Біла троянда в блозі Дещо почитати від Лілії Демидюк · від Лілія Демидюк · додано 30.12.2012 21:20

У моєму домі оселилась біла троянда. Вона стала бажаною гостею. Я приносила їй чистої підсолодженої води, відчиняла у кімнаті вікно, аби їй вільніше дихалося, не вмикала голосно музику і говорила у її присутності тільки про хороше. Оскільки у моєму домі лише одна кімната, то мені більше ніде було говорити про щось інше, окрім хорошого. З часом я настільки до цього звикла, що почала думати теж тільки про хороше. Мабуть тому троянда гостювала у мене довго: аж цілих три тижні. Кажуть, троянди рідко так надовго приходять у гості. В мене склалося враження, що вона була дуже рада нашому знайомству і теж при мені не думала нічого поганого, тому залишалася чарівною увесь час гостювання. Я брала її на кухню, коли готувала їсти, аби вона мене надихала. Іноді, я починала щось наспівувати і мені вдавалися натхненні та чудернацькі страви. Троянда була чудовою музою. І коли ми засинали нам снилися кольорові сни – мені та білій троянді. Зранку я ці сни записувала і виходили або вірші, або оповідання, або есемески Коханому.

Можна сказати, що це він приніс до мого дому білу троянду. Та насправді – це вона його привела. Хочете вірте, а хочете ні, але спершу йому сподобалась біла троянда, а потім він почав шукати кому її подарувати і знайшов мене.

Вечорами ми часто говоримо з Коханим по телефону. А потім перед сном я говорю з трояндою. Про що не скажу, бо це наші жіночі секрети. Кажуть, що подруги іноді бувають схожими одна на одну. Мабуть це так, бо Коханий каже, що троянда схожа на мене. Я тоді просто усміхаюся, бо у мене є Коханий і троянда, схожа на мене – два величезні приводи для радості.

Одного разу вночі я прокинулася і підгледіла як троянда ходить вночі по кімнаті. Переглядає мої фотоальбоми, записники, здмухує пил із сувенірів. Я не ображалась, що вона так втручається у моє особисте життя, мені було приємно спостерігати з якою серйозністю вона це все робить. Наче якусь важливу справу. Час від часу вона усміхалася і я посміхалася теж, просто так, за компанію, тільки аби вона не бачила й продовжувала далі вояж закапелками моєї кімнати.

Зранку троянда нічим не виказала свого нічного заглиблення у моє життя, тож я теж мовчала щодо цієї теми. Але мені дуже захотілося самій проглянути все те, що так зацікавило білу квітку. Щоби вона нічого не запідозрила, вирішила перечекати хоч би день. Лягаючи спати, я мала чіткий намір цієї ночі знову поспостерігати за трояндою, але… міцний сон мене не відпустив.

Зранку я розгорнула свої фотоальбоми ще з юнацьких часів. У мене були різні фото – з усмішками і без них. А ще були фото друзів. Вони завжди усміхалися. І я подумала, що друзі мене люблять, бо ж поряд зі мною усміхаються. У моїх записниках теж були різні записи – і ліричні, й ділові, сумні, й веселі. А ще були не мої записи – записи Коханого, які він, коли я не бачила, робив у моєму записнику. Згодом, коли я розгортала записник, аби подивитися, що там у мене заплановано на завтра, то несподівано натрапляла на слова написані його рукою: «Ти моя Квіточка, я хочу оберігати тебе від вітру», «Моє Сонечко я зберігаю у своєму серці твої промінчики», або ж «Моя Радість, ти мене надихаєш щодня», чи «Мій Янголе, коли пролітатимеш над моїм домом – скинь пір’їнку». Я аж тепер помітила як багато цих милих записів. Якби я захотіла викласти їх всі отут, то це оповідання не знаю чи мало б кінець. Таки не мало би, бо ж я знала, що у моїх блокнотах з’являтимуться нові й нові такі записи, тож писати це оповідання треба було б усе життя. Я зрозуміла, чому усміхалась троянда тієї ночі, коли зазирала у мої записники – бо ж я сама оце сиджу зараз і усміхаюсь.

Мій погляд упав на звичні для мого інтер’єру фігурки, скриньки, кульки, мальовані горнята. Кожна із цих речей мала свою історію і жодна з них не була сумною. Але деколи я про ці історії забувала, саме тоді коли хотілося посумувати. Ніби ненавмисне, бо ж завжди знаходився привід, але надто самовіддано те сумування виглядало, бо у ті миті я не переглядала приємних фото, не перечитувала милих записів у записнику, вперто не бачила сувенірних цяцьок з радісними історіями на своїх полицях. Я дуже серйозно сумувала. Далі у цьому оповіданні я мала б написати чому саме я іноді вдавалась до суму, але прийшов Коханий і я не встигла дописати цього абзацу. А наступного дня мені було цікавіше розпочати новий.

Я погоджуюсь, що у житті не буває безмежної радості. Одного дня моя гостя занедужала і так сильно, що мені здавалось наче бачу її востаннє. «Не сумуй, я подарую тобі іншу» – сказав Коханий, але мені не хотілося розлучатися з цією квіткою, яка мене так багато навчила. Я взяла великий горщик із землею і встромила у нього стебло троянди. Я знала, що деякий час вона спатиме і, можливо, їй навіть не будуть снитися сни, настільки міцно вона спатиме. Але мине час – і вона прокинеться, знову така ж радісна і ми ще поговоримо.

Коханий дотримав слова і привів мені ще одну гостю – біло-рожеву троянду. Ми були раді зустрічі. Тепер у мене є ще одна подруга, а у сплячої красуні-троянди – сестра. Я взяла фотоальбом, аби показати Коханому і раптом побачила, що фото, які були без усмішок тепер хочуть усміхатися.

В оформленні використано картину Maureen Thompson

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.