Арктика (іронічно-ліричне оповідання) в блозі Дещо почитати від Лілії Демидюк · від Лілія Демидюк · додано 03.04.2011 00:38

Там замерзають усі почуття. Але так вони довше зберігаються. У кристалізованому вигляді. Напевно, можна говорити про вічну любов білих ведмедів під полярним сяйвом. І тобі це сподобалось. Хоч ти ніколи не пробував моржувати і любиш довго та нудно ніжитися в гарячій ванні, а потім ще довше й нудніше спати, тебе, все ж, захоплювала суворість та вишуканість замерзлих почуттів. Періодично ти впадав у сплячку, наче б то була довга полярна ніч, і не мало значення, яка пора доби у твоєму місті. Деколи ти прокидався, теж не мало значення коли: вночі чи вдень, але частіше за все це було вночі. Тобі байдуже було який сьогодні день тижня, ти човгав капцями на всю квартиру, щоб усі співмешканці прокидалися (дарма, що вони як нормальні люди, стомлені після робочого дня недавно заснули), – ти мусів усім продемонструвати свою життєву позицію, і для того щоб твоє життя стало ще помітнішим для оточуючих починав гуркотіти каструлями на кухні. Особливих куховарських здібностей в тебе, на жаль, не було, але зварити собі макарони ти міг і з’їдав їх з кетчупом чи майонезом, віднаходячи на задвірках своєї особистості апетит сплячого ведмедя. Іноді тобі смакувала канапка з плавленим сиром, притрушувати її зеленю ти не любив, якийсь дивак казав, що це для чоловіків корисно. Але для чого тобі зелень – красеню, закоханому у північний пустельний краєвид. А для урізноманітнення вражень ти з’їдав здобну булочку із заварним кремом і зовсім не розумів чому деяких жінок називають пампушками…

А далі ти мріяв про Північний полюс: там нікого нема - просто ідеально, а неподалік, просто рукою подати, – повний океан риби, з якою можна віднаходити спільну мову… Ти стояв перед великим акваріумом і пильнував за благополуччям риб: чи немає у них нежитю (ти завжди щільно закриваєш вікна в кімнаті, але все ж таки…), чи все у них нормально з травленням та обміном речовин (ти купуєш їм дорогі вітаміни, але…), чи немає у них проносу, або ж втрати апетиту (раптом їм набрид високоякісний корм…). Отож, безліч турбот обсідають твою густоволосу голову. Ти зненацька помічаєш дикий лемент свого папуги: він ревнує тебе до риб. Птах кричить вже давно, але ще не захрип, а ти його щойно почув. Накидаєш покривало на клітку з папугою і він замовкає, наляканий настанням полярної ночі, що для нього рівноцінно наближенню кінця світу… Його бідна душенька опиняється десь у лапках і він більше не може думати про рай та пекло, які ти йому влаштовуєш. Риби, на твою думку, істоти святі, тому ти дбаєш про їхній рай на землі. Твоя сестра протилежної думки і вважає, що їм місце на сковорідці. Ви часто сперечаєтесь: ти оберігаєш беззахисних риб від бурхливого характеру сестри. А риби витріщаються на вас і випускають бульбашки схожі на зміст наукових дискусій з гендерної проблематики. До речі, ти вважаєш, що подавати руку дамі, коли вона виходить з трамваю – це застаріло і не в міру сентиментально, про таке міг піклуватися хіба давно вмерлий Тургенєв… Яке щастя, що в Арктиці немає трамваїв! Зате є білі ведмеді, які не нявкають пронизливо як твій довгошерстий котяра. Все ж ти його любиш і цілуєш в морду. Він єдиний має таку честь з усіх родичів і близьких. Намагається бути схожим на тебе, навіть спить на спині, розкинувши врізнобіч лапи. Можна подумати, що здох, але з часом він воскресає… Кіт не завжди добрий, тим паче кастрований, періодично він впадає в депресію та озлоблення, і звинувачує в своєму нещасті всіх на світі. Тоді він зі злості залишає жовті калюжі на підлозі, а ти себе втішаєш тим, що їхній запах схожий на аромат нарцисів. Напевно, це твої улюблені квіти, вони ж білі, як шерсть арктичних ведмедів, у них немає нічого зайвого, як у бесіді з рибами.

Нарешті ніч закінчується і ти лягаєш спати. Царство риб передувало царству homo sapiens, отож варто подумати хто мудріший. Папуга знесилено опускає повіки і впадає у безтямність. У нього бувають два стани: істеричний приступ і непритомність від перенавантаження ексклюзивними враженнями. Шкода, що він не письменник – написав би про тебе все. І тоді б твоїх риб засудили до страти за перевищення хатньотваринних повноважень і посягання на чужу територію свідомості. Сни в твоїй голові пропливають як риби, смугасті і білі, без краплі еротики, в зачарованому квадраті акваріуму вони забули про океан, вони не бачили його, і не хочуть бачити. Він їм навіть не сниться. В цьому немає потреби. Ти їх погодуєш, забезпечиш водним середовищем та необхідною для життя кількістю кисневих бульбашок, врятуєш від холеричної сестри, яка б давно навчила їх циркових умінь і вклала в їхні голови єретичне бажання втекти з акваріуму… Ти як турботливий, буркотливий бог (не молодий і не старий, а так – невизначеного віку), що ні за що їх не карає. Їм добре з тобою. Тобі теж. Тільки шкода, що ти не риба…

Тобі, як білому ведмедю, пасувало б полювати на риб, але ти мрієш про гуманізм, трансформований у любов та терпимість до всіх мікроорганізмів. Тому їсиш булочки з кремом, які виготовляють у країнах з помірно-континентальним кліматом.
Папуга тріпнувся увісні, йому мабуть приснилися жахи і привиділися більші за нього риби, які клацають зубатими щелепами. Відкривши з переляку одне око він побачив їх в тебе під ліжком та невдовзі розчовпав, що то п’ятизначний арсенал твоїх черевиків; єдина зброя, яка в тебе є, бо ж дозволяє йти до перемоги, тобто до магазину, що неподалік, чи до тролейбусної зупинки. Ти так неохоче пересуваєшся у просторі до цих пунктів призначення, що твоє прибуття варто святкувати, майже так як 9 травня… А ніхто не здогадується… Можливо, це спонукало б тебе до активної діяльності: ти, відчувши підвищену увагу до своєї персони, рознервувався б, розкричався б, потренувавши голосові зв’язки та легені, і втік в Арктику, як одинокий пустельник, який мріє про північ і білу тишу, і Полярне сяйво, що з’являється раз на сто років…

Колись Північно-Льодовитий океан розтопиться, крижини розпливуться, як пелюстки нарцисів і ти побачиш своє відображення. Очі риб дивитимуться на тебе мовчки і щиро. Ти полюбиш їх як найвірніших друзів, ти вже не білий ведмідь, а невеличка рибка на чужій пательні, в зв’язку з глобальним потеплінням…
Твій нещасний папуга іноді рятує тебе від жахливих снів. Він тебе розуміє і починає щосили кричати, ти прокидаєшся, він сподівається на взаємне розуміння, а ти засинаєш… Ти мордуєш його в клітці задля забезпечення ілюзій міжконтинентально-кліматичного миру – тропічно-антарктичний союз твоя недосяжна мрія, від якої тебе, як флегматика, не кидає то в жар, то в холод. Зрештою, залягати на дно – твоя улюблена справа. А твій котище час від часу мріє обрости лускою, бо ж біля тебе він давно забув хто він і для чого… Життя повільно рухається, як вода в акваріумі, а час – то риби, яких треба годувати…

Ти сідаєш на килим, закладаєш ноги як буддист і мрієш, щоб ніхто не порушував тишу, щоб ніхто не псував краєвид, щоб ніхто не стукав у двері, щоб ніхто не приходив і не виходив, щоб ніхто нічого не говорив. Така умова збереження рівноваги Землі. Бо ж Північний полюс, біля якого ти сидиш, не повинен порушитись. Падає сніг на твою неголену бороду, на твоє нестрижене волосся, падає сніг на твою нездійсненну мрію, на горщики з вазонками, якими ти пообкладався задля візій лісу, падає сніг на риб, вони пірнають на дно і нема серед них золотої… Падає сніг на місто, в якому ти жив безслідно і чисто. Падає сніг…
В Арктиці невичерпний сніг.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.