Єфім Шифрін: «Більшість поразок сталися зі мною тому, що я довгий час не довіряв собі» в блозі Фан-зона · від Демчук Софія · додано 19.06.2011 17:01

Його голос і манеру виконання художніх номерів не сплутаєш ні з ким.

Він ненавидить номери, які зробили його успішним гумористом, бо вважає їх слабкими. (пробіл) Не заграє із публікою, а намагається бути із нею максимально щирим.

До того ж багато чоловіків можуть позаздрити його міцній статурі.

Сьогодні наш гість відомий російський гуморист Єфім Шифрін.

Із чим у Вас асоціюється Житомир?

Ви, мабуть, читали мій блог на "Живому журналі", де я розповідаю про «синдром Ларіосика». Це так званий синдром провінціала, який приїжджає у столицю.Крилатий вислів «кузен із Житомира», яким ми завдячуємо Булгакову. Тому в першу чергу асоціації з ним. Оскільки я тут уже був, то думаю щось згадаю ще. Зайду в театр і на мене нахлине - хвиля спогадів.

Ви забобонна людина?

Я не плюю тричі через плече, не вимагаю від публіки не свистіти. В якісь забобонні речі особливо не вірю. Актори та артисти зазвичай дуже вірять у такі дурниці. Якби пафосно не прозвучало, але треба любити те, чим ти займаєшся, - і тоді все вийде. Я вже не в тому віці, коли зі залом дуель. Я себе з радістю переконую, що спілкування із залом більше нагадує акт кохання, ніж битву, а кохання вабить сильніше, тому глядач відповідає взаємністю. Артисти, які вчать зал, зверхньо себе поводять дуже програють. У перші хвилини я даю зрозуміти будь–якому залу, що я прийшов із добрими намірами.

Розкажіть про дружбу із Кларою Новіковою. Вона наша землячка, народилася в Бердичеві.

Нічого розповісти, бо ми з нею багато років не спілкуємося.

Вас можна розсмішити до сліз?

Я хохотунчик. Насправді гумористи – замкнуті люди,але коли ця замкнутість відступає, то відбувається щось неймовірне. Коли чую щось смішне – то сміюся. Я сміюся над своєю розсіяністю, не роблю з цього таємниці. Трапляється, що шукаю річ по всьому будинку, а вона лежить у мене під носом. І знову дивуюся своїй незібраності.

Як Ви ставитеся до пластичної хірургії?

Це вибір кожної людини. Людина вирішила собі щось відрізати чи причепити, то нехай,її право. Глянцеві журнали встигли вселити одну лукаву штуку в голови людям, а вони чомусь вирішили, що молодість і відчуття молодості прямо залежить від зовнішнього вигляду. Я не поділяю таку точку зору. Молодість залежить від здоров’я та життєвих поглядів. Чогось такого оптимістичного. Зараз пластична хірургія поки робить людей майже однаковими. Я дуже багато на цю тему жартую на своїх концертах, при цьому нікогонамагаюся не ображати і не принижувати. Спорт більш надійний і органічний спосіб відвоювати собі хоч трохи молодості, однак він набагато складніший. Повторюю, я ні кого не осуджую.Якщо жінкам пластична хірургія допомагає позбутися комплексів, чоловікам дає надію на щасливе одруження, то як я можу критикувати Це їхній власний вибір. У всякому разі ми нічого із цим не вдіємо. Пластична хірургія така ж складова нашого життя, як і дива звичайної хірургії.

Ви подарували людям фразу «надо жить легко», а вам жити легко?

Це не я, а один із моїх авторів. Така несправедливість, але з нею нічого не вдієш. Нам приписують тексти наших авторів. Половина Райкінських фраз, які пішли в народ, йому не належали. Він про це часто говорив. Актори, які роблять із популярності страшний для себе тягар- всього - на - всього кокетки. З одного боку його відпускають гаїшники, йому легше вирішити якусь проблему, він купається в любові людей, на його долю не випадає маса проблем, з якими стикаються інші. З іншого боку, тебе зовсім позбавляють оболонки, змивають із тебе той шар захисний шкіряного жиру, який необхідний для життєдіяльності людини. Аналогія дурна, але вона часто мені приходить у голову. Іноді мені не вистачає того необхідного повітря і простору, який потрібен будь-якій людині для того, щоб мати хоча б якийсь свій ареал. Популярна людина не має право на власну територію. Об’єктив у спальні, камери в кухні... Ти бачиш за собою цю погоню і розумієш, що ти ні в чому не провинився. А винуватий лише в тому, що тебе часто показують по телевізору, тебе знають. Мені здається, що це глянцеве хамство, коли публічним людям не лишають ніякого повітря. Це треба зупиняти. Ми так легко піддалися моді показувати власне життя на таблоїдах, так, як на Заході. Не думаю, що така мода у нашій ментальності. Наші люди закриті, оберігають свої інтимні життєві моменти.

Ви одного разу сказали, що хочете зіграти Пастернака. Втілили свій задум у життя?

Я сказав це в передачі «Позаочі». Не за довго до ефіру я отримав таку пропозицію. І як завжди, зурочив. Грошей на цей проект поки немає. Режисера і автора сценарію я дуже ціную, поважаю їхні інші роботи. Якби все склалося позитивно, мені б дуже пощастило, але автори ідеї мені пояснили, що сьогодні продюсери готові прийняти будь-яку касову ідею, крім таких, на їхню думку, неактуальних речей. Дай Бог, аби продюсери, яких сформував новий капіталізм, знали це ім’я.

Які б ролі хотіли зіграти?

Зараз популярність актора визначають за кількістю ролей постатей світового масштабу.

Я ніколи не рівнявся до королів світового репертуару, які в історії вже зберегли величезну кількість трактувань. Я ніколи не задумувався, щоб зіграти когось вслід за кимось. Я грав і у Віктюка, і в Шарова. Мені пощастило. Грав частіше тих героїв, за яких до мене не брався ніхто. Ця радість першовідкривача дарує мені більше радості, ніж те, що я буду тисячним Гамлетом.Ніколи не мріяв про Гамлета. Я розумію, що для чого і як людей смішити. Який же я Гамлет!? Мені подобається те, що слово "зірка" вживають дуже часто. Щойно бачив афіши невідомої мені артистки і побачив напис: «Зірка російської естради». Мабуть, я давно не бачив зорепад. Я гублюся в такій кількості зірок, їх більше, ніж планетаріїв.

Сьогодні дає чисте мистецтво можливість заробити на хліб?

Якби я працював тільки в театрі,я скаржився би на малі гроші. Нині театральні актори забезпеченні не дуже, хоча вже набагато краще, ніж вчора. Я працюю на естраді, в театрі, кіно, пишу книги, багато гастролюю. Не можу жалітися на свою фінансову неспроможність.

Нове покоління комедіантів над чим сміється? І що зникло з естрадної гумористики?

Разом із дев'яностими розквіт сатири закінчився. Те, що зараз відбувається в нових телевізійних проектах, це, звичайно, чиста гумористика. Хороша вона або погана - окреме питання. Братися за сатиру не модно зараз. Сучасне гумористичне поле абсолютно вільне від умов, якими було обмежено моє покоління. Скільки нам не докоряли за те, що у той час предметами жартів були тещі, управдоми й інші побутові негаразди, але варто зважити на те, що, але наше творче життя мало межі, встановлені Головлітом. Нас звинувачували в неважливій темі, а у важливі не пускали. Ви чекаєте, що я кину камінь у город сучасної естради, а я і жменьки піску туди не кину.

А Вам завжди було тісно на естраді? Свідомо прагнули в театр чи все відбувалося випадково?

Я наодинці з подушкою не марив про те, що блищатиму тыльки на естраді, що вона стане моїм єдиним робочим місцем. Мені завжди хотілося акторувати. Зараз стали звичними розмови про формат. Раніше нас ніхто ні в який формат не впихав, слова такого не було. Я застав той час, коли на естраду виходили театральні актори. Вони читали вірші, співали куплети з пісень. Звичайно, естрадники були досить окремим плем'ям, але в усякому разі актор завжди мыг постукати в естрадні двері.

Ви визнаєте, що деякі тексти з вашого репертуару були невдалими?

Я, приймаючи цей докір, не намагаюся розділити його разом з усіма. Мені хотілося відразу усього і багато. І той нестрогий відбір текстів, звичайно, мені дуже агукався. Я і не помітив, як опинився в потоці. Так, я ледве устигав вивчати номери, я видавав їх на-гора і, зізнаюся, не дуже розумів, що в мистецтві не може бути місця конвеєру. Краще узяти паузу і навчитися чекати, як наприклад, чинили Нонна Мордюкова та Юлія Борисова. Від прохідних і малопривабливих пропозицій вони просто відмовлялися. Мене частково виправдовує той факт, що мене довго не показували по телевізору (Сміється.- С.Д.). Це сталося тільки в 1986 році. І я почав зніматися будь-де.к Це був такий безрозсудний реванш за ті роки, коли я не мав можливості вийти в ефір.

Ви ні з ким із гумористів не шукаєте дружби - зберігаєте статус-кво. Чи на естраді і в шоу-бізнесі не має такого поняття як дружба?

Акторська дружба завжди лукава, по-іншому бути не може. У сім'ї, в якій два актори, примарою бродить заздрість до чужого успіху. Навіть якщо цей успіх близької тобі людини. У нашій професії багато, як це я називаю, з дна піднятого мулу. Багато муті.

Ви коли-небудь оцінюєте роботу ваших колег по цеху?

У цьому питанні важливо не бурчати. Ось нещодавно мені потрапило на очі давнє інтерв'ю з моїм хорошим другом - покійним Яном Арлазоровим. Мені воно здалося похмурим. Ян ніби був підвішений на цвях вічного невдоволення, що украй ускладнювало йому життя. Він критикував усіх і вся,але себе вважав унікальним. Ця загострена чутливість і акторська педантичність іноді обертаються нездоров'ям.

І навіть приклад Яна зупиняє мене давати людям оцінки, при цьому прославляючи себе. Я скажу так: моє близьке оточення привчило мене до думки, що я не геній. Друзі мені завжди говорять, де я оступився, де погано зіграв. І я їм дуже вдячний. Дивлюся на "замети" відомої людини і думаю: "Ось добре було би, якби з нею поруч виявився хтось, який зміг вчасно обсмикнути її.

В "Аншлаг" не хотіли повернутися?

Ні.Вважаю, що не існує такого визначення, як артист "Аншлагу". В цій програмі знімаються запрошені актори, а частота ефірів робить їх людьми "Аншлагу". І "Аншлаг" сприймається як довга мильна опера.

Через що Ви все-таки порвали з "Аншлагом"?

Знаєте, у фізиці такий термін "точка кипіння". Приводом для такого кроку послужили і смакові розбіжності з творцями програми, і фінансові претензії. Всі ці роки я знімався там безкоштовно. Деякі номери показували зовсім без мого відома. Зараз уже можна пролити світло на цю історію: насправді ми оголосили про вихід утрьох - Клара Новікова, Михайло Євдокимов і я. Але так вийшло, що Євдокимов і Новікова, не попередивши мене, все ж вирішили повернутися назад, а я відправився в одиноке плавання. Вважаю їх поведінку не зовсім ясною. Ініціатива "розлучитися" з "Аншлагом" виходила не від мене. Євдокимов потім пояснив мені своє повернення, а від Клари я пояснень і не чекав. Пройшло вже багато років, але вчинок Клари і Міши я не можу назвати благородним.

Чого Вам бракує в житті?

Кожна людина має долю, яку заслуговує. Себе вважаю щасливою людиною. А чого бракує?...Впевненості. Я не дуже впевнена в собі людина: більшість поразок сталися зі мною тому, що я довгий час не довіряв собі.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.