Світлана Шевчук: "Щоб стати хорошим фотографом, потрібно бути частково психологом" в блозі Барви, звуки та смаки життя... · від Лілія Демидюк · додано 11.07.2012 23:42

Фото Світлани Шевчук мають особливу атмосферу тепла і світла, а найважливіше - природність, це важливо у наш час штучності. Я вирішила порозмовляти зі Світланою на тему її найбільшого захоплення - художнього фото. Мені сподобались її щирі, сповнені любові до життя відповіді. Сподіваюся, сподобаються й вам :)


Про себе вона розповідає: "Народилася і виросла в Дубно, з частими міграціями на сільські свіжі простори до Мирогощі. Скільки себе пам’ятаю – улюбленим заняттям були творчі експерименти. З всім, що попадалось під руки – фарби, пластилін, папір, нитки, конструктори… Відповідно з такими зацікавленнями – мене відправили в художню школу. Після художньої школи, протягом року їздила на підготовчі курси до Львова…
Минулого року завершила навчання в Національному університеті «Львівська політехніка». Освітньо-кваліфікаційний рівень – магістр, за спеціальністю – графічний дизайн. Зараз – фрілансер, іншими словами – вільний художник. Поки робота мене шукає сама – привязуваватися до чогось однотипного постійного і працювати на пенсію не хочеться. Притримуюсь думки, що на себе працювати приємніше )) не потрібно боятись, що хтось тебе звільнить. Немає нічого більш постійного, ніж непостійність. Люблю маневрувати між різними видами мистецтва...
"

Світлано, любов до фото ти перейняла від батька. Мабуть, він давав тобі хороші професійні поради, а чи було так, що критикував Ваші роботи? Чи було, що ти не погоджувалися з його думкою і вперто відстоювала своє бачення?

Звичайно критикував, в художньому плані наші смаки практично не співпадають, тому критики було сповна, татові подобались саме ті фото, які не подобались мені. Скільки людей, стільки й смаків – як на мене, не варто нав’язувати своє бачення оточуючим – ми можемо лише ввічливо пропонувати, показувати – «так бачу Я».

Тато бачив в мені втілення своїх творчих амбіцій, з ентузіазмом підтримував в творчому розвитку, проте ми постійно були в конфлікті якраз через моє абсолютне відстоювання власної думки, власного бачення і принципів. Лише недавно усвідомила – наскільки зі мною було важко. Як виховувати дитину, здавалося б спокійну і творчу, але жахливо вперту, яка до останнього стоятиме на своєму, казатиме – НІ, я бачу не так.

Яка роль авторитетів відомих фотохудожників у формуванні твоєї творчої особистості молодого фотографа?

З творами відомих художників я знайомилась ще з дошкільного віку... Я любила видертись на горище, де завжди панувала романтична заворожуюча атмосфера – півкругле вікно, маленька кімнатка з купою старих речей і книжковими стелажами на яких найпривабливішими звичайно були величезні блискучі книги з репродукціями. Картинні галереї Санкт-Петербургу та Львова, збірки робіт Рєпіна, Леонардо да Вінчі, Айвазовського, Шишкіна, Васнєцова, Врубеля, Матейка… Енциклопедія рисунку та живопису – все це захоплювало і хвилювало, напевно таки дужче ніж казки. З малечку мені було цікаво малювати, ліпити, майструвати щось руками – і дивлячись на шедеври – після щирого захоплення йшло питання «Як?! Як він це зробив?» В юні роки мені подобався Шишкін з його натуралістичним, проте надзвичайно трепетним зображенням природи, лісових пейзажів, доріжок, полів. В нього все просто – але водночас мило і одухотворено. Коли я лишень починала фотографувати – цікавим був пошук саме одухотвореності звичайних речей, пошуку цікавого в простому і здавалося б буденному.

На нинішньому етапі мені близькі митці модерну з містичними образами, графічною чіткістю, яскраво вираженою декоративністю. Улюблені представники цього напрямку – Альфонс Муха та Михайло Врубель. В їхніх творах мене притягує нерозривне поєднання образу людини з природою та стихіями, коли одне непомітно переходить в інше і не мислить свого існування окремо.
Заголом є безліч хвилюючих шедеврів, творів вартих уваги та захоплення, проте в мене ніколи не було в цьому плані абсолютних авторитетів. Мені здається, що з кожного потрібно брати тільки те, що резонує з твоїм внутрішнім світосприйняттям. Усвідомлювати внутрішній зміст, вчитись технічних прийомів, але з «місити» з цього щось своє, індивідуальне. Кожен творить в міру свого розуміння, рівня усвідомлення законів творення, тому скільки б ти не намагався скопіювати Леонардо, ти цього не досягнеш, поки не виростеш до рівня його мислення. Знання технічних прийомів це лишень частина успіху.

Що, на твою думку, є найважливішим для фотографа початківця? Яку особливу рису повинна мати людина, щоби бути хорошим фотографом?

Щоб стати хорошим фотографом, потрібно бути частково психологом, ну і звичайно мати художній смак, вміти «бачити». Поверхневе бачення породжує такі ж поверхневі фото. Коли людина зупиняється і починає дивитись вглиб – то цікаві, непересічні кадри обов’язково з’являться, тут ще знадобиться крихта терпіння.

Як думаєш, чи може людина, яка не має художньої, дизайнерської освіти стати фотохудожником?

Звичайно може :) На це питання я завжди відповідаю фразою свого художника-наставника (він, доречі, за фахом радіотехнік, але це не завадило йому вже в зрілому віці опанувати професійний живопис аж до власноручного приготування фарб для своїх полотен) – «Художник – это тот, кто умеет видеть. Не каждый, кто умеет рисовать – художник». На мою думку це стосується всіх видів мистецтва – і першочергово художньої фотографії.

Яка роль так званої моди у стилі фото? Які перспективи у фотохудожника, що опирається цій моді?

Опиратись виключно на моду я б не радила нікому, так само як і її швидкоплинні тенденції можуть відійти і зорієнтовані на них твори. Проте суперечити моді з одного лишень принципу і бажання виділитись навряд чи варто. Якщо митець відчуває в собі достатньо сил, якщо є чіткий внутрішній стержень, то найкращим, на мій погляд, є «самостійне плавання» – своя тенденція, своя мода, свій експеримент.

У чому, на твою думку, краса художнього фото і що саме робить фото витвором мистецтва?

На мою думку художнє фото повинно передавати внутрішній стан, розкриватись вглиб, зачіпати емоційно та духовно. Вихоплений з буття унікальний момент, погляд, промінь, рух… Витвір мистецтва завжди повинен пробуджувати глядача від буденності, від однотонності і сірості сприйняття. Світ прекрасний і все геніально, але ми так мало здатні помічати, ми завжди перебуваємо «в собі» в своїй рутині і бідах, в погоні за «нестачею» благ, що пропускаємо все мимо.

Я чула таку думку, що якщо є талант – красиві фото можна робити навіть так званою мильницею. Чи правда це? Наскільки важлива техніка для фотографа?

Техніка це інструмент. Звичайно – творити хорошим інструментом легше, але куди більше вмінь і «таланту» потрібно, щоб втілити шедевр неякісним інструментом))) Тож не варто виправдовуватись недостатнім рівнем технічного обладнання, саме обмеження стимулюють до нових вирішень та креативу.

Коли компонуєш кадр керуєшся більше знаннями, чи інтуїтивним відчуттям естетики?

Зазвичай, коли ловиш кадр, часу щоб думати обмаль, а як типова дівчина я зазвичай творю інтуїтивно. Хоча… досвід відіграє не малу роль, на енному кадрі вже просто не задумуєшся. Художники вживають такі визначення як «набита рука» і «поставлене око», всіх спочатку вчать думати і будувати малюнок, а на певному етапі побудова відходить, вона здійснюється на підсвідомому рівні, як щось органічне, що вже не потребує зусиль.

Світлано, ти любиш фотографувати людей на вулицях міста. Чи бувало так, що люди, яких ти зазнимкувала раптово на вулиці, висловлювали з цього приводу своє обурення, або ж вимагали стерти кадри з пам’яті фотоапарата? Як тобі вдавалось успішно вийти з таких ситуацій?

Зазвичай зі мною таких ситуацій не бувало :). Принаймні я не пригадую. Раз приписували шпіонаж, коли я на одне з завдань по архітектурних конструкціях відфотографовувала будинки та під’їзди. А от при мені з друзями-фотографами такі казуси траплялись. Під час репортажної зйомки, особливо актуальні здібності психолога, мені здається це елементарні вміння, закладені на підсвідомому рівні. Люди вловлюють з якими емоціями ти їх фотографуєш, чи тобі просто цікаво і ти підглядаєш за ними, як за цікавим об’єктом на зразок мавпочки в зоопарку (що не безпідставно може бути сприйнято вороже, хто ж любить бути мавпочкою?), або ж ти відкриваєш цю людину для себе, хочеш пізнати, що твориться зараз в її «світі», дивишся співпереживаючи її стан, часом зі співчуттям або просто розумінням, часом з доброзичливою посмішкою, тоді проблем не виникає. А якщо хтось і попросить видалити, то не варто лякатись чи знічуватись – зі всього можна вийти з оптимістичною посмішкою та зберігаючи внутрішній спокій, він передається.

Який жанр фото у тебе улюблений і чому?

Всі жанри є цікавими і дозволяють пізнавати та заглиблюватись в прекрасне. Проте моїм улюбленим є таки репортажний портрет, як один з найбільш хвилюючих та емоційно насичених.


Чи маєш у планах фотовиставку?

Фотовиставка це звичайно чудово, проте на неї потрібно мати не мало коштів. Інтернет дає можливість виставити для огляду значну кількість робіт для широкого кола глядачів. До того ж в мене немає особливих амбіцій на цьому поприщі. Цікавий сам процес. Коли ти щось твориш, то в процесі набуваєш нетлінний досвід і автоматично переростаєш свій твір, для тебе він завжди буде не ідеальним, що б не казали оточуючі. Якщо ти створив, ти переріс.

Якщо би з якихось причин тобі потрібно було би змінити професію, що би ти обрала?

Є стільки всього цікавого в що б я хотіла заглибитись, що б я хотіла пізнати. Часом мене роздирає бажання вміти все, але доводиться вибирати і обмежувати, бо є тільки дві руки і одна голова. На даний момент я б хотіла присвятити більше часу живопису і графіці. Але вже стільки заплановано власноруч пошити, зв’язати, розписати… Ідей купа, а от як все втілити, навіть якщо вмієш і знаєш як. :)

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.