Чи буває щасливою жінка-політик? Індіра Ганді в блозі Барви, звуки та смаки життя... · від Лілія Демидюк · додано 30.04.2012 16:58

Жінки у політиці особливо привертають увагу, бо їхня активна діяльність у цій сфері – швидше вийняток, ніж правило. Особливою увагою і популярністю на батьківщині та закордоном користувалася видатна громадська та політична діячка Індії Індіра Ганді. У Москві їй поставили пам’ятник, в Україні вона стала почесним доктором Київського університету.


Суворе дитинство та загартування характеру

1917 у сім’ї Джавахарлала Неру в Ілахабаді народилася донька. Це викликало велике розчарування, бо всі очікували хлопчика. Голова сім’ї – дід новонародженої – врятував ситуацію словами: «моя онучка сотню онуків за пояс заткне!». Тоді ще ніхто не здогадувався яким чином справдяться його слова. Дівчинку назвали Індіра Пріядаршані, тобто Миловидна. І справді, дівчинка росла дуже вродливою, але не це було визначальною рисою її особистості.

Коли дівчинці було 4 роки, Національний конгрес розпочав спротив британській владі, яка мала тоді панівні позиції в Індії. Спротив виявлявся як відмова будь-якої співпраці з Британією, члени Національного конгресу закликали спалювати імпортний текстиль і повернутися до ручного ткацтва, відмовлятися від роботи та навчання у державних закладах, доки Індії не дадуть право на самоврядування. Маленька Індіра бачила як члени її сім’ї спалили увесь красивий і дорогий одяг. Лялька дівчинки також була імпортною. Примусово її ніхто не забирав, але, дивлячись на приклад дорослих, дитина розуміла, що і їй потрібно прийняти рішення. Це була її улюблена лялька. Індіра кілька днів хворіла, відмовлялась їсти, а потім таки наважилась сама кинути ляльку у вогонь.

Потім ще кілька днів пролежала з високою температурою. Як згодом напише Індіра у своїй книзі спогадів «Моя істина»: «Це була перша зустріч з обов’язком і совістю».
Сильний та безстрашний характер не раз згодиться Індірі у життєвих перипетіях. Не те щоб вона нічого не боялась – вона уміла йти далі незважаючи на страх. У дитинстві, після вечері, їй потрібно було йти самій до своєї кімнати довгою темною терассою. Вона дуже боялась темряви, але нікому тоді про це не говорила – лише потім – як спогад з дитинства.

1926 року, коли дівчинці було 9 років, через погане здоров’я матері, сім’я переїздить до Женеви. Індіра навчається у швейцарській школі, де її хвалять за успіхи, але вона ні з ким не товаришує – почувається дорослішою за своїх однокласниць.

Індіра Неру було добре освічена, але документа про завершення освіти у неї не було. Оскільки сім’я часто переїздила з одного міста Європи в інше, вона постійно переходила із школи у школу, згодом навчалася в Оксворді, але так і не завершила освіту. Понад усе вона бажала повернутись на батьківщину. Для формування її світогляду важливими були листи батька з ув’язнення. Ці 200 листів були схожими на есе з історії та культури Індії.

Сім’я її батьків – Неру – належала до касти брахманів і мала родовід у чотири тисячі років. Представники цього роду вважались в Індії кимось на зразок напівбогів. Батько мав європейську освіту, але вибрав шлях борця за незалежність, тому часто потрапляв до в’язниці. У спогадах Джавахарлал зізнавався, що почувався однаково чужим і в Англії, і на батьківщині. Індіра була його єдиною дитиною, тому всупереч патріархальним традиціям країни, батько хотів бачити у ній своє продовження – вольову, високоосвічену особистість і помічника у політичній боротьбі.


Сміливе заміжжя

Прізвище Ганді Індіра отримала від чоловіка 1942 року. Фероз Ганді був однофамільцем великого індійського політика та громадського діяча Махатме Ганді. Познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Індіра в Аллахабаді на демонстрації: він урятував фактично від копит поліцейських коней її матір. І з того часу бував у їхній сім’ї. Перше його сватання було невдалим – батько дівчини сердито зауважив, що у їхній сім’ї підлітків заміж не видають. Та й сама Індіра вважала, що не хоче виходити заміж взагалі, оскільки майбутнє у тодішній нестабільній політичній ситуації було дуже ненадійним. Згодом, після смерті матері та важкої самотності у Європі, Індіра погодиться на пропозицію Фероза.

Саме тут починаються випробування. Фероз був зороастристом-вогнепоклонником. Його одновірці, щоби не оскверняти трупами землю, віддавали своїх покійників на з’їдання грифам. Поряд із зороастристом не сів би не тільки благородний брахман, але й індус з найнижчої касти.
Коли в Індії дізналися про заручини доньки їх громадського лідера з людиною іншої релігії, піднялася хвиля осуду. У пресі друкувалися гнівні статті про те, як донька національного лідера позорить усіх індусів. Були навіть погрози фізичної розправи. На той час Індіра була у Європі, тож вирішила наполягти на своєму рішенні. Її баба по матері, яка завжди неухильно дотримувалася традицій, благословила онучку і сказала: «На щастя, ти народилась у такі часи, коли можеш чинити як забажаєш!». На захист Індіри виступив Махатма Ганді – однофамілець нареченого.

Щасливе сімейне житя

Ще перед заміжжям Індіра записала у щоденнику про свого обранця: «Фероз мені не подобається, але я його люблю». Через багато років, після смерті чоловіка, вона зізнавалась, що він був єдиним мужчиною, якого вона любила. У них було двоє синів – Раджив і Санджей. На той час Індіра цілковито віддалася материнству – сама виховувала синів, проводила з ними багато часу, не довіряючи їх ні нянькам, ні слугам. Її улюбленою цитатою стали слова Р. Тагора: дитина з’являється на світ як запевнення Бога в тому, що він ще не зневірився у людині. Згадуючи ті роки свого життя, Індіра напише: «політична боротьба зробила моє дитинство аномальним, я постійно почувала себе самотньою і незахищеною. Саме тому я хотіла присвятити весь свій час дітям. Потреба дитини у материнській любові та турботі така ж гостра, як потреба рослини у сонячному світлі та воді». Фероз також виявися хорошим батьком, проте він був для дітей не строгим наставником, а другом і учасником їхніх ігор. Він майстрував їм іграшки, навчав дітей усьому, що умів сам.

Початок політичної кар’єри

1947 року Індія здобула незалежність і батько Індіри, Джавахарлал Неру, став її першим прем’єр-міністром з усіма офіційними атрибутами влади. Йому потрібно було перебудувати свій спосіб життя і в цьому йому не міг допомогти ніхто, крім доньки. Спершу вона мала лише впорядкувати його резиденцію, але згодом її обов’язки розширились – вона стала його секретарем, помічником і порадником. Але все це поставило під загрозу її сімейне життя.

Індіра Ганді з батьком
Індіра Ганді з батьком


З Ферозом вони жили у Лакнау, проте їй часто доводилось приїздити до батька у Делі. Дітей вона брала з собою. Проте, такий мандрівний спосіб життя не міг тривати довго – це вибивало з колії дітей, яким подобалось жити поруч з дідом, але тоді вони скучали за батьком.
1948 року від рук убивць загинув Махатма Ганді, й Індіра вирішила, що її обов’язок бути поряд з батьком. Як наслідок Фероз також пішов у політику, його обрали до парламенту, але жити у Делі разом із тестем він категорично відмовився. Його політична кар’єра не склалась саме тому, що він був родичем такої знатної родини. Якийсь журналіст назвав його «зятем народу» і з того часу те прізвисько міцно прилипло до нього. Тож як би він не старався зберігати незалежну позицію стосовно влади, він всеодно залишався «зятем» в очах громадськості.

Важка втрата

1959 року у Фероза стався серцевий напад, що неабияк налякало Індіру, але, водночас, послужило приводом для об’єднання сім’ї. Коли він одужав, вони з дітьми поїхали на місяць до Кашміру, звідки повернулися щасливою сім’єю. Проте, наступного року Фероз знову потрапив до лікарні й невдовзі помер. Про цей період свого життя Індіра писала одному зі своїх друзів: «Я відчуваю спустошення та відчай. Ви добре знаєте як ми з Ферозом роками мали різні погляди, сварились, але це все не розділяло нас, не послаблювало нашої дружби, але навпаки – скріплювало її». На той час Індіра Ганді уже була президентом Національного конгресу та регулярно супроводжувала батька у закордонних візитах.

Головна особа у державі

1964 року помер батько Індіри і для неї почалась складна боротьба за владу. Вона уже була помітним політиком, міністром інформації, тож не дивно, що у віці 48 років, струнка, з чарівною усмішкою жінка стала першою особою в державі.


Її правління мало як позитивні, так і негативні результати. До позитивних зачисляють розв’язання міжнаціональних та міжрелігійних конфліктів, економічний розвиток, зміцнення міжнародного авторитету держави, до негативних – воєнні конфлікти з Пакистаном, а також програма «планування сім’ї». Індіра Ганді впровадила примусову стерилізацію чоловічого населення, проте неосвіченим людям ніхто не пояснив, що ця процедура не впливає на потенцію, а лише на здатність до зачаття. Тож 1977 року, після 12 років правління, Індіра програла на виборах. На той час народ мав такий лозунг: «Прожени Індіру – збережи чоловічу силу!».
Все ж, Індіра Ганді залишається у центрі політичних подій. Вона створює нову партію – Індійський національний конгрес. І робить ще один вирішальний крок: відкриває свій дім для відвідин усіх бажаючих. У країні, де сильні колективістські традиції, це був крок до перемоги.
Тож у 1980 році Індіра повернулась до влади. Але того ж року загинув в авікатаствофі її молодший син Санджай, який на той час був її головним політичним радником та довіреною особою. Індіра готувала його до ролі свого наступника. Старший син – Раджив політикою не цікавився, надавав перевагу комп’ютерам. Проте, після смерті брата, на прохання матері, йому довелось полишити своє захоплення, щоби допомагати їй.

В колі сім'ї
В колі сім'ї


Трагічна загибель

У цей період у країні бушував терор, який здійснювали сикхи – члени релігійної общини, більшість яких проживає у північно-західному штаті Пенджаб. Сикхські фанатики вимагали відокремлення Пенджабу від Індії та утворення там релігійної держави Халістан. Врешті їхні лідери зайняли позиції у головній святині сикхізму Золотому храмі в Амритсарі. Індіра Ганді боялася образити релігійні почуття сикхів, але, після вагань, таки дала розпорядження армійським підрозділам втрутитися. Як наслідок усі керівники терористичної групи загинули. З погляду політичного – це було успішним розв’язанням конфлікту, але з громадського – ні, бо загинуло приблизно 500 осіб.

З того часу Індірі Ганді настійно радили усунути усіх сикхів зі своєї охорони, але вона відмовлялась, аргументуючи це тим, що таке рішення може образити усю громаду сикхів.
31 жовтня 1984 року, через 5 місяців після цих подій, Індіра Ганді готувалась до телеінтерв’ю з відомим англійським письменником та актором Пітером Устиновим. Вона вирішила не одягати бронежилет, бо ж він її повнить, а їй ще так хочеться виглядати стрункою і привабливою… Цим скористались троє її охоронців, які належали до релігійної групи сикхів. Вони випустили у неї 20 куль. За її життя боролись 4 години у Всеіндійському інституті медицини. Але вона так і не прийшла до тями.

Після смерті Індіра Ганді залишається символом Індії, владу здобуває її син, який також через 6 років загине від рук дівчини-камікадзе.
Життєвий та політичний шлях цієї жінки був складним, але водночас цілеспрямованим – вона понад усе любила свою батьківщину, і як уміла намагалась бути для неї хорошим правителем.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.