Ігор Ясенівський: «Вечеря з голодним письменником за кошт читача» в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 17.12.2011 23:10

Бути письменником дуже непросто, це відомо з історії літератури та різних драматичних оповідей про життя класиків. А як бути молодим письменником? Як виявилось, не менш драматично, але якщо ставитись до усього з гумором – то дуже весело. Про це мені дотепно і красномовно розповів молодий львівський поет Ігор Ясенівський, автор збірки поезій «Поетичне «Я», фіналіст літературного конкурсу ім. Б.-І.Антонича, лауреат літературного конкурсу «Витоки». У середині минулого десятиліття очолював Клуб молодого автора та працював секретарем Львівського відділення Спілки письменників України, тож мав нагоду поспостерігати зблизька за життям письменників та й самому відчути його радощі і прикрощі.

Ігоре, за ті роки, які ти присвятив літературній діяльності, чи вдалось тобі зреалізувати свої плани та наміри?

Багато в чому – так. З приємністю згадую ті роки. Мене ще зі школи захоплювали українська та зарубіжна літератури, я любив писати твори. Багато читав, особливо з домашньої бібліотеки. Зараз вважаю, що саме це сформувало мій світогляд та словниковий запас. Починав із казок, якими зачитувався у дитинстві – пробував писати власні казки, але в них було багато запозичень :) Досить спонтанно з׳явилась потреба у написанні віршів. До речі, перший вірш написав у 15 років, напередодні святкування дня народження. Першим читачем моїх віршів був тато: він підтримав мене, схвалив мої поетичні спроби. Це додало снаги творити далі.

Мене цікавило, як влаштоване літературне життя Львова. Відслідковував усі новини, які стосувалися літератури. У газетах уважно читав літературну сторінку з рецензіями на книжкові новинки, інтерв’ю з відомими письменниками, відгуки про літературні заходи. Також активно слухав теле- та радіопередачі літературно-мистецького спрямування. В одній із радіопередач почув про конкурс ім. Б.-І. Антонича і подав добірку віршів у видавництво «Каменяр». Але, як виявилось, спізнився на декілька днів – це й вирішило мою долю поета-двотисячника. Десь у цей час я завітав у львівську спілку письменників (вже й не згадаю, від кого про неї почув), читав свій вірш перед кількома членами спілки: вони схвально кивали головами, казали «є талант», а потім зосередились на обговоренні своїх справ – і про мене забули. Так зі своїм талантом я залишився наодинці. Але ненадовго. У цей час вже навчався в Українській академії друкарства на факультеті видавничої справи і редагування.

Першим редактором моїх віршів була викладач Оксана Думанська, котра до невпізнання змінила деякі мої вірші (фактично заново переписала їх). Після цього довго вагався, чи варто писати далі. Однак вирішив не зупинятись. Брав участь у літературних конкурсах, навідувався у літстудії, їздив на Всеукраїнські наради молодих літераторів, друкувався у часописах та в альманахах, працював у Львівському відділенні спілки письменників України. Зрозумів, що нарешті реалізую свій творчий потенціал. А ще спілкувався із поетами, тому вже не почував себе «білою вороною». Літературне життя надихало, було стимулом для власного розвитку, пошуків та знахідок. Все це допомагало творчому становленню. Однак завжди залишалось невдоволення собою, хотілось більше досягнень, більше виданих книжок, виступів – справжнього визнання.

Захмарних планів я не будував. Радів тому, що плекав і реалізував власний талант. Морально підтримував колег, редагував їхні твори, допомагав здійснювати ідеї, тому не завжди вистачало часу на себе, на вирішення своїх особистих справ. Але не шкодую ні про що. Це мій шлях – ним іду. Вірю, що усе ще попереду. Адже справжнє доросле життя тільки починається :).

Що можеш зарахувати до своїх здобутків у літературній сфері?

Досягненням вважаю наважитись на публікацію своїх віршів, оскільки довго ішов до цього. Особливо тішила добірка віршів у «товстому» журналі «Дзвін» за сприяння поета Віктора Неборака, котрий після прочитання моїх віршів вирішив, що вони цілком

надаються до друку. Потім редактор Богдан Смоляк впорядкував добірку моїх віршів для «Дзвону». Ця підтримка була для мене дуже важливою.

Своїм здобутком вважаю видану збірку поезії й малої прози «Поетичне «Я», що побачила світ 2005 року у львівському видавництві «Сполом». Її презентація відбулась

наприкінці року у Спілці письменників. Це було визнання моєї творчості колегами по перу. Пробував реалізувати свою збірку у книгарнях Львова, згодом зрозумів, що поезія практично не продається… на відміну від деяких поетів :)

Тішили також моя присутність у двадцятці кращих поетів у підсумках поетичного конкурсу ім. Б.- І. Антонича, на який тричі я подавав свої вірші. А безумовним успіхом вважаю третє місце у літературному конкурсі «Витоки» НУ«Острозька академія» в номінації «Літературна критика» у 2007 році.

А якщо казати загалом, здобутком є сама присутність у літературі. Хоч відомий у вузькому колі літераторів, проте мав виступи перед різною аудиторією. Думаю, вдалося зацікавити слухачів сучасною поезією.

Що означає для тебе бути поетом? Як це впливає на твоє життя?

Бути поетом – це сприймати життя крізь призму прекрасного. Помічати хороше в людях, «переплавляти» негатив у позитив за допомогою яскравого художнього слова, продукувати літературний «кисень», змінювати себе і світ на краще. Відчувати відповідальність за кожне сказане й написане слово. Жити ілюзіями. Прагнути до ідеалу. Відчувати пульс Часу. Тримати руку на пульті Сьогодення. Бути господарем Ситуації. Сміливо перемикати канали нашого Буття на найцікавіший. Стати чарівником і за допомогою сприятливої комбінації слів творити магію Дива. Покращувати настрій оточуючим :).

Поезія на свідомому й підсвідомому рівнях впливає на моє життя. Усвідомлювати себе поетом легко і важко водночас. Факт написання чи прочитання поезії – незаперечний. Це однозначно якісно впливає на інтелект, покращує самопочуття (якщо поезія хороша). Морально підтримує у важку хвилину. Поезія допомагає жити. Чи допомагає поезія у житті? Матеріально – ні. Бути поетом витратно, коли хочеш видати збірку, а грошей нема. Поети – надто чутливі люди. Вони болісно сприймають усілякі негаразди, зокрема критику в свій бік, важко переживають нерозуміння оточуючими своїх бажань і потреб. Дуже часто непрактичні, що суттєво ускладнює життя.

Поети переважно самітники за винятком палких богемістів :). Хоча і їм на душі може бути несолодко. Самотність часто дошкуляє. Враження таке, наче перебуваєш у замкненому просторі. Поруч може бути багато людей, а відчуття самотності не полишає. Але поети по-своєму щасливі: вони у свій спосіб адаптуються до життя, абстрагуються від зайвого, звикають жити у певних умовах і не завжди схвально сприймають зміни та новації. Тому поетам дуже потрібна підтримка і розуміння оточуючих, вірні друзі-однодумці… та кохана половинка, інакше кому присвячувати свої вірші? :) Поети усвідомлюють себе частинкою Всесвіту, живуть у матеріальному й духовному світах водночас. А це, погодьтесь, – непросто.

Які основні твої цілі як письменника?

Особливих цілей і завдань у творчості я не ставлю. Змінити світ лише поезією нереально. Змінити усіх людей – також. Прекрасно розумію, що успіх прийде не відразу. Є вимогливим до себе і до слова: відбираю найкраще, просіваю зерно від полови, ціную поради колег. За те, що друкую й розміщую – не соромно. Мої вірші самі стукають у двері душі. Відчиняти їм чи ні – не мені вирішувати. Моє завдання достукатись.

Мені важливо писати, коли пишеться, і читати, коли не пишеться. Хочу, щоб читачі моїх поезій серцем відчули їх настрій, зрозуміли суть висловленого, пройнялися ідеєю написаного, зважили вагомість форми й змісту мною образно зафіксованого шматка часопростору, усміхнулися або задумалися, окрилились… і злетіли понад щоденними турботами. Подивились на себе збоку, побачили світ по-іншому, раділи кожному дню і кожній людині, вірили у краще, не переставали надіятись та любити.

Своєю творчістю хочу сказати: слухайте серцем, любіть серцем, керуйтеся повагою і доброзичливістю. Не будьмо байдужими! Живімо сучасним і творімо прекрасне.

Свого часу ти працював у Львівській організації Спілки письменників України, також очолював Клуб молодого автора при спілці. Який досвід ти почерпнув із цього періоду життя?

Найважливіше те, що я таки набрався досвіду :). У спілці працював секретарем, відповідальним за випуск газети «Літературний Львів». А в навантаження ще й робота з молоддю. Звичайно, перебування у письменницькому середовищі дає свої плюси: мене знають в обличчя, а не лише за публікаціями; можна почути більше відгуків про свою творчість; побачити вживу «класиків»; активно публікуватись; їздити з виступами; бувати на презентаціях… Мінус у тому, що можна розчаруватись у відомому письменнику, коли бачиш людину з усіма її перевагами й недоліками; велика конкуренція за «місце під сонцем»; втома і роздратування від постійного перебування в однорідному середовищі; виникає бажання покинути писати, щоб не перетворитись на графомана; надмірна прискіпливість до власної творчості, порівнювання себе з іншими; ризик втратити власне творче обличчя, стати наслідувачем стилю успішного письменника; як у всіх людей мистецтва, між письменниками є багато гордині, заздрості, фальші, підлабузництва і відвертої зневаги. Лише тонка інтуїція, вроджені артистизм й аристократизм, прекрасні полемічні навики, дипломатичний хист, швидка і легка маневреність можуть стати запорукою вашого літературного успіху й спілчанського довголіття.

Робота з творчою молоддю потребувала чимало уваги й зусиль, адже доводилось багато спілкуватись і багато читати, пояснювати і планувати, вкладати і не отримувати, зачаровуватись і розчаровуватись. Молоді автори сьогодні тут, а завтра – вже там. Вони мрійливо-амбіційно-вітряні, часто самі не встигали за своїми думками, не слідкували за своїми словами, хотіли всього й одразу, вештались у пошуках вчорашнього дня, де їм було так добре і безтурботно. А ця підлітковість – мов сніг на голову – перевернула усе догори дриґом, змусила закохуватись і страждати, битись головою об стіни, гризти граніт науки… А тут ще Ясенівський зі своїми тупими зауваженнями :). Самі розумієте – це усіх напрягало. Але попри все, переможно вірую: з часом ми порозумнішаємо і полюбимо один одного великою неземною любов׳ю!

На твою думку, чого зараз бракує молодій українській літературі?

Глузду… здорового глузду. І тверезості. Та культури. Аристократизму. Стилістичної вправності. Вишуканості у смаках і вподобаннях. Поваги до читача. Якісного текстового наповнення. Величезної любові до життя. Авторської уваги до себе… прекрасних і коханих. Влучності та віртуозності в описах життєво важливих, драматично-напружених ситуацій. Загребущого бажання написати справді вишукану книжку, за яку не буде соромно років так за –надцять (дай Боже дожити!!!). Уклінно благаю усіх, хто зараз тримає ручку в руках або клацає по «клаві», не займатись у художній літературі плюванням недолугими реченнями й антигуманними словосполуками (про «надміцні» слова і супервиражальні вигуки красномовно промовчу). Краще зайнятись плаванням чи принаймні «полюванням» за хорошою книжкою, яка б просвітила ваш притемнено-забитий мозок.

Дорогі молоді та ще зовсім юні літератори!!! Сьогодні ваша творчість покликана заліковувати душевні рани, спричинені недушевними книжками таки ваших ґеніяльних неврівноважених літпопередників, котрих у дитинстві забагато били по одному місці, а також врівноважувати усі суперечливі «за» і «проти», ставити мудрі запитання, давати ненав’язливі підказки між рядків… зробити все, щоби цей скандально-роздутий маразмами літпроміжок нашого життя успішно і безповоротно канув у Лету.

Любі мої майбутні письменники, лавреносці й легкоатлети-фіналісти у літературних марафонах-забігах-пробіжках-побігеньках!!! Бідний і знеможений Читач сьогодні смертельно спраглий за морально-інтелектуальними віршами і прозою, а його «годують» відходами виробництва, нестравною літературою, котра викликає … розчарування й апатію, агресію та відчай, тугу і ностальгію. Врятуйте його від передчасної кончини!

Які позитивні тенденції у літературному процесі ти помітив за останні роки?

Це насамперед майже безкоштовна можливість активно й безнаказанно поширювати власні творіння (творива, твориська) на літсайтах, блогах та інших інтернетівських закутках медіапростору. Також ми спромоглися на несподіваний навдивовижу рідкісно-унікальний шанс письменникам та їхнім потенційним читачам вільно висловлюватись в усіляких соцмережах і наївно сподіватись, що у недалекому майбутньому нам усім за це воздасться сторицею.

А якщо говорити майже серйозно, то хочу відзначити літературну кав’ярню-книгарню «Кабінет» в особі вельмишанованого мною пана Кучерявого Юрія, котрий проводить суперцікаві зустрічі із непересічними постатями української та європейської літератур. Тільки я ніяк не можу втрапити на ті посиденьки. Але все слухаю на подкасті. Також маю високу честь особливо теплим та ніжним словом відгукнутись про мережу книгарень «Є», яка внесла свою вагому лепту у те, щоб літературне життя України не сповзло на марґінес.

На превелике наше всезагальне щастя нині в літературі тихенько і невідступно, невсипущо й денно-нощно працюють смиренні безрозкрученоіменні творці високої літератури, котрі ховаються за численними псевдами і ніками. Побажаю їм колись таки воскреснути із небуття птахами феніксами і відродити у нашій літературі давно забутий жанр – добротну поезію та високоякісну художню прозу.

Чи потрібно творчій молоді об’єднуватися? Бо ж історія літератури згодом фіксуватиме яскраві особистості, а потім уже їхню приналежність чи неприналежність до якихось спілок…

Оскільки історично склалося так, що людина – істота суспільна, вважаю за необхідне сказати наступне: гуртом і класика легше бити. Звідси слідує незаперечне – об’єднуватися потрібно, але тільки в нагальному випадку, коли межа відчаю досягне найвищої позначки за шкалою… сумління. Той, хто в гурті літераторів буде найголосніше кричати «бий класика-злодія», тому майжегероєві треба якнайбільше премій-ляпасів давати, бо ми змалечку знаємо, що на злодієві шапка горить, а той, хто так безапеляційно горланить суть і є тим самим авторитетним чоловіком. І ще: авторитет в літературі живе рівно стільки, скільки не живе будь-який інший навіть суперозброєний авторитет. Тому на завершення цього актуального запитання хочу наголосити на такому вопіющому факті: скільки людину не годуй, а вона все одно в чужу кишеню дивиться. Тому спілка чи профспілка – це тваринне виживання за стадним принципом. А ми, молоді інтелектуали, не можемо дозволити собі так принижуватись в очах усієї євроспільноти та світового пен-клубу. Тому я авторитетно заявляю усій широкій інтернет громаді: дорогі меценати та інші доброчинці, що з хустинкою біля носа (очей) читаєте це моє сльозливе прохання! Подайте молодому поетику на книженцію, Христа ради прошу. А я за вас буду милосердного Бога молити, щоб він вам подав ще мені подавати, бо який же я поет без книжки!

Ігоре, як вважаєш, для досягнення конструктивного діалогу між автором та читачем потрібно…

Як багаторічний поет-відлюдник зі стажем, тому дуже вважаю на кого йду і куди ступаю. Тому майже безалкоголійно так сердечно усіх вас… запевняю: щоби був діалог між читачем і автором треба менше вживати, а більше запивати. До читача треба йти на свіжу голову зі свіжоголовою капустою – то надійна запорука того, що виступ-презентація пройде на «ура». Бо хто з нас не любить «капусти»? Вона так апетитно хрустить в руках, особливо коли її добре мнеш пальцєма. А ше, кажуть, добре, як велика вага тої капусти. Що там один кілограм, цілу тонну капусти треба приносити. Тому тобі кажу і всім заказую: несіть капусту до видавничої контори, хай ту капусту добре відмиють і просушать, а тоді беруть листки і на них друкують ваші писання. Тоді везуть до книгарні, а читачі не дурні – самі зметикують на якій полиці лежить бестселер, а де видніється книжка-одноденка. Читача нині просити не треба, він всевидющий: там, де акція – там вже і він з простягнутою рукою стоїть. Тому робіть знижки, шановні видавці – і люди самі побіжать купувати ваше «мило».

Сучасного читача потрібно зацікавити. Переконати його у тому, що серед буденних клопотів та доступних розваг йому варто знайти час для вдумливого читання поезії. Чи були у твоїй літературній діяльності такі спроби впливу на читацькі зацікавлення?

То свята правда. Так було, є і буде. Читач завше хоче, щоб його заохочували. Кому путівку в Емірати, кому зелену картку в Штати – до тої справи є великий хосен межи нашими людьми. Комерсанти на тому статки роблять, а хтось забавляється, тратить гроші на лотереї. О, і видавці теж роблять для читачів безпрограшні лотереї –лохотрони. Такий приклад: вечеря з голодним письменником за кошт… читача. Або всілякі кулінарні готування з напівфабрикатів. Бо хіба правдивий письменник має час на приготування їжі, коли він весь час горбиться при столі?

Але я не такий дурний, щоб так знущатися з довірливих читачів. В мене була своя правдива суперакція: продаж книги за півціни плюс подарунок! Знаєш скільки людей назбігалося до прилавку, не було де яблуку впасти. Все змели і мої книжки, і подарунки. А подарунком був календарик одної фірми, яка колись обіцяла дати гроші на книжку, але взамін дала стоси календариків на розповсюдження. Отака в мене була гонорова замануха для наших дорогих читачів. Люблю вас всіх, мої дорогенькі!!!

Як правило, успіх мають ті письменники, які уміють пристосуватися до вимог часу, до уподобань сучасників. Але такий успіх буває короткочасним. Що важливо для тебе – якісні тексти чи визнання?

Я не вмію, не люблю, не хочу і не знаю такого слова – пристосовуватись. То хіба які вар׳яти те роблять. Поважаючий себе письменник ніколи не буде під когось лягати, але все буде зверха, як олія у воді. То є кредо письменницького життя. То не та професія, про яку ви подумали. Про то вже стільки книжок написано, що й за життя не прочитати. Най тим займаються тоті вар׳яти. А я, поважаючий себе письменник і літерат, скажу акурат таке: поганий той поет, котрий не хоче стати графоманом. Ой, то не з тої опери. Я мав на увазі – класиком. Але щоб так трапилося, не треба панікувати, здавати свої книжки на макулатуру, чи робити ріжні неподобства. Досить одного: писати так, аби сам хтів тото читати. Тоді буде і слава, і забава, і гонорари, і Канари. Дякую всім, що те читали. Хай вам добре читається!!!

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.