Закохана баба Яга: епізод 9 в блозі Казки для дорослих · від Лілія Демидюк · додано 19.06.2011 20:37

Кіт Модест не пам’ятав скільки часу він спав, але снився йому дивний сон: наче його господиня, з’ївши півтори плитки шоколаду, нарешті згадала застереження дієтологів, що він солодкого набирають зайву вагу тіла, рішуче заховала ще півтори уцілілих плитки у креденс і, дивно усміхаючись, поринула у віртуальний світ інтернету, який для Модеста завжди був незрозумілим, навіть увісні. Він причаївся за плечем Яги і намагався втямити, що ж так приваблює його господиню у тому кольоровому і сяючому прямокутнику. Час від часу на екрані з’являлись фото молоденьких милих пухнастих кішечок, зворушливо красивих дорослих кішок, а от старих не було жодного разу. Поки Яга отримувала естетичне задоволення від перегляду фото улюблених пухнастиків, кіт Модест дійшов до висновку, що старих кішок не буває, а отже й старих котів не може бути, і баба помиляється, коли називає його старим котищем, він загалом планує невдовзі одружитись (йому ж недарма постійно сниться біла кішечка, а від Яги він чув, що сни, які повторюються – збуваються), а баба буде доглядати його пречудових котенят. Раптом голосний сміх Яги переплутав його думки. Кіт перелякано розплющив очі й побачив..., що баба таки сидить перед кольоровим прямокутником, який називає…, здається, ноутбуком, і чомусь до нього регоче. «Так-так, за цим варто поспостерігати» – подумав кіт, і щоби бути непомітним, застиг нерухомо, таки справді за плечем Яги – вигідна позиція: йому усе видно, а господиня його не бачить, бо на потилиці у неї ока нема.

Навіть якби у Яги було б третє око вона зараз про нього забула б. Як і забула про все, що було поза тим повідомленням, яке вона читала: «Панно Ярино! Ваші кучері схожі на вигадливі хмарки, а Ваш погляд, наче промінь сонця! Ви чарівна, наче фея, і я цілком упевнений, що ваші руки білосніжні наче крила у лебедя, а ноги стрункі, як колони в оперному театрі!»… За інших обставин Яга обов’язково звернула б увагу на несумісність крил лебедя і колон театру в тілі одної особи, але зараз вона не могла мислити критично, бо з фото до неї усміхався автор листа – чарівний брюнет з білозубою усмішкою, здається, схожого вона бачила у якомусь американському фільмі, і ось – такий красень пише їй такі приємні рядки! Вона навіть забула, що на фото зовсім не вона, а результат її хорошого володіння програмою «Фотошоп» і настільки увійшла в роль, що вже уявила себе принцесою-лебідкою.

«Пане Омеляне!» – у цього незнайомця було таке дивне стародавнє ім’я, – «Я зворушена Вашим листом» – почала писати Яга, але тут витерла написане: якщо вона зізнається, що зворушена, то він подумає, що таких слів їй ще ніхто не говорив, а йому такого знати не потрібно – нехай думає, що у нього багато конкурентів й усі вони співають під її вікнами серенади. Тож натомість вона написала: «Дякую за листа. Думаю, у мене знайдеться час на спілкування з Вами. Сподіваюсь, я не розчаруюсь у Вашій лицарській вдачі й наше листування буде обопільно приємним». Яга натиснула на кнопку «надіслати» й зависла у чеканні відповіді.

Чарівний незнайомень відгукнувся за кілька хвилин: «Дуже радий знайомству з Вами! Дякую, за виявлену мені довіру й хочу розповісти трохи про себе. Я захоплююсь кінематографом, особливо люблю давні чорно-білі фільми, у яких йдеться про вічну любов», – повз Ягу прошмигнула думка, що у кольорових фільмах також йдеться про вічну любов, але ця думка не мала шансів затриматись у її голові – вона уже починала любити чорно-білі фільми, хоча бачила їх у ранньому дитинстві й жодного сюжету не пам’ятала. Найцікавіший сюжет вона читала зараз: «Я готовий на усе заради коханої, але, на жаль, як у сумному кіно, мені не щастить. Не буду оповідати деталей, щоби Вас, чарівна панно, не засмучувати, але у мене є до Вас велике прохання: станьте моєю музою, бо інакше я впаду у депресію…». На цім слові Яга відкрила рота і завмерла, кіт Модест також не ворушився у неї за спиною, тільки напружено мізкував – хто така муза?


Продовження :)

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.