АЛЕХАНДРО КАСОНА "ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ ВКОРОЧУВАТИ СОБІ ВІКУ НАВЕСНІ" ( Alejandro Casona "Prohibido suicidarse en primavera") в блозі Іспанська література · від Лілія Демидюк · додано 05.10.2011 14:32

Vittorio Matteo Corcos An Afternoon on the Porch 1895 г.

ФЕРНАНДО, ЧОЛЕ І ЛІКАР

ЛІКАР. – Я до ваших послуг, панове…

ЧОЛЕ. – Ні, дякуємо. Ми зайшли на хвилинку. Дуже цікаво, дуже цікаво… Фернанде…

ФЕРНАНДО. – Чоле!... Заспокійся. (Вона зупиняється. Ставить валізу. Відважно йде уперед). Ми не знайомі, сеньйоре, дозвольте мені, відрекомендуватися, Фернандо Сара, журналіст; спеціаліст з сенсаційних репортажів.

ЛІКАР. – Дуже приємно.

ФЕРНАНДО. – Дякую. Чоле, моя товаришка, моя наречена, моя німфа Ехерія і моя полярна зірка. Ми найщасливіша пара на землі.

ЛІКАР. – Вітаю. Лікар Рода, директор Будинку. Однак… якщо ви найщасливіша пара, якого дідька ви сюди приїхали? Ви прибули з власного бажання?

ЧОЛЕ. – Ми приїхали помилково. Я керувала машиною.

ЛІКАР. – І ви знаєте, де знаходитесь?

ФЕРНАНДО. – Ще ні, але неодмінно дізнаємось. Це наша професія.

ЛІКАР. – Я вам не буду перечити.

ФЕРНАНДО. – І не потрібно. Ми – журналісти: якщо ви нас не впустите через двері, то ми увійдемо через вікно. Невидимі для садівників, інспекторів телефонів, продавців фруктів, ми тут будемо неминуче. Нічого не вдієш, лікарю.

ЧОЛЕ (наближаючись до нього). – Ми не відступимо, навіть якщо перед нами буде носоріг… Ой, пробачте!...

ФЕРНАНДО. – Ваша відповідь?

ЛІКАР (дивиться на них суворо і посміхаючись). – Ви мені пробачите, якщо я вам скажу, що як усі щасливі… і як усі журналісти, ви трохи зухвалі?

ФЕРНАНДО. – Пробачте. Але, зрозумійте нас, лікарю: сенсаційність дуже важка справа. У світі щораз менше трапляється цікавих речей, а публіка, навпаки, щораз більше їх потребує. Ви не можете собі уявити нашого неспокою винахідників, коли ми шукаємо щось надзвичайне; нашого професійного задоволення, коли ми наштовхуємося на банду викрадачів, або подружню зраду…

ЧОЛЕ. – Ох, деспотизм публіки! І потім деспотизм шефа.Але це все квіточки. На наступний місяць нам доручили знайти корабельну аварію, перебіжчика з Гвіани, п’яті пологи і північне сяйво… Ця робота не є легкою, ні.

ФЕРНАНДО. – Ви не знаєте, як це переглянути цілий світ вичерпаних тем, поки знайдеш цю сенсацію, на яку завжди чекає публіка. «Змії моря», так ми називаємо журналістів.

ЛІКАР. – І ви думаєте тут знайти вашу «змію моря»?

ФЕРНАНДО. – Ми побачили тут її хвіст.

ЧОЛЕ. – Не зачиняйте перед нами дверей. Допоможіть нам, лікарю!

ЛІКАР (з усмішкою). – Гаразд, побачимо. Ви насправді, щаслива пара?

ФЕРНАНДО (кладучи руку на її плече). – Так як ніхто інший!

ЛІКАР. – Якась хвороба?

ЧОЛЕ. – Жодної.

ЛІКАР. – Духовні проблеми?

ФЕРНАНДО. – Ні, немає.

ЛІКАР. – Кохання?

ЧОЛЕ. – Шалене!

ЛІКАР. – Матеріальні труднощі?

ФЕРНАНДО. – У нас? Цієї ночі ми залишились в тропічному лісі, в центрі Африки, а вже сьогодні вранці пили каву з молоком.

ЛІКАР. – Вам можна позаздрити. У цьому випадку, я можу допомогти у вашій роботі. Але ви, натомість, зробіть мені велику ласку.

ОБИДВА. – Слухаємо вас.

ЛІКАР. – Для хорошого функціонування цього будинку, мені потрібно було знайти промовисті випадки протилежних доль: одне життя наспіх, без кохання, без минулого і майбутнього. І одне життя повне, сміливе, закохане, повне надій і перспектив. Перше я знаходив до цього моменту. Чи хочете ви тут представляти щасливе життя?

ЧОЛЕ. – Як накажете, лікарю; ми у відпустці.

ЛІКАР. – Ну, то зробимо так, як співпрацівники і друзі, слухайте.

(Вони сідають).

ФЕРНАНДО. – Чоле!

(Чоле готує олівець і зошит).

ЛІКАР. – Ні; пообіцяйте, мені, що не напишете жодного рядка аж доти, поки не ознайомитеся із закладом повністю.

(Чоле ховає олівець і зошит).

ЛІКАР. – Чи ви були знайомі з лікарем Арієлем?

ФЕРНАНДО. – лікар Арієль…, так…

ЧОЛЕ. – Так, так… лікар Арієль.

ЛІКАР. – Добре; ви його не знали. лікар Арієль був моїм вчителем. Його родина у різних поколіннях, була жертвою дивної долі: його батько, дід, прадід, всі закінчували життя самогубством у розквіті сил, коли починали втрачати молодість. Думки про це не давали лікарю Арієлю спокою. Всі свої дослідження він присвятив біології та психології суїциду, проникаючи аж до глибин збентеженої душі. Коли вирішив, що наблизився його фатальний час, він усамітнився у цих горах. Тут він змінив друзів, побут і книжки. Тут він читав про поетів, купався в холодних водоспадах, прогулювався два льє пішки вдень, а вночі слухав Бетховена. І тут помер, перемігши свою долю, спокійною і благородною смертю, в шістдесят років щастя.

ЧОЛЕ (зворушена). – Але так гарно!

ФЕРНАНДО. – Дуже по-журналістськи. Цей пролог буде вражаючим для сеньйор.

ЛІКАР. – Лікар написав чудову книгу.

(Бере її зі столу).

ФЕРНАНДО. – Так. «Розсудливе самогубство як форма мистецтва».

ЛІКАР. – Ох! То ви її знаєте?

ФЕРНАНДО. – Не дуже; але знаю.

ЛІКАР. – Це наукова книжка; але у ній є людське розуміння й тепло. Подивіться на присвяту: «Моїм бідним друзям самовбивцям». (Фернандо бере книжку, гортає час від часу, зацікавлюється картами і статистиками). Цим своїм бідним друзям залишив Лікар також весь свій маєток. Для них він заснував Будинок Самовбивства, де мені довірив бути директором… і де ви матимете свій дім.

ФЕРНАНДО. – Дякую.

ЧОЛЕ. – До цього часу все йшло добре. Але, якщо лікар Арієль помер щасливим, то чому існує цей Будинок?

ЛІКАР. – Якраз тут розпочинається найцікавіше. Лікар Арієль не обмежився цим дивацтвом. Заснував, передбачливо, Санаторій Душ. Вочевидь, цей будинок є не більше ніж Клуб досконалого суїциду. В ньому все передбачене для суїциду за власним бажанням, естетичного і зручного; найкращі отрути, ванни з трояндами та музикою… Маємо озеро легенди, індивідуальні та колективні келії, бенкети Борхія та арфістів. І найгарніший у світі пейзаж. Найперша реакція зневіреного, який прийшов сюди – це відтермінування самогубства. Його героїчне відчуття смерті видається оманливим. Тут все таке природне! Це психологічний ефект холодного душу. Тої ночі дехто трапезує, інші йдуть спати, але майже всі починають плакати. Це – перший етап.

ЧОЛЕ (беручи олівець). – Чудово. Другий етап.

(Фернандо зупиняє її поглядом).

ЛІКАР. – Етап роздумів. Хворий проводить довгий час в тиші й самотності. Потім просить книг. Потім шукає компанії. Цікавиться випадками своїх товаришів. Починає відчувати зворушливе співчуття до людського болю. І завершує виходом в поле. Свіже повітря і краєвиди починають впливати на нього. Одного дня, несподівано для себе самого, він наближається до троянди…

ФЕРНАНДО. – І розпочинається третій етап.

ЛІКАР. – Останній. Душа узгоджується з ритмом тіла. Минуле позбувається темряви і сили: відкриваються сотні маленьких стежок до майбутнього, що розширяються і розквітають… Одного дня стає видно яблука, які з’являються на дереві, селянина, який працює в поті чола під сонцем, двох наречених, які цілуються, заливаючись сміхом… І палке бажання жити вривається в його душу наче крик! Цього дня хворий залишає будинок, і як тільки перейде сад, біжить, не озираючись. Він врятувався!

ЧОЛЕ. – Чудово. Це наче шотландська балада.

ФЕРНАНДО. – Не погано. Правда, для журналістики було б цікавіше якби вони себе вбивали. Але, скажіть мені: ця система не занадто довірлива до хороших схильностей клієнта? Ви ніколи не зіштовхувалися зі справжнім самовбивцею, з безнадійно розчарованим?

ЛІКАР. – Сюди приходять лише ті, які вагаються. Нещасний, розчарований до глибини душі вбиває себе певною мірою без найменшої поваги до технології, чи до лікаря Арієля. (Встає). Я можу покластися на вас?

ЧОЛЕ. – Звичайно.

ЛІКАР. – Я доручу, щоб приготували ваші кімнати.

ФЕРНАНДО. – Дякуємо. Тим часом, дозволите нам, поговорити з вашими пацієнтами?

ЛІКАР. – Добре, але обережно. На загал вони зневірені, й так легко не відкриють своє серце якомусь незнайомцеві.

ЧОЛЕ. – Той юнак, який підходив, він – хворий?

ЛІКАР. – Ох, так: хлопець романтичний. Тут ми називаємо його Уявним Коханцем. Подивіться його картку…Він прийшов сьогодні вночі…

ФЕРНАНДО. – Тоді, йому потрібний етап з холодним душем.

ЛІКАР. – Справді. Не завадило б. І, найважливіше, природно. (Виходить).

ЧОЛЕ. – Природно, Фернанде.

(Входить Уявний Коханець, як завжди задуманий. Наближається до них з променем надії).

Продовження

Попередня частина

Переклад з іспанської Лілії Демидюк та Зоряни Казьмир

переклад здійснено за виданням

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.