Пейнтбол - захоплення не тільки для чоловіків в блозі Стиль життя · від Сашко · додано 28.09.2011 12:02

Війна не жіноча справа, але амазонки теж воїни, і мабуть саме нащадком цих войовничих жінок є дівчина з якою мені вдалось поспілкуватися. Тож нижче пропоную вам інтерв'ю з Анною Лаврентюк - дівчиною, яка має чоловіче захоплення і займається пейнтболом.

Анна Лаврентюк
Анна Лаврентюк

Розкажи будь-ласка про вид спорту яким ти займаєшся.

Пейнтбол – це військово-спортивна гра. Суть в тому, щоб стіляти одне в одного кольоровими шарами зфарбою зі зброї, що називається маркер. Є дві різновидності цієї гри –спортивний пейнтбол та тактичний. Я прихильниця тактичного. Є теорія, яка стверджує, що ця гра розроблялась для тренування солдат, але вона давно перейшла в розряд розваг для всіх бажаючих.

Гра відрізняється високим рівнем активності, вимагає концентрації уваги та навиків роботи в команді.

Це чудова можливість реалізувати свій потяг до пригод та вивільнити адреналін.

Як ти потрапила до команди?

Знайомство з командою в мене розпочалось в Інтернеті. Мене запросили в групу команди Мародери і я почала критикувати їхню назву. На що мені заперечили, мовляв, краще називатись Мародерами і вести себе, як гідні воїни,ніж називатися «Доблесними героями» і бути слабкими духом і зрадниками.

Ми довго дискутували з командиром команди на цю тему, саме з цієї розмови зав’язалось знайомство. Виявилось, що в нас багато спільних знайомих серед страйкболістів, що тренуються на його полігоні.

Невдовзі мені запропонували зайнятись пейнтбольним сайтом та групою Вконтакті (де на той момент було аж 16 учасників), тому що в хлопців на це не було часу, а я мала досвід такої роботи. Вконтакті – чудовий засіб комунікації,тому і основне комунікативне навантаження я переклала на групу. Почала запрошувати людей, оновлювати новини. Висунула пропозицію фотографувати ігри і вивішувати в альбоми для гравців. Людям сподобалось це нововведення. З часом обов’язок фотографа став моїм ключовим заняттям, це вимагало постійноїприсутності на іграх, таким чином все більше я втягувалась в життя команди. В результаті проведення "Клубних Днів" поступово сформувалось коло постійних гравців і команда набула новий склад.

Одного разу вони вмовили зіграти і мене. З моменту першого фрагу я стала повноцінним членом команди. Гра пройшла легко, вдало, так, ніби я давно тренована.

Ось таким був мій шлях)

Чи не складно дівчині працювати в чоловічій команді?

Насправді, працювати в команді чоловіків (не маю на увазі баб чоловічої статі) дуже приємно.

Взагалі, унікальною була і сама атмосфера в команді. Люди, що сильні духом,не потребують самоствердження за рахунок інших, не зроблять шкоди слабшому, не шукатимуть пліток чи першої-ліпшої можливості продемонструвати свою перевагу. Вних вже є все, що потрібно, вони не сумніваються в своєму високому статусі.Настрій в колективі доброзичливий, постійні жарти (і один над одним теж, не без доброго стьобу), веселі байки та легенди, взаємопідтримка, звісно.

Єдина складність – другі половинки бійців. В них чомусь формувалось хибне враження, ніби я потребую душ чи тіл їхніх благовірних. Звісно, це кращі представники чоловічого роду і я їх любила і поважала, але чисто по-братньому.

Насправді, я мало зустрічала розумних і приємних супутниць у хлопців зтакими захопленнями. Часто дівчата ображались на постійні тренування, ігри навихідних, ревнували до зброї і до мене, на жаль. Це і стало безглуздою причиною мого відходу від пейнтболу.

Ось єдина складність роботи в чоловічій команді)))

Як багато дівчат займаються подібними видами спорту?

Мало. На жаль, дуже мало. На пальцях однієї руки можу перерахувати житомирянок, що систематично грають в пейнтбол чи страйкбол. Але дівчат-рольовиків більше, це дуже приємно.

Тебе не сприймають як слабку ланку команди???

Звісно, в чомусь я була слабшою, це визнавали, але увагу на цьому не загострювали ніколи. Наприклад, якщо команда противника атакує вельми ліниво, я, зі своєю жіночою імпульсивністю, могла зірватись в атаку, вперед. А це підставляє команду і мені шкодить. Це є слабкість. Ще, наприклад, часом стріляти шкода, якщо людина надто близько – бо то боляче. А от людині в мене зблизька вистрілити – не страшно.

А загалом, в мене і свої переваги, звісно. І якщо ти не маєш слабкого характеру, не ниєш, не скаржишся, не ображаєшся і легко переносиш складнощі фізичного і психологічного характеру – ти не будеш слабкою ланкою.

В мене були свої обов’язки, з якими я добре справлялась, до мне не булопретензій чи дорікань.

До всього, команда була скріплена сильними дружніми стосунками, а взаємопідтримка і повага не дадуть нікому бути слабкою ланкою. Головне – повна віддача.

Чи не травмувалась ти під час ігор???

Травм, як таких, я не мала ніколи, бо дуже вже удатна (себто, везуча).Взагалі, цей вид спорту не є травматичним. Вірогідність щось собі пошкодити –це або власна незграбність і необережність (не дивитись під ноги, наприклад, чи врізатись в дерево на бігу), або недотримання правил безпеки (зняти маску підчас гри, стріляти ближче, ніж за 3 метри).

Було два випадки, що на довго мені запам’ятались. Обидва трапились не підчас гри, а під час фотографування. Один – ранньою весною, я зловила шар в стегно і синець до кінця не зійшов і досі, хоч півроку минуло. Другий – в травні, на виїздній грі в Кодні ( є там полишений винний завод, чудове місце,але не для новачків). Тоді я була в яскраво - жовтому жилеті, який мав всім заздалегідь повідомляти: «Це фотограф! Не стріляти!», але один гравець вибіг з-за повороту прямісінько на мене, побачив, що можна в когось получити і автоматично вистрілив в мою підняту незахищену руку. Шар розсік шкіру до крові,було боляче і досить неприємно. Лишився шрам, але не сильно помітний. Надіюсь,розійдеться за кілька років.

Що у пейнболі тобі подобається найбільше?

Найбільше подобаються неповторний емоційний характер дійства та люди, що оточують, вони такі ж божевільні, як і ти)

Сам процес гри – захоплює повністю, в той момент, коли ти слідкуєш за противником, плануєш план свого пересування – в світі не існує нічого іншого, жодних проблем, питань, жодної людини за територією полігону. Тільки ти, маркер, команда і противник. Серцебиття пришвидшується, дихаєш з жадібністю та насолодою, несамовито, весь світ концентрується на полі бою! Заради цього варто жити будні – щоб відчути смак життя на вихідних.

Найцікавіша ситуація пов'язана з пейнтболом?

Одного разу в команді супротивників був хлопець високого зросту і кремезної статури. Після гри він порівняв мої і його результати і вирік вердикт: «Перемагають не швидкі та влучні, а маленькі! Он, Аня всього 40 кг важить, тоненька, за любою фігурою може заховатись – то в неї і получити важко! А я…» - і це все так було щиро, і мило чути такі слова від здоровяка)

От, виявляється, чому мені так легко все давалось)

Які ще незвичайні захоплення маєш?

Є багато подібних видів спорту, що мене цікавлять, але жодним з них я не цікавилась всерйоз.

Дуже добре, що з’являється все більше людей, розваги яких виходять за рамки стандартного «піти в парк, в клуб,випити пива, познімати дівчат», інтереси не обмежуються категоріями «плітки, їжа, одяг, плата за квартиру».

Наразі є багато течій для реалізації чоловічого потенціалу воїна, і вони досить різні.

Страйкболісти роблять акцент на максимальному дотриманні реалістичності, наслідування тієї чи іншої армії- форма, знаряждення, зброя – все маєвідповідати вимогам військової організації, яку вони відіграють. Їхні снайпери можуть годинами нерухомо лежати на позиціях, замасковані так, що рідна мати не знайде. Місце тренування цих воїв легко визначити за незліченною кількістюмалесеньких білих кульок, бо їми буде усипана матінка-земля)

Пейнтболісти, на відміну від них, більш активні в бойових діях, не такпереймаються питанням оригінальності форми та відповідності знаряги. Та й зброяв них на військову не схожа зовні – за фідер (місце для шарів) та балон з газом стайкболісти називають маркера пилососами.

Але при розборі – страйкбольний маркер – то чисто вам магнітофон панасонік– пластмаса, проводочки і свята синя ізолента (куди без неї?). А маркер має конструкцію, подібну до бойової зброї. Такими, як ВТ, наприклад, озброєна британська поліція, тільки боєприпаси в них інші – цільнолиті резинові шани,шари з їдкими речовинами чи незмиваємою фарбою, наприклад.

Також є хлопці, що займається реконструкцією, по Другій Світовій Війні, наприклад. Їхня зброя – оригінальна зброя ВВВ, макети, що стріляють холостими. Їхня форма – оригінальна, дідівська – відповідає часу і подіям. На тактичних іграх можуть зробити (((марш-бросок))) в 35 км в старих зразку 1941 року, потім кілька днів шкутильгатимуть, але будуть щасливі.

Є реконструктори по Середньовіччю, є рольовики – ельфи, гноми, орки і… навіть люди! В них свій окремий світ, не менш захопливий та незвичний.

Кожна каста вважає свій вибір вірним і ратує за переваги свого захоплення.

В мене є знайомі та друзі в усіх цих галузях, всі вони прекрасні люди,надзвичайно цікаві, мають в запасі величезну кількість прекрасних і незвичнихісторій типу «Ось, йдемо ми, а назустріч – орки!», чи «От так мене і вбила та америкоська сволота! Іду я, мертвий, і думаю….»)))

Найчастіше я була присутня на іграх страйкболістів. Скажу чесно,знаходитись в середовищі цих антуражних юнаків – незабутнє враження.

Анна Лаврентюк
Анна Лаврентюк

Тож поле для самореалізації дуже велике, і нам обирати ким ми хочемо бути, якщо нас цікавлять подібні заняття.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.