«Я – воскресіння і життя» в блозі Барви, звуки та смаки життя... · від Лілія Демидюк · додано 19.04.2014 17:14

Одне з найбільших весняних свят – свято Воскресіння Христового, яке називають ще Пасхою, Великоднем. Чому це свято має три назви? Відповідь можна знайти, якщо дізнатися про його походження.

Хоча зараз Великдень пов’язується насамперед із християнством, це свято має дуже давню історію. У дохристиянські часи воно було присвячене сонцю, яке «оживає», воскрешаючи сили природи. Наші предки-слов’яни відзначали Великдень відповідно до астрономічного положення Сонця – під час весняного рівнодення, коли перший великий день (більший за ніч день) міряється своєю тривалістю з останньою великою (більшою за день) ніччю. Саме тому у західно-слов'янських мовах назва свята перекладається як «Великаніч»: чеською Velikonoce, а польскою Wielkanoc. У болгарській (південно-слов'янській мові) подібно до української назви — Великден, а македонці називають це свято Велигден.

Великдень символізував перемогу світла над темрявою, дня над ніччю, сонячного світла весни над нічною темрявою зими, тому саме цей день знаменував початок нового року. Готуючись до свята готували ритуальну їжу, яка мала символічне значення плодючості. Як і у наш час, жінки пекли калачі, які називалися «хлібом Дажбога», вони мали таку ж форму як і сучасні Паски. Вважалося, що чим більшим буде калач, тим більшим і здоровішим буде поповнення у сім’ї. Також малювали писанки, якими бажали задобрити богиню плодючості Мокошу. Яйце було символом зародження життя та воскресіння. Також – це символ сонця і початку світу. Орнаменти на писанках мали символічне значення і поєднувались за певної логікою. Кожна писанка мала своє повідомлення, але основний зміст символіки писанок полягав у побажанні родючості, плодючості, захисту від злих сил.

З прийняттям християнства на Київській Русі були спроби викорінити свято Великодня як поганське. Проте, воно мало дуже велике значення для людей, було важливим календарним святом хліборобського циклу, тому йому вирішили надати християнського змісту. Оскільки свято Воскресіння Христового та Великодня приблизно збігалися у часі їх вирішили об’єднати, таким чином з двох різних свят утворилося одне християнсько-поганське, а їхні назви з часом почали сприйматися як синонімічні. Не дивно, що релігієзнавці й етнологи у християнському святі Воскресіння Христового помічають впливи багатьох стародавніх вірувань. Не лише слов’яни, але й давні греки і римляни, фінікійці і єгиптяни, іранці мали культи вмираючого і воскресаючого божества. Ці давні культи та звичаї вплинули на сучасне свято Воскресіння Христового.

Варто зазначити, що ранні християни не відзначали свята Воскресіння Христового, хоча шанували роль викупної жертви Ісуса та вважали його воскресіння підставою для надії на вічне життя усіх християн. У «Британській енциклопедії» повідомляється: «Ані в Новому Завіті, ані в писаннях апостольських отців не існує вказівки відзначати свято Великодня. У перших християн не існувало поняття про святість особливих періодів». Воскресіння Христове почали відзначати порівняно недавно – коли рішення щодо необхідності такого свята виніс Нікейський собор у 325 році н.е.

Витіснити язичницькі символи не вдалося, тому й сьогодні свято Великодня має багато дохристиянських звичаїв та традицій. Колись і писанки, і паски, і ковбаси були суворо заборонені церквою як непристойні атрибути язичницької віри, але сьогодні церква називає Великодні символи християнськими та надає їм нового змісту. Загальне значення свята як оновлення світу зберігається також у веснянках, гаївках, а також у звичаях одягати у цей день обновки, обмінюватися писанками.

Свято Пасхи також має давнє походження. Його відзначали юдеї 14 нісана (квітень) у пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Єгипетський фараон не хотів відпускати підневільний йому народ, тому Бог посилав одну за одною десять кар на єгиптян, щоб вони відпустили євреїв. Це була і саранча, і блискавки з вогнем, і жаби, і перетворення води на кров, і ще інші, але остання з кар була наважчою – мав загинути кожен, хто був перворідним в своєму домі чи роді. Це стосувалося і людей, і тварин, усіх, хто проживав в цьому краї, як єгиптян так і євреїв. Але Бог, щоб урятувати перворідних серед ізраїльтян, наказав їм через пророка, щоб кожна сім’я взяла ягня чи козенятко (чоловічої статі), здорового, без жодної вади, і приготувала його на вечерю. А його кров’ю потрібно було помазати одвірки вхідних дверей. Кров ягняти була знаком, що кара, спрямована на увесь єгипетський край, цю родину омине. Староєврейське слово «песах» означає «відвести удар», «перескочити», «пройти мимо». Пасхою було жертовне ягня, яке слугувало також пробразом викупної жертви Ісуса Христа, яка приносить спасіння багатьом людям. Апостол Павло писав: «Христос — наша пасха — був принесений у жертву» (1 Коринфян 5:7).

Ісус Христос помер та воскрес саме в дні святкування юдейської Пасхи. Перед стратою Ісус зібрався зі своїми учнями на святкову вечерю. Про це розповідають апостоли у Євангелії. За юдейською традицією вони мали споживати запечене ягня з гіркими травами, а також прісний хліб. Проте Ісус вніс в обрядовість дещо нове. Про це розповідає євангелист Лука: «Узявши ж хліб і вчинивши подяку, поламав і дав їм, проказуючи: Це тіло Моє, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене! По вечері так само ж і чашу, говорячи: Оця чаша Новий Заповіт у Моїй крові, що за вас проливається.» (22 розділ Євангелії від Луки, 19-20 вірші). Словами «це чиніть на спомин про мене» Ісус вніс новий зміст у юдейське свято Пасхи. Тепер це свято мало стати днем спомину про викупну жертву Месії та її роль для людей.

Як уже згадувалось вище, перші християни не святкували Воскресіння Христа, немає згадок про це свято також у Євангелії. Натомість у Новому Заповіті апостоли часто розмірковують над цінністю Христового викупу, яке має однаково важливе значення для людей з різних народів та свідчить про велику Божу любов. Воскресіння Христа запевняє кожного християнина в тому, що для Бога немає нічого неможливого – він може повернути до життя усіх вірних йому людей. Сам Ісус навчав: «Я — воскресіння і життя. Хто вірить у мене, той, навіть якщо й помре, оживе.» (Євангелія від Івана, 11 розділ, 25 вірш). Тож кожного року ми маємо нагоду згадати цей великий прояв Божого милосердя – викупну жертву Ісуса та пороздумувати над тим, чи має вона вплив на наше життя, мислення, цінності та пріоритети.

Коментарі

  • Юрій Мостовий · 19.04.2014 17:53 · #

    а якій сенс в цій історичній довідці? люди ж святкують не стільки щось поганське, як Воскресіння Христа... поганського, наприклад я вбачаю в тому мало дуже.... так було зручно й все таке... в молебнях же не згадується Дажбог, а Ісус і Бог... як на мене вся справа в щирості і що люди будуть робити після свята... й далі будуть прославляти ім я Боже чи займатимуться хєрнею? виходить на жаль друге.... Свято є свято - воно саме по собі не лихе.... Все залежить від людей, від їхніх вчинків....
    А традиції досить цікаві й добре що вони збереглися. Традиції як мистецтво ;-)

  • Лілія Демидюк · 19.04.2014 22:05 · #

    Сенс у тому, аби люди знали, яке свято насправді відзначають. І те, що свято насправді не погане, не означає, що воно приносить честь і хвалу Богові. Мета цієї статті - спонукати людей задуматися чи справді люди служать Богові, бажаючи один одному "смачної Паски і довгої ковбаски".

  • Юрій Мостовий · 05.09.2016 17:35 · #

    Зазвичай люди святкують заради святкування, а не Бога :-)

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.