Поезія зі смаком кави в блозі Барви, звуки та смаки життя... · від Лілія Демидюк · додано 30.04.2011 23:10

Любов до кави стала неодмінним атрибутом життя багатьох людей. Бадьорість та гарний настрій, які дарує цей напій, бажані завжди і всюди. Тому серед шанувальників кави є люди різного віку, професії, соціального статусу. Звісно, ця фатальна любов не оминула й поетів. Вважається, що кавовий напій стимулює політ фантазії під час творчості, створює затишну атмосферу під час розмови. Перетворившись у звичний напій, кава не перестає дарувати насолоду своїм смаком, запахом. Поети вміють її смакувати, пити повільно, малими ковтками, а потім ці враження загадковими іскринками вплітаються у тканину їхніх творів. Виникають чудернацькі образи, неповторні як візерунки кавової пінки.

Деколи це – серйозні філософські роздуми над сенсом життя, поетична інтерпретація світовічдуття окремої людини, яка, водночас, відчуває єдність з усім довколишнім світом та іншими людьми. Таке прагнення до узагальнень помітне у вірші з кавовим смаком Ігоря Павлюка:

Ножово-ніжний весняний сум.

Торішнє листя – як грішні гроші.

Душу на вірш розміняв і несу

Між люди всякі, звірі хороші.

Така чорноземна печаль бува,

Що вию на Місяць останнім вовком.

Та вірш мій від мене мене рятував,

Коли до народу я ріс від тусовки.

І року пора, і пора життя...

Пора до їх зміни кістками звикнуть,

Як звикнуть до думки, що ми в гостях,

Тому веселитися треба й викати.

Ну а коли серед ночі біль,

Не спиться... пекельно, смертно, тривожно –

Каву зварю, подивлюсь на сіль...

А потім – на зірку кожну.

Більше усіх уже там, ніж тут.

І я не кращий… дай Бог не гірший.

Дальше, ніж інших, мене не пошлють...

Може, зостануться вірші?..

Буде ж війна – на війну піду,

Буде кохання – буду...

Осінь, здається, у райськім саду:

Падають зорі, як листя, як люди...

А в нас тут ніжний весняний сум,

Торішнє листя – як грішні гроші.

Душу на вірш розміняв і несу

Між люди всякі, звірі хороші.

Деколи кава асоціюється з інтимною розмовою, спогадами про минуле кохання й ліричними роздумами на самоті. На мить задуматись у тиші спонукає поезія Юлії-Ванди Мусаковської:

Поштар дзвонить двічі

Поштар, як завжди, дзвонить двічі:

торішнє листя і листи

байдуже дивляться у вічі.

Він дзвонить двічі — дивний звичай,

і несподівано, як ти.

Не слід стояти на порозі,

та відстань кроку непроста.

В тісній цукерні, що на розі,

при чорній каві і тривозі

звучить сюїта-самота,

І фрази в ній — віолончелі,

фальшиві, стомлені, сумні —

їм аплодує п’яний червень.

І тільки тенором Бочеллі

біль озивається в мені.

Перегравати нам не личить

у сотий раз кіно старе.

Загаснуть спогади і свічі.

Поштар подзвонить знову двічі,

а я не відчиню дверей.

Здебільшого кава асоціюється з хорошим настроєм і початком нового дня, який мусить бути барвистим і насиченим, мати безліч смаків. Оксана Колтун у своєму вірші засвідчує, що любить починати день зі смаку кави:

Для хорошого ранкового настрою

достатньо зробити вибір на користь яскравості.

І коли на тарілці лежать

дві підрум’янені скибки чорного хліба

та зелені китички щойно відвареної і злегка підсмаженої капусти броколі,

а ваніль і кориця додають грайливої нотки

чорній каві,

ти вмикаєш саме ту музику,

яка згодом дозволить пережити тісняву громадського транспорту

і помітити крізь запітніле вікно

блакитний клаптик неба

між сірими полотнами хмар.

Буває, що кава в уяві поета трансформується у різні образи, навіть персоніфікується. Мар’яна Челецька описала каву як таємничу Пані в Чорному, яка час від часу з’являється у житті людей:

Візит кавової Пані

нас удостоїли великої честі

приймати візит:

Пані в Чорному приїхала електричкою

і нам навіть не подала руки

Він сидів у старій шухляді

пив каву й палив цигарки

його зморщене підборіддя

викривало його смаки

він був лише старим затертим блокнотом

на якому валявся старий рудий кіт

і шкіра на ньому обдерлась

аж до рудизни

Він чекав на Золоту Пані

в рожевих хмарках, –

дим згущувався

у старому австрійському готелі

під сурдинку кавового дощу…

дим з ментоловими портьєрами

і консьєрж

із запахом старого таллінського коньяку…

Але приїхала Пані в Чорному

на вороному коні, –

консьєрж

подивував її звички

пити каву

після чорної ікри

Пані була, однак,

не туристкою

під Новий рік –

Вона відвідала наше місто

щоб щось доказати усім

щоб доказати

що не існує

Золотих і Рожевих Пань

вона була екстремісткою

і навіть трохи фаталісткою

і колабораціоністкою:

Вона приїхала, щоб убити це місто

кавовою мушлею

Вона приїхала

щоб любити це місто

і загинути

під його сферичною кулею

Кава незмінний атрибут зустрічей, як закоханих, так і людини з собою, своїми мріями. Невловимий світ думок і вражень, візій пов’язується із запахом кави у поезії Лілії Демидюк:

І розпускаю коси,

і вкриваю ними плечі,

і ритуальний запах кави

пропускаю в кров.

Я ще німа,

я ще порожній глечик,

а голос вже росте

у травах за селом.

На ранок глек наповнять

молоком

і вкинуть жабу ще живу

на дно.

У глечика така ж безмежність

як в криниці,

тільки глина пам’ятає

не воду, а вогонь…

зізнання

твої очі карі

як запах кави

якої ніколи не п’ю

тільки вдихаю

аромат

так я тебе люблю

Особисті переживання, емоції, спостереження вкладає у вірші Світлана Корчагіна. Деколи ці враження схожі на гірку каву, але саме гіркота дає нам можливість відчути згодом солодкий смак радості, відсвіжний присмак осяння:

моє горня заплакало кавовими сльозами

моє горня пощерблене самотніми літами

я плачу теж і наче кава сльози мої гіркі

лиш сльози ніч і самота

розкажуть нам хто ми такі

***

Любив дівчаток тих -

що як зефірні тістечка...

А тих - які гіркі, мов кава - ні!

Але тебе кохала лиш дівчина одна:

гірка, тривожна, дощова...

А з тих - солодких –

жодна, знаєш, не любила.

Цікаво, що автори зібраних тут поезій – львів’яни. У них особливе відчуття смаку кави, бо ж Львів можна назвати не лише культурною столицею України, а й столицею кавоманів. Львів’яни знають, що каву потрібно пити непоспішно і з насолодою, милуючись львівським дощем на фоні архітектурно вишуканого міста.

Кава небуденна як поезія, а поезія таємнича й манлива як аромат кави, смак кави, усмішка одне одному у затишній кав’ярні… Смакуйте поезію до кави!

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.