Чи можна навчити бути поетом? в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 13.09.2011 23:30

Зараз дуже модно бути творчим. Велика кількість співаків, фотохудожників, поетів – свідчення цього. Правда не усі серед них є справжніми творцями. Тож чи можна навчитись уміння творити? На цю тему я вирішила порозмовляти з керівником літературно-журналістської студії «На горищі», що функціонує у Львівському Центрі Дитячої та Юнацької творчості МЖК-1. Оксана Кришталева (справжнє ім’я – Оксана Копак) авторка збірок новел «Саргасове море» (2005) та «Гліцеринова пані» (2009), переможець Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов», неодноразовий лауреат літконкурсу від видавництва «Смолоскип». Оксана поділилася своїми міркуваннями стосовно літературної творчості та сучасного літературного процесу.

Скажи, буди ласка, для тебе творчість – вид діяльності чи спосіб життя?

– Скоріш за все спосіб життя, спосіб самовираження усього, що передумано, пережито, напрацьовано. Не пишу, коли не пишеться, а за все написане відповідаю як за власні слова.

Оксано, чи пригадуєш той момент, коли вперше відчула себе поетом, письменником?

– Першого вірша написала у другому класі. Десь так у класі 5-му почала відвідувати літературний гурток «Джерельце» при Обласній бібліотеці на Винниченка, 1 (кер. Марія Людкевич), і несподівано для себе перейшла на новели у 18 років, коли вже навчалась на 1 курсі укр. філології в університеті. Якогось дня мені стало тісно у поезії, але вона повсякчас присутня у моїх новелах.

На твою думку, бути поетом чи письменником – це талант чи вміння?

– Це і талант, і вміння. Мабуть, 50 на 50. Можна стати добрим штукарем, але якщо у тексті немає «нерва», якщо він не передуманий і не пережитий, то він так і залишиться просто текстом. Без претензій на класику.

Що для тебе є пріоритетним у літературній творчості?

– Насамперед, натхнення. Оте внутрішнє бажання сказати це. І самобутній талант. Мене завжди дивує те, що молоді поспішають видавати книжки, а для мене книжка – це, насамперед, подія, певний етап. І особистість автора, його життєва позиція, його цінності – те, що він може собі дозволити в літературі й житті і через що він ніколи не дозволить собі переступити заради грошей, слави, ремесла тощо.

Ти керівник літературної студії «На Горищі» уже багато років. Які знання та уміння ти хочеш донести до юних літераторів?

– Окрім суто цікавих позашкільних тем це – спілкування, цікавість до життя, прагнення зробити з них розумних і культурних українців. Це непросто, особливо з теперішніми дітьми, які попри те, що можуть бути розумними, часто забувають про мораль. Але все одно працювати з дітьми цікаво, бо вони сміливі й нелукаві.

Чому назва літстудії «На Горищі»? Чи є там такий підтекст, що література народжується у закапелках суспільного життя, щоби потім, коли досягне зрілості, вийти на світло?

- Назва просто-таки впала нам на голову – 15 років тому, у 1996 році нам дали кабінетик під дахом. Ось так ми й назвалися. Горища – це дуже гарні місця, де зазвичай живе богема, де можна знайти багато цікавих старих предметів. Колись, як я ще жила в центрі, ми часто бавилися на горищі старого дому. Для мене горище – дуже романтичне місце.

Які постаті з сучасного літературного процесу тобі імпонують найбільше? І чого, на твою думку, зараз в літературі бракує?

– Неймовірно люблю прозу Вол. Даниленка, В. Шкляра, Є. Кононенко, Василя Слапчука, Софії Майданської, А. Содомори, багатьох зарубіжних. Я дуже вимоглива до слова, адже не можу читати «літературних гамбургерів», вже як постити, то їсти щось вартісне. А літературі зараз дуже бракує цензури і вибірковості. Мабуть, фахової критики і взаємодії з читачем. Навіть Міжнародний Форум (Львівський чи якийсь іще) не дає того ефекту, бо є радше ситуативним, а має бути традиція. Читач, на мою думку, не такий глупий, яким його намагаються зробити популяризатори смачного чтива. У нас чимало людей думаючих, просто до них не завжди приходить гарна, якісна, інтелектуальна проза. Натомість забагато легковажної літератури, а часто й просто бездарної. А ще літературі бракує літ агентів, які би зналися на творах і обирали до друку справді майбутні шедеври.

Кожен письменник так чи інакше уявляє собі свого читача. Яким є твій читач?

- Насамперед думаючий і той, хто насолоджується добірним словом. Ні, це не претензія на елітарність, на мовно-літературність. Я не хочу і не буду писати для всіх. Мої тексти настроєві, там гра слів і асоціацій, там ціла структура із прибудовами і надбудовами. Я не хочу і не прагну всім сподобатись.

Як львів’янка і львівська письменниця ти по-особливому відчуваєш це місто. Які місцини у Львові тебе надихають до творчості, де тобі затишно помріяти і пороздумувати?

– Впіймала себе на тому, що іноді мені добре пишеться у затишних кав’ярнях, у парках, під час концертів. Усі слухають, а я щось потайки строчу… А серед улюблених місць – центр міста, і загалом там, де гарно знимкуватися.

Що ти хотіла б змінити у літературному житті Львова?

– Щоб літературне життя перестало пахнути провінцією. Загалом літературний рівень Львова і так високий, залишилось тільки зберегти традицію, щоб вечори, імпрези і презентації не були ситуативними, а щоб стали прикладом для інших.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.