви сказали неправду? Говоріть з нами без страху, наче зі своїми друзями.

КОХАНЕЦЬ (переконаний щирим тоном Чоле). – Маєте рацію. Навіщо мені казати неправду, коли ніхто мені не вірить… Хоча я збрехав лише наполовину. Це правда, що робота в банку зруйнувала мою молодість. Це правда, що Кора Яко дивилась на мене, співаючи. І правда, що я вкрав через неї. Щодо кохання і подорожей… це лише мрії. Наступного дня, коли я повернувся до театру в новій краватці, хол був заповнений скринями і зім’ятими декораціями. Мій букет валявся в кутку, а листівку навіть не відкривали. З моєї мрії залишились лише незаконна розтрата коштів і букет стоптаних орхідей… Але цього ніхто не знав. Дайте мені розповісти цю історію всьому світу. Я хочу, щоб в неї всі повірили. Хочу сам в неї повірити… і потім померти щасливим. (Швидко повертається). Йде лікар. Не кажіть йому нічого; він вже старий і може не зрозуміти таких речей… Не кажіть йому нічого. (Виходить навшпиньках. Входить Лікар).

ЛІКАР. – Ваші кімнати вже готові. Хочете подивитися на них?

ЧОЛЕ. – Я піду. Ти забери валізи з машини, Фернандо. Як, лікарю, бажаєте.

(Виходить з ним, залишаючи валізку. Фернандо сам, робить кілька кроків в тому напрямку, куди пішов Уявний Коханець. Повертається і бачить як заходить Сумна Дама).

Продовження

Попередня частина

Переклад з іспанської Лілії Демидюк та Зоряни Казьмир

переклад здійснено за виданням

В оформленні використано картини англійського художника George Owen Wynne Apperley (1884-1960).

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.