Рецепти літературної кухні в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 23.08.2011 22:31

1-6 серпня 2011 року на Закарпатті відбулась ІІ Літня літературна школа, яку організував київський літклуб «Маруся». У програмі були лекції, майстер-класи, дискусії, які мали на меті покращити орієнтацію молодих літераторів у реаліях сучасного літпроцесу. Лекції учасникам школи читали: Олександр Ірванець, Богдана Матіяш, Антон Санченко, Олександр Гаврош, Грицько Семенчук, Ілля Стронґовський, Завен Баблоян.

Корисна для молодих літераторів інформація перемежовувалась літературними вечорами, доповнювалась дружнім спілкуванням та екскурсіями мальовничими місцинами краю.

У мене трапилась нагода порозмовляти з учасницею Першої та Другої літературної школи Світланою Корчагіною, лідеркою львівської творчої молодіжної формації «Літературний Вінегрет».

Світлано, насамперед скажи, будь ласка, наскільки затишно тобі в сучасному літературному процесі, чи почуваєшся поміченою та зреалізованою як літераторка?

Я тільки стою на порозі літератури із валізкою творів, а вірніше – ідей та персонажів. Звісно, що не почуваюся ані поміченою, ані зреалізованою, адже те, що пишу є ще дуже слабким, і це тільки початок пошуку власної мови, про який нам розповідала Богдана Матіяш на літшколі.

Зрештою, я нікуди не поспішаю. І навіть якби мала можливість зараз видати персональну книжку, то цього не зробила б.

У насиченій програмі Другої літньої літшколи чи ти знайшла для себе щось таке, що реально допоможе знайти своє місце, відчути свою роль у сучасній літературі? Що саме?

Думаю, що так. Інформація, почута від людей, які самі живуть літературою; які є щирі, доброзичливі, досить об'єктивні. Чіткіші уявлення про багато сфер літпроцесу. Рецепти приготування певних страв на літературній кухні.

До приїзду у літшколу чи були у тебе питання, що турбували тебе як молоду письменницю і чи знайшла ти на них відповіді?

У мене не було питань. Я сама - одне суцільне питання. У результаті - після школи отримала ще більше питань. А відповіді – то вже у мені. Ніхто їх мені не дасть. Можуть тільки спрямувати на якусь стежку.

Програма літшколи була здебільшого спрямована на покращення уміння пропагувати свої твори видавництвам, читачам. Чи можеш ти виокремити кілька найважливіших пунктів у цій справі (хоч це, мабуть, важко, бо ж програма школи була дуже насичена)?

Не можу зробити висновку, що літшкола була спрямована в основному на піар.

Хоч якщо хтось їхав тільки за цим – то розчарований не був.

Важливі пункти у піарі творчості? Найперше – то перед тим, як починати піар, треба справді добре писати. Бачу зараз багатьох, хто публікується, видається, тусується у літсередовищі. Але я нізащо б їх не назвала добрими письменниками і не помінялася б з ними місцями. Який сенс бути кмітливим, бути добрим менеджером, мати зв’язки, харизму, але виходити на сцени і читати графоманство якесь?«Якщо Ви добрий професіонал – то маєте великі шанси пробитися» - Завен Баблоян. Друге – потрібно довіряти собі. Третє – писати не просто книжку – робити проект. Четвете, – справа пропагування своїх творінь – це суто особиста річ у нашій державі. Той же Завен, який працює у видавничій справі знає тільки 2 піарменеджерів і 1 літагента. Літменеджер – це ти. Автор сам піарить себе. Наступне – постійний інформаційний шум навколо себе. Важливу роль мають також домовленості, зв’язки, контакти.

Які небезпечні рифи підстерігають молодого літератора у вільному плаванні літературними просторами?

Мені наразі рано про це говорити. Хоч особисто з мого невеликого досвіду, то найстрашніше – невпевненість у собі, байдужість ровесників друзів-літераторів; увага до тебе, як до особистості відомих акул пера, проте ігнорування твоїх творів, брак їх критики; розгубленість від різних думок про твій твір (одному цей вірш не подобається, інший каже: він найкращий).

Богдана Матіяш на школі говорила про такі «рифи»: небезпека задерти носа після першого успіху, першої книжки («Амбіції не повинні перевищувати помисли»); відбір у своїх писаннях («Важливо дозволяти собі деякі вірші не друкувати»); некритичність до себе і, водночас, недовіра собі; страх певних тем; наслідування улюблених письменників…

Ти була також учасницею Першої літшколи тож маєш можливість порівняти. Який розвиток у цій справі ти помітила?

На Другій літшколі було менше екстріму й романтики (адже вже не жили на височезній горі у наметах, не готували у великому казані борщі, не спостерігали град, завбільшки з горіхи…), але був комфорт, все було організованіше.

Цьогоріч було більше лекторів (кожен – самобутній; кожен – зацікавлений у нас; у майже нікого не було зіркової хвороби…).

Лекціями було більше захоплено саму літтворчість (хоч мені все одно було цього мало). Було більше літчитань. Ми проводили їх на сходах у коридорі. Було більше екскурсійного дозвілля. Було менше дозвілля у організаторів – для мене це плюс :).

Деякі учасники бідкалися, що графік школи був дуже напружений. Мовляв, бракло часу для неформального спілкування, відпочинку… І одразу я пригадувала Першу літшколу, коли навпаки бракувало інтенсивності навчання. Можливо, подекуди організаторів кидає у якісь крайнощі, але це каже про одне: вони стараються вдосконалюватися.

Як вплинуло почуте на літшколі на твої уявлення про літературу?

Поглибило їх. Як завше штовхнуло замислитись над цим дивацтвом у мені – писати.

А ще оте життя – в Закарпатті з такими ж диваками майже тиждень – не лишається без наслідків :).

Мені особливо була близька лекція Богдани Матіяш – про літературу як дар. Вона дуже відрізнялася від усіх. Тут не було ні про співпрацю із видавцями, ні про менеджмент, ні про інформаційний шум… Звісно, це все потрібно. Але Богдана говорила про фундаментальне.

Чи маєш наміри скористатися корисною інформацією та порадами, які почула від старших колег на цій школі?

Мала нагоду почерпнути багато не лише від старших колег, але й від учасників. Зрештою, я впевнена, що можливо чогось навчитися від кожнісінької людини на планеті. Маємо у собі так багато щілин.

Дещо, що чула мене втішило і, так би мовити, трохи підняло мою самооцінку. Я розуміла, що вже кілька років застосовую це на практиці. Але йшла до того сама, шляхом стресів і помилок. Нехай інші мають змогу йти протоптаними стежками. Деякі речі я теж віддавна застосовую, бо почувала їх інтуїтивно. Але було багато нового. Інформація про книжковий ринок в Україні; як працювати із видавцями; цікаві дискусії, думки, народжені в цих дискусіях, тренінги, завдання… А теми лекцій типу «Піксельна книга» були особливо інформативними для мене.

А ще я утвердилася у думці мати зі собою повсюди блокнотик і ручку. І писати все, що приходить у душу. Як фотографи часто носяться із фотоапаратами, ручка повинна бути завжди зі мною. Мов третя рука. Інакше – я так багато гублю по дорозі.

Чи хотіла б ти потрапити на Третю літшколу, якщо така буде?

Була б рада стати учасницею і Третьої школи. Впевнена, вона буде у кілька разів кращою, ніж Перша і Друга, адже «Маруся» довела, що не лише зіпнулася на ніжки, але й росте, дорослішає. Мені хотілося б спостерігати її ріст і радіти такій самобутній літературній кралечці.

Фото Андрія Бомчика

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.