Блог Дещо почитати від Лілії Демидюк

Лірична та іронічна проза під настрій для роздумів :)

  • Біла троянда від Лілія Демидюк · додано 30.12.2012 21:20

    У моєму домі оселилась біла троянда. Вона стала бажаною гостею. Я приносила їй чистої підсолодженої води, відчиняла у кімнаті вікно, аби їй вільніше дихалося, не вмикала голосно музику і говорила у її присутності тільки про хороше. Оскільки у моєму домі лише одна кімната, то мені більше ніде було говорити про щось інше, окрім хорошого. З часом я настільки до цього звикла, що почала думати теж тільки про хороше. Мабуть тому троянда гостювала у мене довго: аж цілих три тижні. Кажуть, троянди рідко так надовго приходять у гості. В мене склалося враження, що вона була дуже рада нашому знайомству і теж при мені не думала нічого поганого, тому залишалася чарівною увесь час гостювання. Я брала її на кухню, коли готувала їсти, аби вона мене надихала. Іноді, я починала щось наспівувати і мені вдавалися натхненні та чудернацькі страви. Троянда була чудовою музою. І коли ми засинали нам снилися кольорові сни – мені та білій троянді. Зранку я ці сни записувала і виходили або вірші, або оповідання, або есемески Коханому.

    Можна сказати, що це він приніс до мого дому білу троянду. Та насправді – це вона його привела. Хочете вірте, а хочете ні, але спершу йому сподобалась біла троянда, а потім він почав шукати кому її подарувати і знайшов мене.

  • Дівчинка з гітари від Лілія Демидюк · додано 05.12.2012 01:01

    Вона жила у гітарі. Дюймовочка, що виросла з горіхової шкарлупки. Вночі, коли ніхто не бачив, доглядала струни. Розмовляла з ними і купалася в місячному світлі. У неї не було мрій про інші краї, але була домівка з багатьма голосами в якій вона жила і вміла розрізняти кожен з голосів, навіть у мовчанні. Вона любила свій дім. Струни були її небом. Іноді, вдень або вночі, чиясь рука добувала звуки зі струн гітари. Вона вважала, що це рука Бога, яка примушує струни її дому говорити так зворушливо. Дюймовочка обхоплювала руками коліна й, сидячи на дні гітари, слухала як співає всесвіт. Гітара, дім і всесвіт були єдиним цілим. Над ними сходило і заходило сонце, таємниче світився на небі місяць, з цікавістю зазирали всередину міські ліхтарі. Дюймовочка не боялася нікого з них, бо знала їхню мову – таку ж як мова струн.

  • Подорож від Лілія Демидюк · додано 27.08.2011 21:05

    Коли ми йшли поряд, мені здалося, що все має бути зовсім не так. Був час, коли я собі вигадала як усе має бути. Тепер ми ішли вузьким тунелем вимушеності, що круто підіймався вгору. Для чого ця подорож? І для чого мені цей облямований приреченістю простір? Ми приречені на буденність. Але ж навіщо ця подорож?

  • Хтось від Лілія Демидюк · додано 28.06.2011 23:50

    На екваторі зустрічаються наші погляди: південь – північ. На екваторі загинув хтось із моїх мрій. А ти ще живий…

    Білі ведмеді знають про це і йдуть спати. Білий світ білий. Ти ще живий. Він ще живий. Хтось із моєї любові живий…

  • Щоденник літнього дощу: Ми від Лілія Демидюк · додано 20.06.2011 19:46

    Коли починаєш дорогу без слів – стає страшно залишитись одному. Слова створюють ілюзію спільноти. Ти боїшся бути без неї. Коли втрачаєш слова як листя, залишається стовбур. Саме він здатний жити. Саме йому найбільше болить життя. Як несказана істина – висота, яка завжди над тобою. Болить та істина, яка ніколи не може бути сказана. І це – життя.

  • Щоденник літнього дощу: Зустріч від Лілія Демидюк · додано 18.06.2011 19:29

    Забери мене у дощ! Теплий літній дощ, від якого розквітають квіти і забувають, що зів’януть колись… Забери мене і не відпускай. Не знаю де ти, відчуваю твій голос і крізь незнану відстань мене зігріває твоя присутність. Я завжди знала, що ти є. Ти колись забереш мене з Парку Прощань, в якому дерева пам’ятають мій сум. Найцікавіше, що я той парк не вигадала, він реальний у реально історичному місті, тільки назва у нього інша. Не знаю наскільки вона відповідає його сутності… А твого імені я не знаю. Це не заважає мені тебе вигадати і колись впізнати, і повірити, що дощ буває теплий як молоко…

  • Щоденник літнього дощу: Самотність від Лілія Демидюк · додано 17.06.2011 20:02

    Самотність нагадує хвору кору дерев: не захистить і не зігріє. Але дерева завжди самотні, ті, які тягнуться до неба. Вони відпускають своє листя у небо і вже потім воно падає на землю з пам’яттю свободи. Кожен атом зів’ялого листка пам’ятає про волю. Листя помирає, а пам’ять залишається. Так земля дізнається про небо. Так небо дізнається про тугу. Дерева ростуть і тужать: вони кожного дня бачать небо, але ніколи не можуть досягнути до нього своєю вершиною. У кожному листку є пам’ять кореня, який не бачить неба, але вірить, що воно є. Коли дерево всихає – в ньому помирає віра. Люди розпалюють з нього вогнище і дим виривається в небо – надія, яка живе в повітрі. Виростають нові дерева і падає сніг. Так кожного року вмирають і воскресають сподівання.

  • Щоденник літнього дощу: Іноземець від Лілія Демидюк · додано 14.06.2011 19:55

    На ранок тебе зустріне інший краєвид, і якщо в ньому будуть, окрім будинків і людей, дерева – вони говоритимуть те, що і я…

    Якщо ми попрощалися з дитинством – воно не повернеться. А дорога любові пам’ятає наші сліди, тільки кроки наші щоразу тихіші…

    Навіщо нам прощатися?..

  • Сніжинки для сфінкса від Лілія Демидюк · додано 04.06.2011 13:35

    У наше життя іноді приходить казка, але частіше за все, вона нас обминає: ми ж не віримо у її здійсненність. Залишаємо її у дитинстві. А в дитинство так хочемо повернутися.

    Іноді нам сниться незнайомий голос. Він розповідає казки. Вранці нічого не можемо пригадати. Але голос розповідає казки. Його дивна наполегливість нас приголублює, і у нас з’являється друге життя. Мати його із собою – це бути завжди молодим.

  • Світло і тінь від Лілія Демидюк · додано 03.06.2011 01:01

    Слова як швидкісний потяг мчать до тебе. Світло випереджає їх. А ми стоїмо на пероні і помічаємо як річка часу шумить по рейках, наче б захлинаючись і схлипуючи. Ми ж не вміємо плакати і взагалі не вміємо бути. Невідомість залатує наші розірвані сни, але ми не прокидаємось… Порожній простір стає прозорим і вічним, а голос твій заблукав бездоріжжям.

Всього 16 на 2 сторінках