Віталій Климчук: «Житомирському плейбек-театру час виходити на новий рівень» в блозі Фан-зона · від Демчук Софія · додано 15.05.2011 14:48

Ми часто говоримо про те, що наше життя – це безперечно об’єкт для мистецтва, а наші життєві історії можуть бути цікавими і корисними для інших, вони допоможуть когось навчити чомусь, підсоблять рухатися далі. Саме такі думки стали поштовхом, для народження нового культурного явища - «плейбек-театру».

Плейбек-театр - цей дивний простір і процес. Це не зовсім театр, в звичному значенні цього слова. Але все - таки тут є глядачі і актори. Правда іноді вони міняються місцями

Що насправді являє собою плейбек-театр? Які його основні завдання? І для чого насправді він потрібен? Нам розповів засновник житомирського плейбек-театру – Віталій Климчук.

— Віталію, скажіть, що ж таке плейбек-театр (Театр Відтворення, Театр Імпровізації, Театр Глядацьких Історій або Театр Спонтанності)?

— Плейбек-театр можна назвати будь- яким із тих словосполучень, які ви назвали, адже ми відтворюємо історії про, які нам розповідають глядачі, імпровізуємо, бо заздалегідь не знаємо, що будемо грати, спонтанно не домовляючись між собою показуємо сценки. Без режисера, заздалегідь написаного сценарію ми перевтілюємося в героїв розповідей

— Що ж тоді грають у плейбек-театрах?

— В них грають історії, які під час виступу розповідають глядачі. При цьому на сцені присутні, як правило, від двох до шести акторів (у нашому театр – п’ять), які грають розказану глядачем історію без будь-якої підготовки, без домовленостей, без обговорень і навіть без обміну поглядами перед початком гри. Максимум, що дозволяється – це ведучий може попросити глядача призначити ролі – вказати, хто з акторів кого б міг зіграти.

— Які основні завдання «плейбек-театру»?

— Гм… Ду-у-у-же складне питання… Та, власне, думаючи над питанням розумію, що або говоритиму години дві-три, або не скажу ні слова :-) Завдання нашого театру – це перш за все, щоб наші глядачі отримувати духовну насолоду від виступів і ми біля них. Звісно, що надалі ми ставитимемо собі вищі цілі… але це буде в майбутньому і я не знаю, які вони будуть…

— Що спільного між «плейбек-театром» і психодрамою?

— І психодрама, і плейбек-театр мають спільну основу – наші внутрішні драми, які розгортаються у свідомості (а часто – у підсвідомості). Трішки різна мета і різні форми й методи. Якщо мета психодрами – це глибинне самопізнання і зміна чогось у своєму житті, світогляді тощо, то мета плейбек-театру – подвійна: зіграти історію глядача так, щоб вона йому сподобалася, щоб він можливо щось для себе із того взяв; створити мистецьке дійство, перфоманс, який би класно виглядав ці сцени. У психодрамі - клієнт, у плейбеці – глядач. У психдрамі із клієнтом працює психодрама-терапевт, у плейбеці – з глядачем безпосередньо взаємодіє лише ведучий перфомансу. Мета плейбеку – зовсім не терапевтична, вона певною мірою мистецька, хоча, безсумнівно, як відмічають фахівці (Ірина Грабська, Наташа Коваль, Володимир Савінов) певний психотерапевтичний ефект присутній (як, в принципі, присутній такий ефект і в будь-якому мистецтві), хіба що можливо у плейбеці він більш виражений.

— Хто входить в основний склад вашого «плейбек- театру»? Розкажіть історію його створення?

— Власне, у нас весь склад основний. В театрі задіяні, як викладачі й студенти соціально-психологічного факультету, а також практикуючі психологи. Особисто я – навчаюсь такому методу психотерапії, як психодрама, в рамках проекту Європейського інституту психодрами. Наша акторка Наталія Аврамчук має європейський сертифікат практика з танцювально-рухової психотерапії і веде зараз свою терапевтичну групу. Вікторія Горбунова – крім того що психолог, ще й письменниця – її друга книга «Мрія про Маленьке життя» стала лауреатом цьогорічної «Коронації слова» і зараз вона має контракт із видавництвом «Нора-друк» на друк третьої художньої книги. Юра Іваницький теж практикуючий психолог. Ярослав Мойсієнко працює психологом у Березвіському інтернаті для дітей із вадами слуху. Студенти теж активно шукають свій шлях у психології.

Щодо нашої історії, то народилися ми у березі 2010, одразу після відвідин Київського плейбек-театру «Театр імені Глядача». Відтоді регулярно репетирували і вчилися, без перерв на літні канікули, - і нарешті дійшли до своїх перших виступів. До речі, хочу подякувати деканові соціально-психологічного факультету, професорові Олександру Музиці за усіляке сприяння нашому розвитку.

— Як часто влаштовуєте перфоманси?

— Зараз - раз на місяць. Поки що виступали лише на соціально-психологічному факультеті та в Інституті філології та журналістики, однак після Нового року є план вийти вже на рівень міста і виступати перед ширшою аудиторією.

— В психотерапії «плейбек-театр» також використовується в якості додаткового інструмента в груповій роботі ? Ви збираєтесь брати участь в подібних заходах?

— Про використання плейбек-театру у психотерапії і по сьогодні йдуть дискусії. Засновник Дж. Фокс був категорично проти акценту на терапевтичних можливостях плейбеку, і його можна зрозуміти – тут є проблема відповідальності. Якщо психотерапевт працює з клієнтом, він певної мірою бере на себе зобов’язання і відповідальність. Якщо ж в театрі ми торкатимемося якоїсь глибинної психологічної проблематики і робити щось подібне до психотерапії – то розумієте, вистава триває усього 1 годину, а людину можна так зачепити за живе, що залишити її потім і сказати «побудь у цьому» буде просто аморально і безвідповідально. Тут треба мати дуже високий рівень майстерності, до якого ми поки що не готові. Тоді як київський театр «Віддзеркалення» – робить щось подібне – бо трупа складається із професійних психодрама-терапевтів і їх досвід – це 10 років регулярних виступів.

— Які плани на майбутнє?

— Планів багато, і думаю, усі вони будуть потроху реалізовуватися. Перший крок ми здійснили – це почали регулярні виступи – уже три рази ми щомісяця готували наші перфоманси. У перспективі – додання до наших перфомансів музичної складової, - це важливий атрибут плейбек-театрів, який значно підсилює враження від виступів і водночас вимагає ще більшої майстерності від акторів і від музиканта, який весь час мусить працювати у режимі імпровізації.

Також плануємо виступи на корпоративах перед персоналом підприємств, організацій міста й області, й виїзні виступи, у участь у фестивалі плейбек-театрів, і у Львівському театральному фестивалі «Драбина» – але це вже мрії :-)

Думаю, можна працювати і в рамках соціальних проектів, виступаючи в центрах по роботі із наркозалежними, хворими на ВІЛ/СНІД, перед постраждалими від насильства тощо.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.