Коли добрі наміри приносять небажані результати. Дещо про виховання дітей в блозі Барви, звуки та смаки життя... · від Лілія Демидюк · додано 04.06.2013 17:24

У школі та вищих закладах навчають різних професій, але як бути батьками не навчають ніде, хоча це найвідповідальніша справа з усіх видів діяльності. Коли у сім’ї народжується дитина, батьки-новачки зазвичай покладаються на досвід своїх батьків, або ж на свою інтуїцію, дехто вирішує звернутися до психологів та психологічної літератури. Різноманіття порад може вражати й спантеличеним батькам буває важко обрати правильний курс у вихованні дитини й не дивно, що вони помиляються, маючи якнайкращі наміри щодо виховання дитини. Все ж, кількість помилок можна зменшити, якщо знати про найпоширеніші.

Про деякі з них розповіла сімейний і дитячий психолог-психотерапевт, член Української спілки психотерапевтів Наталія Яковлєва на семінарі-тренінгу «Психологія розвитку дитини: 5 помилок добрих батьків», що відбувся 17 травня 2013 року у львівському «Психологічному центрі «СЕНС».

Першою помилкою є прищеплення помилкових переконань дитині. Ось деякі з них:

«Мусиш бути найкращим». Батьки прагнуть розвивати здібності своїх дітей, хвалять їх за хороші результати діяльності, й мимоволі, іноді, знецінюють ті старання дитини, які не принесли найкращого результату. Так батьки навчають дитину, що вона мусить бути найкращою. Діти з таким переконанням часто живуть у страху не виправдати батьківських очікувань, у них занижується самооцінка, підвищується тривога. Батькам варто пам’ятати, що дитина не може бути у всьому найкращою й хвалити її варто не лише за хороший результат, але й за докладені зусилля, незалежно від результату. Заохочувати її до занять різними справами і спокійно сприймати те, що у неї, як і у всіх людей, є сильні та слабкі сторони.
У заохоченні до певної діяльності важливо вміти прислухатись до дитини та не нав’язувати своїх зацікавлень. Тут на перешкоді може стати ідеальний образ дитини, який батьки собі вималювали. Дитина ж може бути не гіршою й не кращою за цей образ, а просто іншою. Тож якщо дитина замість занять музикою хоче займатися футболом – варто зважати на її побажання.

«Негативні почуття погані». Часто, коли дитина плаче батьки поспішають їй сказати «Не плач, заспокойся, припини», «хлопчики не плачуть», коли сердиться – «дівчатка так не поводяться» і т.п. Від таких слів негативні емоції не зникають, але діти навчаються, що говорити про них та їх виявляти – погано. Вони навчаються приховувати свої емоції, але рано чи пізно терпець уривається – і з дитиною стається істерика, часто з незначного приводу. Щоб цього уникнути варто навчити дитину озвучувати свої емоції ввічливо й толерантно. Вміння повідомляти про те, що сердить, нервує, ображає не раз згодиться й у дорослому житті та обереже від зайвих конфліктів.

«Помилятися - погано». Картання за помилки формує у дитини почуття вини. Натомість варто навчити дитину аналізувати свої помилки та робити з них висновки. Пояснити, що усі люди мають обмежені можливості й тому не можуть бути досконалими, щоб знати як поводитись у різних ситуаціях доречно просити допомоги та поради в інших. Такі навички допоможуть дитині у дорослому віці кооперуватися з іншими й не ставити до себе занадто високих вимог.

Друга помилка добрих батьків – несвідоме провокування поганої поведінки.
Звучить дивно, бо ж батьки намагаються виховати дитину чемною та ввічливою. Але вирішальну роль мають не наміри, а спосіб їхнього втілення. Що роблять батьки частіше – критикують дітей, вказують їм на їхні помилки, картають за погану поведінку, чи хвалять за виконане доручення, проявлену ініціативу? Зазвичай частіше зосереджують увагу на поганій поведінці, звісно, з наміром її змінити, але… хороша поведінка дітей не привертає уваги батьків. Тож поводячись чемно, діти не отримують достатнього зворотнього зв’язку від батьків та їхньої уваги. Важливо виробити баланс між покаранням та похвалою і зосереджуватись на тих ситуаціях, коли дитина поводиться добре. Це буде підживлювати її позитивні риси.

Третя помилка – брак послідовності.
Діти потребують чітких правил. Це дає їм відчуття передбачуваності та безпеки. Якщо батьки порушують правила, які самі встановили (наприклад, недотримують слова, коли обіцяють покарання за погану поведінку чи винагороду за хорошу), то цим відкривають для дитини простір для маніпуляцій. Будь-яке правило, яке батьки хочуть втановити для дитини, доречно обговорити з нею та бути послідовними у його дотриманні. Тут важливою є одностайність батьків. Ситуація, коли мама дозволяє те, що заборонив тато і навпаки, навчає дитину нехтувати усіма правилами.

Покарання за порушення домовленості чи правила має бути адекватним. Не можна карати в пориві емоцій, бо надто суворі покарання згодом важко дотримати, або ж про них можна пошкодувати. Також важливо, пояснювати дітям причинно-наслідковий зв’язок «порушення-покарання», аби обмеження, яких зазнає дитина внаслідок поганої поведінки не виглядали як примхи батьків у поганому настрої.

Четвертою помилкою є пастки на шляху до порозуміння.
Аби досягти порозуміння, потрібно створити доброзичливу та щиру атмосферу, аби дитина не боялась довіритись та відчувала до себе увагу. Довірливе спілкування виховує у дітей відповідальність, бо ж вони розуміють, що можуть впливати на ситуацію. Спілкуванню з дітьми перешкоджає:
• авторитарність батьків – безліч заборон, наказів, вимог і погроз. Такі батьки нехтують почуттями дитини і тільки вказують їй необхідну модель поведінки («не смій кричати», «я сказав – не можна», «мене не цікавить, що ти думаєш» і т.п.);
• моралізаторство – безкінечні повчання про те, що робити, відчувати, як думати. У дитини включається самозахист – вона вислуховує, але з відсутнім поглядом, тобто із закритим серцем;
• звинувачення – батьки часто наголошують на своїй правоті, настирливо дорікають за помилки та принижують своїх дітей;
• легковажність – батьки не надають серйозного значення проблемам та переживанням дітей, ставляться до них як до дрібниць, що скоро минуть.

П’яту помилку можна умовно назвати «зроблю це за тебе».
Як правило, це формулювання не озвучують, а втілюють на практиці. Дитина набуває життєвої установки, що батьки за неї усе вирішать. Беручи на себе усі труднощі на життєвому шляху дитини, батьки позбавляють її можливості загартовуватись, вчитись на власних помилках та здобувати особистий досвід.
На семінарі йшлося про найпоширеніші помилки батьків, тож список не вичерпний, та й кожна ситуація, сім’я, дитина – неповторна. Все ж, знаючи про ці помилки, батькам буде легше формувати свою стратегію виховання дітей та простіше досягати бажаних результатів їхньої поведінки та порозуміння з ними.

Коментарі

  • Spe Ternopil · 24.02.2015 18:04 · #

    Гарний стаття! До речі, багато і так само цікаво про це пише у 4-ому номері друкованого україномовного журналу Експеримент

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.