Живі статуї в блозі Барви, звуки та смаки життя... · від Лілія Демидюк · додано 05.09.2011 00:20

Ось уже кілька місяців поспіль львів’яни мають привід дивуватися – на Площі Ринок з’явилися нові скульптури. Якщо придивитися ближче – виявляється, що вони можуть зрідка рухатися і час від часу кліпати повіками. Поряд з ними стоять скриньки, куди усі, хто з ними знимкується, кидають плату за це задоволення – хто скільки вважає за потрібне. Ставши поряд із скульптурою і придивившись до неї ближче, можна із ще більшим здивуванням помітити, що вона жива, можна, навіть, з цього приводу налякатись і отримати певну дозу адреналіну, а тоді з великим зацікавленням розглядати статую знову, аж поки не захочеться її помацати і з нею поговорити. Вона до усього ставиться з терпінням та розумінням, окрім останнього – коли одну з живих статуй я запитала, чи можна з нею побалакати, вона ледь помітним порухом голови відповіла – ні.

Бажання розкрити таємницю живих статуй не полишало мене. І я розшукала того, хто їх створює. Цією людиною виявився студент факультету електроніки Львівського національного університету ім. І.Франка Володимир Дорош. Разом із своєм другом Тарасом Демчуком він вигадує художні образи і втілює їх в оригінальний спосіб – вкриті сріблястою, або золотистою фарбою молоді люди грають ролі статуй Купідона чи середньовічної панни. Акторської освіти для цього не потрібно, але потрібні бажання, витримка та цікавий погляд на світ.

Я скористалась нагодою розпитати Володимира Дороша про усе детально. Цікаво, що мій співрозмовник не львів’янин – Володимир родом з Новояворівська, і, можливо, саме це допомогло йому спершу самому побачити у Львові простір для новаторства, а потім показати це іншим.

Скажи, будь ласка, як виникла ідея живих статуй?

Все почалося з тижня театрального фестивалю «Золотий Лев», що був восени 2010 року у Львові. Ми вигадали образи живих статуй і спробували їх втілити у реальність. Ми самі та наші друзі були тими живими статуями. Побачили велике зацікавлення людей. Я працював тоді в одного приватного підприємця, який займався бізнесом розваг (машинки для дітей, продаж солодощів), але згодом вирішив розпочати свою справу. Тож із червня 2011 року разом з друзями сформував «Молодіжну організацію «Живі статуї».

Чим вас привабила робота бути живими статуями?

Ми побачили, що це гарно виглядає, людям подобається, у нас і у них багато вражень, а Львів – місто туристичне, така діяльність його прикрасить і матиме успіх.

Хто працює у «Молодіжній організації «Живі статуї»?

Поки беремо знайомих студентів, дивимось хто як стоїть. Якщо хтось розмовляє, коли стоїть, то це зменшує інтерес людей до них. Якщо вони не рухаються, навіть не кліпають люди йдуть і зупиняються, щоби дочекатись, коли вони поворухнуться, роздивляються їх, перехожим хочеться з ними сфотографуватись.

Які вимоги до потенційних працівників ?

Має бути життєрадісна людина, бо якщо стоятиме з сумним обличчям, то це мало приваблюватиме. Здебільшого у нас молоді люди працюють, хоча ми не ставимо вікових обмежень, але людині старшого віку було б важко стільки годин стояти, та й навряд чи її така діяльність зацікавила б.

Як ви створюєте образи живих статуй?

Ідеї приходять самі по собі, ті хто працюють також висловлюють свої пропозиції. Я з дитинства любив малювати, ходив у художню школу, тож мені неважко ці образи вигадувати. Для їхнього втілення ми колись брали акрилову фарбу і розбавляли її шампунем, а тоді наносили на людину, але вона стягувала шкіру, тож часто її використовувати не можна, при мімічних рухах тріскала, тож тепер ми використовуємо фарбу для боді-арту, яка не шкідлива і гарно виглядає.

Що окрім грошей отримує людина, яка працює в такий спосіб?

Найперше – це багато уваги від перехожих і безліч вражень. Коли усі приходять на обід, то діляться враженнями настільки активно, що їх неможливо спинити, так багато вони хочуть встигнути сказати.

Чи не важко і не нудно нерухомо стояти цілий день?

Трохи важко, але велика кількість уваги від людей це компенсовує. Нудно може стати тоді, коли люди не підходять пів години, але таке буває дуже рідко. Буває так, що 10 хвилин нікого немає, а потім наплив людей. У такій роботі цікаво спостерігати за реакцією людей. Дехто лякається, діти підходять починають мацати. Жіночки, бувало, сідали до фотографії, я голову повертав, вони лякались і вставали, а потім знову приходили, тобто спочатку вони навіть не вірили, що то жива статуя. Одна бабця докоряла, за те, що ми робимо зі своїм тілом, казала, що ми грішники.

Які стосунки у тебе, як засновника організації, з тими, хто працює живою статуєю?

У нас дружні стосунки. У погану погоду я нікого не примушую стояти, враховую бажання працівників. Це добровільний підробіток, є люди, що один день відпрацювали, бо їм було цікаво спробувати себе у такій ролі, а є такі, що їм подобається і вони неодноразово перевтілюються у живі статуї.

Яким ви бачите розвиток вашої справи?

Плануємо створювати нові образи. У нас уже є образи панянки середньовіччя, купідона, шахматиста. Зараз розробляємо образ пивовара, дівчини-мавки. Нас запросили на день міста у Хмельницьк, тож треба підготуватися. На Різдво хочемо зробити шопку з колискою, апостолами.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.