Ув’язнена ріка Полтва у місті ангелів в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 12.08.2011 01:31

Коли слухаю пісню Марії Бурмаки «Місто ангелів», то завжди уявляю Львів:

«Місто ангелів і дощів

На казкові малюнки схоже,

Тільки ангелів – ні душі,

А лиш просто так перехожі.

Місто, що не чуже мені,

Золоте павутиння вулиць,

Все, здається, давно заснуло,

Окрім світла в однім вікні.»

Я щиро було переконана, що ця пісня саме про моє рідне місто, бо дощі у Львові – постійні мешканці, ангели – часті гості, а казкові малюнки і золоте павутиння вулиць – усюди… Тільки от слова:

«Місто зустрічей і прощань,

І розбитих сердець, можливо,

Берег правий і берег лівий,

І всі шанси для сподівань.»,

вказують, що йдеться не про Львів… Сама я й не помітила того, що «берег правий і берег лівий» щось неможливе для Львова, я сприйняла їх як ще один мазок до портрету міста, зовсім не замислюючись над тим, що тут наче немає ріки.

Але хтось мені сказав: «це про Київ, бо там є Дніпро і правий та лівий береги». Не могла я погодитись з тим, що ці поетичні слова лише про столицю нашої батьківщини. Для мене ця пісня й досі про Львів.

В одному з інтерв’ю Олесь Дзиндра, корінний львів’янин, зізнався: «Часто, коли виходив з дому, чув від тата: «Сину, ти йдеш з лівого берега ріки на правий – не забувай, що річку переходиш». Це було уже тоді, коли шум річкових хвиль можна було почути лише, як пише Юрій Андрухович, «з оркестрової ями у Львівській Опері»… Тож не дивно, що більшість львів'ян та гостей міста переконані, що ріки у Львові немає.

Пригадую, колись у школі нам якось розповідали, що під містом тече підземна ріка Полтва. Деталей не оповідали, склалося враження, що ріка завжди була підземною, що так воно і має бути, а те, що вона зараз виконує функцію міської каналізації, сприймалося як… буденний факт. Тож для мене Полтва була чимось невидимим, і реально відомим тільки працівникам водоканалу.

Моє знайомство з історією Полтви відбулось зовсім недавно: до рук потрапила книга «ЛеоПолтвіс» – збірник статей і художніх творів, упорядкованих поеткою Марією Шунь та виданий нещодавно у видавництві «Піраміда». Ця книга мене просто не відпускала. Я забувала про час і простір, читаючи її та уявляла якою була панорама міста тоді, коли довкола нього пливла ріка і відзеркалювали небо безліч ставків. Я відчула, що та ріка реальна і дуже реальна, за словами О.Дзиндри, наші «бабці у тій ріці прали, брали з неї воду». На річці з великим захватом та успіхом рибалили, з неабиякою користю будували млини, а потім… почали скидати у неї усі каналізаційні відходи, а потім ще й нарікати, що ріка смердить… Наприкінці ХІХ ст. вихід знайшли – не очистити річку, поводитися з нею шанобливо, а замурувати її, сховати під землю огидні наслідки людської діяльності, а зовні це прикрасити архітектурними витворами – Оперним театром, пам’ятником А.Міцкевичу, статуєю Матері Божої, і уже наприкінці ХХ ст. – пам’ятником Т.Шевченку.

Ця скорботна історія розгортається перед читачем багатогранно і вражаюче. Упорядниця підібрала цікаві історичні матеріали Ярослава Ісаєвича, Івана Крип’якевича, Януша Вітвіцького та ін., наукові та журналістські матеріали з історії Львова та Полтви Романа Могитича, Оксани Колтун, Наталії Космолінської, Ярини Коваль, Марка Райника та ін., і перемежувала це все поезіями та прозовими творами здебільшого сучасних письменників: Ігоря Калинця, Андрія Содомори, Віктора Неборака, Юрія Андруховича, Оксани Луцишиної та ін. Також є і цікаві твори класиків – Себастьяна Кльоновича та Богдана-Ігоря Антонича. Не випадково до книги залучені твори молодих письменників: Наталі Пасічник, Василя Мицька, Анни Малігон та ін. Важливо, що не усі з них є львів’янами, але вони відчувають тривогу за долю колись великої ріки, яку так несправедливо осудили й ув’язнили люди.

Як нам зараз до цього ставитися? – а що ж ми можемо вдіяти – що сталося, те сталося… – більшість, на жаль, вибирає саме такий напрям думок. А, може, виправити помилку?! – тих, що думають так – меншість, але проект ЛеоПотвіс і ця книга як його візитівка мають на меті перетворити оцю меншість на більшість. Відновити чистоту Полтви, врятувати усі потічки, що біжать до неї, визволити ріку, там, де можливо, з кам’яного полону – це не просто справа честі львів’ян, що пишаються своїм містом, а питання життя, яке без чистої води неможливе. Полтва несе свої води до Західного Бугу і, згодом, до Балтійського моря, тож справа її оживлення та очищення важлива для європейської спільноти.

Читаючи цю книгу, я довідалась чому посеред Площі Ринок стоять скульптури грецької богині морів Амфітріти та довньоримського бога моря Нептуна (це не просто примха архітекторів чи мистецька мода), чому у декорі багатьох давніх будинків є елементи морської та річкової тематики – усілякі риби, моські коники, водолії, чому по вул. Замарстинівській є перила від мосту (ріки нема, і мосту також, а перила – як пам’ять), як можна потрапити на екскурсію підземною Полтвою (поки нелегально) і яка драматична історія річки криється у назвах вулиць.

Видання доповнене картами річкового Львова, цікавими фото сучасного та колишнього станів Полтви, фотоспостереженнями за львівською архітектурою.

Я бажаю усім львів’янам і не львів’янам захопитись цією книгою так, як нею захоплююсь я, і колись таки побачити у Львові живу ріку, яка виникла близько 200 тис. років тому…

Читайте також ЛеоПолтвіс: визволення полоненої ріки

Коментарі

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.