Закохана баба Яга: епізод 10 в блозі Казки для дорослих · від Лілія Демидюк · додано 11.11.2012 16:10

Дорослим теж хочеться казок. Баба Яга та Змій вогнедихальний їх уже не лякають, тож можна по-іншому на них подивитись та розгледіти у них милих та добрих персонажів. Серед відгуків читачів, які до мене надходили, були зізнання, що персонажі моєї казки "Закохана баба Яга" нагадують їм когось зі знайомих. Були й тривожні запитання від жіночої аудиторії, часто мені казали: "Сподіваюсь, це не про мене написане?". Але незмінно чекали продовження, тож моя героїня сподобалась. Бо ж насправді вона зовсім не страшна баба Яга... )))
Тож - продовження. Попередні епізоди можна знайти тут.

Хто така муза Яга знала з грецької міфології – миловидна дівчина з трохи відстороненим поглядом, яка ходить ледь торкаючись землі, награючи чудову мелодію на струнному інструменті. Спільним з Ягою у неї було хіба те, що вона також уміє літати, тільки не на ступі, а на крилах. Все ж після хвилини роздумів Яга відчула себе кровною родичкою Музи і це вплинуло на її зовнішній вигляд. Вона граційно повернула голову і побачила… Модеста у себе за спиною. Він сидів у недозволеному місці – у серванті між посудом, і прикидався наче він керамічний – кіт з усіх сил зробив незворушний вираз морди, сконцентрував погляд в одній точці, картинно загорнув хвоста довкола лап.

– Ах ти ж..! – почала було Яга, але тут швидко пригадала, що вона уже не баба, а Муза і їй не годиться кричати як на базарі. Тож усі лайливі назвиська кота – пузатий котище, ледацюга-товстун, підступний салоїд та інші, – залишились неозвученими, натомість господиня мелодійним голосом промовила:
– Коте Модесте! Хочу нагадати тобі правила пристойної поведінки: виховані коти не повинні сидіти між посудом!


«Краще б уже вилаяла» – подумав кіт – «а то зараз ще згадає про ніж і виделку, якими варто послуговуватися за столом». Модест ліниво, але з почуттям власної гідності, обережно переступив чашки з блюдцями і стрибнув на підлогу.

У ту мить він собі пригадав як колись, коли Яга називала його молодим котом з буйним характером, він пригощав з тих чашок молоком білу кицуню Маню. Вона загубилася у лісі й пронизливо нявкала, а він з’явився як лицар-рятівник, що привів її заплутаними стежками у затишну і теплу хатинку на колесах (ще тоді баба Яга розуміла наскільки важливо бути сучасною, тож закинула курячі лапи, які підтримували її хату споконвіків, на горище). Маня спершу перелякано роззиралася довкола, але господині вдома не було і Модест мав нагоду показати усю свою галантність та гостинність. Він запронував гості вмоститися між вишуканою порцеляною і відчути себе аристократкою (тут вони з Ягою були дуже подібні – вона любила похизуватись своїм витонченим смаком). Молоко він налив не у блюдця, як то звично для котів, а таки у чашки, хоч пити з них молоко було незвично і, навіть, трохи незручно, але ж яка романтика! Кицуня муркала чи то справді від задоволення, чи то щоби справити гарне враження. Її очі сяяли переливами моря, а біла з сірими цятками шерсть злегка ворушилась, наче від подуву невидимого вітру. Модест уже почав було пристрасно закохуватись і в пориві залицяння хотів приємно приголомшити гостю кавою з вершками (він її ніколи не пив, але не раз бачив як нечасті гості баби Яги від неї просто балділи), а ще вирішив запропонувати твердий сир з пряженого молока (інколи, коли господиня була доброю, то вділяла йому шматочок, і тоді надходила його черга забувати про усе на світі від задоволення), але… Його добрі наміри залишились намірами – несподівано і дуже невчасно повернулась Яга. Вона йшла пішки ще з міста і була втомлена та сердита (даремно вона занедбала літання у ступі – принаймні через ліс – можна було б, та й у місті – якби хтось побачив, то сказав би – НЛО, а так… через її благородну поведенцію тепер ноги болять). От з такими думками Яга причвалала додому і тут – на тобі! – її задерикуватий котище з якоюсь... з якоюсь облізлою і переляканою котенцією серед її родинного сервізу! Яга вирішила негайно припинити це неподобство і вся її злість на переповнені міські маршрутки вихлюпнулась на цих нещасних нявкаючих створінь. Даремно Модест взивав до її добропорядності, гостинності, милосердя – Яга пустила у хід віник, грозилась антикварною кочергою і тріснутим праником. Кицуня Маня втекла світ за очі і потім, коли зустрічала випадково Модеста у місті, то переходила на інший бік вулиці. Вона було міською кицькою і звикла ніжитись на дивані, а не втікати від драпучого віника. Коли повернулась до своїх господарів, то подумала, що потрапила у рай, і знайомство з Модестом згадувала не інакше як екскурсію в пекло, правда зі спокусливим початком. До того ж, баба тепер його зачиняла вдома й нікуди самого не пускала, аби він не міг знайти собі рідну душу. Бабин кіт, зрозумівши свою остаточну поразку на любовному фронті, ще довго тримав на неї образу і саме з міркувань помсти (хоч йому здавалось – справедливості) не ловив єдину мишку, що оселилась у хатинці на колесах. Ну і що з того, що мишка підгризає ніжки стільчиків і вони від того часто ламаються? – баба Яга йому усе життя зламала – так вважав Модест і ображено настовбурчував вуса і заплющував очі.

Та невдовзі кіт таки розплющив очі з цікавості – до його вух долинали кроки господині, але незвично легкі – Яга училася красиво ходити. Модест витріщив очі й незмигно дивився як його господиня ходила по кімнаті з книгою на голові, книга час від часу падала і кіт аж підстрибував від цього звуку, а Яга знову й знову тренувалася. Потім вона почала виробляти ходу «від бедра» і далеко за північ уже ходила по хаті вправно вихиляючи бедрами. Кіт аж забув про свої образи на бабу і дивився на неї як на живе кіно, шкодуючи, що не має відеокамери… Може б він Оскара виграв, надіславши до Америки таке відео.
Нарешті Яга схаменулась і вирішила, що час уже іти спати. Вимкнула світло, а разом з тим і Модестові мрії про кар’єру режисера. Кіт заснув і снилась йому знову біла кішечка.

Продовження

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.