"На творчість мене надихають діти",- Світлана Гресь. в блозі Стиль життя · від Сашко · додано 13.05.2011 12:02

Світлана Гресь, літературний псевдонім Світлана Штатська - письменниця, громадський та політичний діяч... Пройшла шлях від звичайної дівчинки, яка писала вірші в школі до керівника Житомирської обласної літературно-мистецької студії імені Михайла Клименка. Її твори були визнані найкращими на обласному літературному конкурсі «Гранослов»

та Всеукраїнському літературному конкурсі імені Валентина Грабовського.

Також вона є лауреатом премії Кабінету Міністрів України «За особливі досягнення молоді у розбудові України» в номінації «за творчі досягнення».

По життю завжди займає активну позицію, що підтверджує її життєвий шлях.

"По завершенні навчання у Державній агроекологічній академії на факультеті ветеринарної медицини пішла працювати в центр соціальної служби для молоді, де прийняла ранг державного службовця : на той час я була головою молодіжного товариства поляків міста Житомира та входила в комітет молодіжних організацій. Пізніше - працювала в ЗАТ « Міжнародні ресурси» начальником зовнішньоекономічної діяльності. А з 2002 року була запрошена на керівну посадо до Житомирському філіалі науково-контрольного інституту біотехнології і штамів мікроорганізмів, зараз –це «Український вірусологічний центр",- розповідає письменниця.

Тож нижче пропоную вам невеличке інтерв'ю з цією надзвичайно цікавою особистістю:

-Розкажіть як ви почали свій творчий шлях?

- В принципі, кожен в певному віці починає писати, якщо не кожен, то це кожен другий тому, що література і поезія йде від душі, а душі яка мовчить –не існує.

Я почала писати в 12 років, але то були несерйозні вірші. Були та й були!!! До певного часу писалось у задоволення, вчителі помітили, і почали говорити, що в Житомирі є літературна студія імені Бориса Тена і мені варто спробувати себе,- показати свої тексти професіоналам.

І ви спробували?

- Я спробувала! Доля мене познайомила з Валентином Болеславовичем Грабовським. Ми з ним зустрілися, я показала йому свої вірші і він запросив мене на студію. Як не дивно, але я не звернула на те уваги,- і на той час не поїхала на засідання студії. І не дивно,- мені було лише 13 років.

Пройшов деякий час, я поїхала на навчання до педагогічного ліцею, і там знову, зовсім випадково, зустрілася з Валентином Грабовським. Перше що він мені сказав: "Ти маєш прийти на студію". І з того моменту я почала відвідувати Обласну літературну студію імені Бориса Тена.

Студія мені подобалась, було цікаво тому, що туди приходили різні талановиті особистості. Приїздили письменники з Києва, регулярно відвідували студії житомирські письменники. Там я познайомилася з Юрієм Гудзьом, Анатолієм Сіриком, Василем Врублевським...

Мої твори публікувались в різних журналах. Зустрічі, читання, обговорення,- закрутилось таке цікаве життя, що словами цього просто не передати.

- Чи правили ваші тексти?

- Спочатку дуже правили. Грабовський показував помилки, русизми, вчив писати образно... Але з часом, я почала сама працювати над помилками і виправляти їх.

Зараз уже часом правлю тексти молодих авторів, але це потрібно робити дуже обережно, щоб не поранити молоду душу. В цьому плані з нашим поколінням було простіше. Я б ніколи навіть не подумала, що Грабовський неправильно виправляє мені помилки. А зараз пояснити що так краще- дуже складно, іноді навіть виникають певні образи.

- Який із своїх творів ви вважаєте найулюбленішим?

- Всі твори мені рідні, бо я їх писала, але діти чомусь дуже люблять "Тато цуцика приніс", це перший мій вірш для дітей який я опублікувала у своїй збірці що називалась "Купалинка". Це була перша моя збірка, ініціатором видання якої став Валентин Грабовський. Мені на той час було 17 років.

З цим віршем пов'язана ще одна цікава історія: Коли я збиралась видавати другу збірку, яку підготувала власними силами, то несучи рукопис до редакції, я ненароком захопила і свої вірші для дітей, і віддала їх редактору разом з рукописом книги «Сосни шумлять».

Пізніше видавець сказав мені цікаву фразу: "Я видам безкоштовно ваші вірші для дітей тому, що мої діти зачитувались ними."

Так з'явилась на світ книжка віршів для дітей "Тато цуцика приніс", за назвою одного з найбільш популярних моїх віршів:

ЧОРНИЙ ЦУЦИК

Тато цуцика приніс

Чорні вуха, чорний ніс,

Чорні лапки, чорні очі.

Весь, немов поріддя ночі.

Чорний, чорний, як вуглинка:

Чорна шийка, чорна спинка,

Чорний навіть язичок.

Котиться з кутка в куток.

Шерсті чорної клубок.

Затаїться і – мовчок!

Але я його люблю,

З ним читаю, з ним і сплю,

І гуляю разом з ним,

Щоби ріс мій пес незлим.

Потім була третя, четверта..., зараз я маю шість виданих книг, чотири з них для дітей, але першої моєї дитячої збірочки в мене зовсім не лишилось, є тільки копія,- всміхаючись розповідає пані Світлана.

- А вас запрошували якісь дитячі журнали?

- Ні, щоб туди потрапити потрібно їм написати, а на це не вистачає часу. Я все-таки несерйозно відношусь до літератури. Це як хобі, бо є ж і ще й сім'я, основна робота, громадська діяльність та інше. Якщо порахувати, то література в мене десь на восьмому місці, але літературну студію веду.

Розкажіть детальніше.

Вже три роки я є керівником Житомирської обласної літературно-мистецької студії імені Михайла Клименка. Моя роль, взагалі, суто організаторська, бо приходить багато досвідчених письменників, яких лише потрібно звести з молоддю, що потребує їх настанови. Саме пошуками і розвитком молодих талантів ми і займаємось на студії, допомагаємо їм видавати перші збірки, робимо публікації їх творів.

- Ми будемо сподіватись, що творчі досягнення Світлани Гресь на цьому не завершаться, і що найближчим часом вона порадує нас ще однією книжечкою. Ну а на закінчення пропоную вам ще декілька віршів цієї надзвичайної жінки:

СВЯТО

Я подарую мамі

Найбільшу квітку в світі

Вона цвіте на небі

Впродовж усього дня.

Єдиній, незрівнянній

Мамусі Маргариті

Я подарую сонце

На Восьме Березня.

В цей день я встану рано,

Хоч не спішу до школи,-

Вікно відкрию навстіж,

Фіранки відтулю.

Будить її не стану,

Бо ще ніхто й ніколи

Так не любив мамусю,

Як я її люблю.

ВЕСЕЛИЙ СНІГОВИК

На дороги, на пороги і дашок,

Сипав з вечора й до ранку сніжок.

Ну, а вдень пригріло сонечко згори:

Й на дворі вже не злічити дітвори.

На санчатах, ковзанах і просто так,

Не сховатися від снігових атак.

А Роман почав ліпить Сніговика -

Ніс - морквина і відро за ковпака.

Чорні гудзики пожертвував Тарас,

Шишки від Іринки - для прикрас.

Буряка для губ - приніс з борщу Максим,

Й Сніговик тепер всміхається усім.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.