Закохана баба Яга: епізод 13 в блозі Казки для дорослих · від Лілія Демидюк · додано 18.03.2013 22:15

Як усі ідилії, ця ідилія також скінчилася. Модест провів Риту до дверей її помешкання й вона, чомусь, не запросила його на чашечку ароматного чаю чи смачного какао з молоком. Він засмутився, але нічим цього не виказав: пронявкав на прощання кілька красивих компліментів й з усією поважністю попрямував додому. Він тішив себе думкою, що Рита проводжатиме його поглядом чи тайкома погляне у вікно, тож ішов з гордо піднятим розпушеним хвостом, граційно вигинаючись та усіляко демонструючи впевненість у собі.

Тільки-но Модест прийшов до будинку Яги – його настрій різко погіршився: кватирка через яку можна було непомітно проскочити до середини була зачинена. Дряпатись у двері він не наважувався, хоча б тому, що вважав вітальні слова Яги «де ж ти блудив, ледацюго?!» такими, що ображають його гідність. Він уже добре знав, як його господиня реагує на його походеньки, але щоразу не переставав дивуватися – з чого вона взяла, що він повинен бути роботящим? От ще би загадала килими тріпати! Він кіт і цим усе сказано. Створений для того, щоби дивувати інших своєю пухнастістю та грайливістю. Але ці всі, безперечно логічні, думки ніяк йому не допомагали проникнути до хати. Хоча він і кіт баби Яги, але проходити крізь стіни не уміє. Модест вирішив зайняти вичікувальну позицію – вмостився на дереві навпроти вікна вітальні, щоби коли Яга відчинить кватирку, непомітно застрибнути до кімнати, поки господиня не виявила його відсутності.

Яга не збиралася шукати Модеста, бо й навіть не зауважила, що він кудись зник. Не те, щоби була байдужою до нього, швидше – навпаки, але зараз мала важливіші справи на «порядку денному», тобто уже вечірньому. Зі своїм чарівним принцом домовлялася про зустріч: «Омеляне, я нарешті вирішила усі свої термінові справи, тож можемо побачитися». Вона навмисне старалась виглядати діловою жінкою, аби потенційний претендент не думав, що вона тільки ним і марить. Хоча насправді так і було – вислів «потенційний претендент» уже не відповідав дійсності: красивий мужчина з фото давно оселився в її думках. Яга тепер не спала по пів ночі і думала, думала, думала… Частина її думок були рожевого кольору – як він її любитиме, носитиме на руках, даруватиме квіти та цукерки. Вона навіть не прагнула бути в цьому оригінальною – їй було достатньо того, що усім пересічним жінкам. Інша частина думок була блакитного кольору – як вони одружаться та поїдуть у весільну подорож до моря. Тільки не до того, що уже давно забруднене промисловими викидами, а до чистого як сльоза (сльоза радості – уточнювала вона сама собі). Це мають бути якісь красиві острови, які саме, вона придумає згодом. Загалом, вона мріяла як Магеллан здійснити якесь географічне відкриття. Відкрити хоча б якийсь невеликий острів, що згодом називався б «Острів Яги». На половині своїх мрій Яга засинала, а якщо ні, то мрії набували усіх кольорів веселки. Окрім того мрії мали свої смаки: кавовий – коханий готуватиме для неї найкращу у світі каву, солодкий – він спеціально для неї навчиться пекти торт «П’яна вишня», грейпфрутовий – він турботливо готуватиме їй соки-фреш, аби її організм насичувався вітамінами та успішно спалював жири. Не встигла вона ще помріяти про те, аби він вирощував для неї на городі ананаси та винайшов спосіб пересування на порохотязі. Не встигла, тому що її радісні думки та мрії змінювалися на тривоги та страхи. Яга боялася, що вона йому не сподобається, не зможе стати для нього найкращою жінкою у житті, що він виявиться одруженим, або зовсім неромантичним, або ж не захоче втілювати її мрії. Від цих гризот вона крутилася у ліжку з боку на бік, поки її не заставав світанок.

Ніч перед побаченням окрім цих, уже звичних, мрій та тривог, була сповнена роздумами про те, у що їй одягнутися. Вона наче уже вибрала вбрання, все ж, сумніви її не полишали. Свій гардероб вона вважала застарілим й колись чудові сукні видавались їй тепер зовсім нецікавими. На новий модний одяг у неї зараз не було грошей, бо ж іще залишався борг за послуги салону краси. Тож вона думала, думала, думала… й врешті придумала, що новий залицяльник, окрім квітів та цукерків, даруватиме їй модні красиві сукні. На цій думці їй вдалося заснути.

Увесь ранок вона тішила себе відповіддю Омеляна «Царівно мого серця, з нетерпінням чекаю зустрічі з тобою сьогодні о 18 годині біля пам’ятника усім закоханим» і окрилена вибігла з дому.

Звісно, їй можна вибачити те, що про Модеста вона навіть не згадала, але Модест нічого їй вибачати не збирався. У його котячому серці затаїлась пазуряста образа. Він усю ніч мерз надворі й прислухався чи не шукатиме його господиня. Якби ж вона шукала, він би уже забув про свою гордість та й пошкрябався б у двері. Але ж ні, жодних ознак того, що господиня не те що скучила за ним, а й просто згадує про нього не було. Був уже кінець квітня, але вночі прихоплювали заморозки, кіт героїчно мерз, тулився до дерева й думав про те, як плакатиме за ним Яга, якщо він отут помре від холоду. Так їй і треба. Щоправда, він не хотів, аби про його таку ганебну смерть дізналася Рита. От якби він загинув здійснюючи героїчний подвиг – міг би розраховувати на найкраще місце у її серці. А так… Напевне, усвідомлення того, що він іще не зайняв найкращого місця у серці Рити, допомогло йому вижити тої ночі.
На ранок він був злий, мокрий від роси і сповнений бажання ігнорувати Ягу хоча б тиждень. Зважаючи на її неуважність до нього, він матиме тепер законне право без жодних докорів сумління сидіти у шафі між посудом.

Продовження :)

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.