Гурт «Папа-джаз»: «Ми граємо так, як відчуваємо» в блозі Барви, звуки та смаки життя... · від Лілія Демидюк · додано 01.09.2011 00:36

У святкові та вихідні дні львів’яни можуть понасолоджуватися музикою просто на вулицях. Чесно кажучи, вибір великий – від сольних виступів, дуетів, та тріо до справжнього оркестру, який частенько грає біля пам’ятника Данилу Галицькому. Це гурт «Папа-джаз», до складу якого входять як професійні музиканти, так і аматори, які свого життя не уявляють без музики. Фразу Юрія Чуба, гітариста гурту, можуть підхопити, мабуть, усі його колеги: «Де б я не був починаючи зі школи закінчуючи сьогоднішнім днем, я завжди грав».



Склад гурту час від часу змінюється, зараз він складається з шести музикантів: Євгенія Башмета – гітариста, що постійно мешкає у Німеччині, але на деякий час переїхав до Львова, його цінують за організаторські здібності. Дмитро Кукоба – акардеоніст, а також спеціаліст з радіоелектроніки, що з паяльником «на ти». Віктор Шудренко – баяніст, який певний час працював у цирковому оркестрі в Ірландії. Орест Легензевич – саксофоніст, нещодавно долучився до гурту, раніше грав у львівському цирку. Ігор Кренцель у гурті недавно, працював барабанщиком у Москві, у Львові його більше знають як майстра, що виготовляє барабани. Ветеран гурту – Юрій Чуб, також гітарист, який у гурті з часу його заснування, тому може багато цікавого розповісти.


Моя розмова з паном Юрієм та Віктором Шудренком була невимушеною, музиканти залюбки оповіли історію виникнення їхнього гурту.

Часто музичні колективи мають цікаву історію виникнення, чи можна те саме сказати і про гурт «Папа-джаз»?

Юрій Чуб: У Запоріжжі на фестивалі «Червона Рута» 1991 році ми познайомились з саксофоністом Валерієм Романовським (уже покійний), який тоді грав у львівській групі «Клуб шанувальників чаю», розпочали співпрацю і в нас, окрім кількох гітар, з’явився контрабас, барабан, саксофон. Це було започаткування нашого гурту. Найактивніше ми грали у 1995-97 роках. Далі люди мінялися, одні приходили, інші йшли, бо кожен паралельно має ще свої справи, хтось виїхав за кордон. Після смерті Валерія у 2006 році цей гурт занепав, хоча час від часу ми збиралися.

Коли Ви вперше вийшли з концертом на вулицю?

Юрій Чуб: У Львові першим розпочав вуличні виступи у1990 році Славко Хомик, він тоді зайняв перше місце на фестивалі «Вивих». Любив імпровізацію, настроєвість у музиці, свободу творчості. Я тоді грав у львівському гурті «999». У нас був досвід виступів на вулиці в Алушті, але там це звично, бо місто-курорт. У нас був підібраний репертуар і ми вирішили впровадити це все у Львові. Тож 1990 року ми вийшли на вулицю з програмою і започаткували не просто імпровізаційний підхід, а продуманий.

Чому саме така назва гурту?

Юрій Чуб: Валерія між собою ми називали «папа», тому наш гурт називається «Папа-джаз» у пам’ять про нього, оскільки саме він надав джазового спрямування нашому репертуару, хоча ми граємо різностильову музику.

Коли розпочався другий період активності гурту?

Навесні 2010 року ми зідзвонилися, я приїхав з Москви, Вітя з Ірландії, наш акардеоніст Дмитро Кукоба відремонтував підсилювач, акумулятор (так що ми уже незалежні від електромережі) і ми вирішили на Паску вийти з концертом на вулицю. До нас згодом долучився трубач Ігор Кінаш, який свого часу був керівником багатьох циркових ансамблів, гастролював за кордоном об’їздив усю Європу, Радянський Союз, але на той момент не мав роботи і підробляв таксистом. Склад змінюється і досі, бо у кожного паралельно є ще якийсь вид діяльності, хоча декого з членів гурту заробіток з виступів на вулиці буває єдиним джерелом доходу.

На вашу думку, чому багато музикантів обираюсть саме вулиці для своїх концертів?

Віктор Шудренко: Тепер більшість музикантів, тих, що мали роботу за часів Радянського Союзу, зараз не мають де реалізувати свої здібності, тому йдуть грати на вулиці. За радянських часів було Львівське об’єднання музичних ансамблів ЛОМА, що забезпечувало музикантів роботою, які здебільшого грали у ресторанах. Ця система згодом розпалась на поч. 90-х, музичне обслуговування у державних ресторанах занепало, приватних ще не було, тож музиканти були полишені самі на себе, багато виїхали за кордон, дехто пішов на педагогічну діяльність, частина музикантів вийшла на вулиці. У Європі це звична практика. Тепер їх запрошують на приватні вечірки, корпоративи. Багато людей творчих професій демонструють своє мистецтво на вулиці, взяти хоча б художників. Творчим людям важко, бо ж ми не підемо заробляти гроші на будову, хоча й таке було, що доводилось виконувати і таку роботу6 зносити будинки, робити ремонти.

Які у вашого гурту плани на майбутнє?

Віктор Шудренко: Ми граємо популярну музику так як ми її відчуваємо, тому наш гурт трохи імпровізаційний за стилем виконання. Цікаві ідеї уміє подавати наш барабанщик Ігор Кренцель, наприклад оновити репертуар до Євро 2012.

Фото Лілії Демидюк

Коментарі

  • Ліля Тєптяєва · 03.09.2011 13:07 · #

    цікаво читати...взагалі, цікаво дізнаватися щось не лише про окремих людей, але й історію оточення цих людей, місто в якому вони живуть і творчо працюють...

    Ліль, а напиши ще про якісь львівські гурти, благо їх багацько, і всі такі особливі! =)

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.