АЛЕХАНДРО КАСОНА "ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ ВКОРОЧУВАТИ СОБІ ВІКУ НАВЕСНІ" ( Alejandro Casona "Prohibido suicidarse en primavera") в блозі Іспанська література · від Лілія Демидюк · додано 03.10.2011 00:16

КОМЕДІЯ В ТРЬОХ ДІЯХ

ДІЙОВІ ОСОБИ:

ЧОЛЕ

АЛІСІЯ

СУМНА ДАМА

КОРА ЯКО

ФЕРНАНДО

ХУАН

ЛІКАР РОДА

ҐАНС

УЯВНИЙ КОХАНЕЦЬ

БАТЬКО ІНШОЇ АЛІСІЇ

Прем’єра відбулась у Театрі Арбеу (Мексика) 12 червня 1937 року, за участю Трупи Жосефіни Діяс-Мануель Кольядо.

ПЕРША ДІЯ

У Будинку Самовбивства, санаторії для душ лікаря Аріеля. Передпокій такий як у гірському готелі, схожий на ті готелі для туристів, що побудовані на руїнах давніх монастирів і художньо оновлені на сучасний манір. Тут все незвичайне, навіює роздуми і, водночас, зручне: меблі, ліпнина, розташування арок, непряме розміщення скляних світильників. На стінах висять картини, на яких олійними фарбами зображено відомих самогубців. Ці картини відтворють сцени їхніх смертей: Сократа, Клеопатри, Сенеки, Ларри. На одній з кам’яних арок вирізьблено рядок із вірша святої Терези: «Прийди, Смерте, так потаємно, щоб не відчути твого приходу, бо бажання померти, не повертає мене до життя».

Здалеку видніється обгороджений широкою решіткою світлий сад з вербами і трояндами. Частково видно озеро в саду і зовсім далеко – блакитне небо та гори присипані снігом. У кутку, праворуч, розкиданий темний галеніт, поряд – важкі ковані двері, які відчиняються; над порогом напис – «Галерея Тиші». Навпроти схожа галерея, однак ясна і без дверей: «Сад Роздумів».

На сцені Лікар Рода і Ґанс, його помічник, у халаті санітара. Перший має розумний і доброзичливий вигляд; другий – з дуже серйозним обличчям. Лікар за пересувним робочим столом оглядає картотеку.

ЛІКАР. – Розчаровані в коханні – 8. Пелагра – 2. Життя без мети – 4. Економічна катастрофа… кокаїн. Ми не маємо жодного нового випадку?

ҐАНС. – Юнак, який прибув сьогодні вночі. Він прогулюється в парку верб і розмовляє сам із собою.

ЛІКАР. – Діагноз?

ҐАНС. – Неточний. Кохання. Виглядає на тих цікавих щодо смерті, які лякаються, коли вона надходить ближче.

ЛІКАР. – Ви розмовляли з ним?

ҐАНС. – Намагався, але він мені не відповів. Хоче бути сам.

ЛІКАР. – Сміливий?

ҐАНС. – Не думаю, дуже блідий, трясуться руки. Коли я, перш ніж залишити його в саду, зламав позаду нього суху гілку, то він аж підстрибнув від переляку!

ЛІКАР. – Нервовий страх. Дуже добре; тож є постійна небезпека. Його картка?

ҐАНС. – Ось тут.

ЛІКАР. – (читаючи). – «Без імені. Працівник банку. 25 років. Зарплата, 200 песет. Розчарований в коханні. Має невидану книгу віршів». А, романтик! Не думаю, що він небезпечний. У будь-якому випадку слідкуйте за ним так, щоб він цього не помітив. І покличте скрипалів, щоб заграли щось із Шопена в лісі під вечір. Це для нього буде добре. Ви бачили сеньйору в зеленому балдахіні?

ҐАНС. – Сумна Дама? Вона в саду Вертера.

ЛІКАР. – Спостерігали за нею сьогодні?

ҐАНС. – Для чого? Я минулі дні за нею спостерігав; вона оглянула все наше устаткування: озеро потопельників, ліс для вішальників, залу запашного газу… Спершу їй все видалося чудовим, однак вона нічого не вирішила. Їй лише подобається плакати.

ЛІКАР. – Залиште її. Плач так само корисний для здоров’я як і потіння, тільки більш поетичний. Потрібно завжди застосовувати його, коли можливо, так само як давня медицина застосовувала кровопускання.

ҐАНС. – Але, це те саме, що трапилося з професором філософії. Він вже тричі кидався в озеро, і тричі випливав. Пробачте мені, лікарю, але, я думаю, що жоден з наших гостей донині не має серйозного наміру померти. Боюся, що ми зазнаємо краху.

ЛІКАР. – Терпіння, Ґансе, не треба поспішати. Будинок Самовбивства заснований в дусі цілковитої поваги до таких людей, у філософському й естетичному культі смерті. Тож потрібно зачекати.

ҐАНС. – Зачекаємо (вказуючи). Сумна Дама. (Сумна Дама входить до саду роздумів).

ДАМА. – Пробачте мені, лікарю…

ЛІКАР. – Сеньйоро…

ДАМА. – Я прислухалась до ваших порад із великим задоволенням: плакала цілий ранок, сиділа під вербою, зосереджено дивлячись на воду… І нічого. Щоразу я відчуваю себе ще більш легкодухою.

ҐАНС (підбадьорюючи її). – Ви бачили нашу останню колекцію отрути?

ДАМА. – Так, її кольори – розкішні, але запах – жахливий.

ҐАНС. – Ви можете додати трохи м’яти, лаванди…

ДАМА. – Не знаю… Мені також сподобалось озеро, але воно таке холодне. Не знаю, не знаю, що робити… Що ви думаєте про мене, лікарю?

ЛІКАР. – Заради Бога, сеньйоро; я вас запевняю – ми нікуди не попішаємо.

ДАМА. – Дякую. Ох, померти це – чудово, але вбити себе!... Скажіть мені, лікарю: пройшовши по саду, я відчула дивне запаморочення. Ці рослини, не отруйні?

ЛІКАР. – Ні, ми ще не відкрили спосіб, як отруювати запахи.

ДАМА. – Шкода, це було б так гарно! Чому ви цього не спробуєте?

ЛІКАР. – Це важко.

ДАМА. – Спробуйте. Я також не поспішаю: можу зачекати.

ЛІКАР. – Гаразд, спробуємо.

ДАМА. – Дякую, лікарю, ви дуже люб’язні зі мною.

(Виходить. Зупиняється, побачивши Уявного Коханця. Це юнак, з романтичним і хворобливим виглядом. Живе задумливо. Позаду дзвенить дзвінок, і він повертається злякано. Отямившись соромливо вітається.

КОХАНЕЦЬ. – Доброго дня…

ЛІКАР. – Ви вже вибрали свій… спосіб?

КОХАНЕЦЬ. – Ще ні. Думаю.

ҐАНС ( наче пропонуючи йому товар на базарі). – Ми маємо спеціальну вербу для закоханих, легендарне озеро… Якщо вам подобаються класики, можемо запропонувати гілку троянди зі змією у стилі Клеопатри, теплу ванну, сократівську цикуту…

КОХАНЕЦЬ. – Навіщо так багато? Коли життя варте лише якого-небудь дерева.

ҐАНС (поспішає зробити помітку в своєму записнику). – Ох, дуже добре. «Повішання». Чудово. Номер шиї?

КОХАНЕЦЬ. – 36, широкий.

ҐАНС. – 36. Віддаєте перевагу якомусь дереву?

КОХАНЕЦЬ (різко). – Ох, замовкніть, я не можу більше цього чути! Ви черствий службовець. Це нестерпно чути такі розмови про Смерть. (Змінюється на обличчі). Пробачте… (Виходить з Галереї Тиші).

ЛІКАР. – Хвилинку. Якщо ви ще не вирішили… цю Галерею не можна минати, коли ще не прийняли рішення. До саду Роздумів, сюди.

КОХАНЕЦЬ. – Дякую.

ЛІКАР. – Ще щось потребуєте? Книжки, лікеру, музики..?

КОХАНЕЦЬ. – Нічого, дякую… (Виходить. Вітається з Сумною Дамою кивком голови).

ДАМА. – Ще один, який втратив надію? Як шкода, такий молодий! Розчарований в коханні?

ЛІКАР. – Видається, що так.

ДАМА. – Та він ж ще дитина! У будь-якому випадку він щасливий. Якби я мала хоч одну історію кохання, щоб згадувати її! (Виходить).

ҐАНС. – І всі так. Багато плачу, багато поетичного смутку; але вбивати – ніхто собі цього не робить.

ЛІКАР. – Зачекаємо, Ґансе.

ҐАНС (без великої надії). – Зачекаємо. Ще щось треба сьогодні зробити?

ЛІКАР. – Так, зробіть мені ласку, перевірте електричне устаткування. Останнього разу, коли професор філософії відкрив воду, не працювали дзвінки тривоги.

(Ґанс виходить. Лікар збирається зробити кілька поміток. Раптом чує жіночий крик. Галереєю Тиші біжить Алісія; дівчина, майже жінка, привабливої зовнішності. Одягнена просто й охайно. Надходить стривожена, наче втікала від небезпеки).

Продовження

Переклад з іспанської Лілії Демидюк та Зоряни Казьмир

переклад здійснено за виданням

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.