Марія Шунь: «Ми складаємося з того, що ми читаємо» в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 29.07.2011 00:32

28 липня у львівській кав’ярні «Кабінет» відбулася зустріч письменниці Марії Шунь з читачами та однодумцями. Тему заходу – «Тоді і тепер» – розгортали модератор Міріанна Кияновська та організатор літературного обговорення Юрій Кучерявий.

У затишній атмосфері кав’ярні творчі посиденьки відбувались невимушено – за келихом вина, яке допомагає розгалужувати поетичні асоціації і письменникам, і читачам. Марія Шунь стверджує, що «читач має бути трудящим», тобто сам віднаходити у літературному творі живий для себе зміст.

Поезія Марії Шунь може видатись українському читачеві (особливо пересічному, вихованому лише на шкільній програмі з літератури) складною для розуміння, трохи дивною, але тим самим, цікавою. У своїй творчості поетка поєднує два культурні та мовні світи – американський і український, бо ж уже більше десяти років мешкає у Нью-Йорку. Авторка зізнається, що любить обігрувати англійські та українські значення слів. Тому її читач має бути мислячим та інтелектуальним, тоді йому вдасться віднайти місток між цими двома світами – українським лірично-архаїчним та американським ускладнено-урбаністично-швидкісним.

На вечорі гостя читала свої поезії із книги «ООН», у якій широкі мазки урбаністики перемежовуються із вкрапленнями філософічності та споконвічно української ліричності.

Щодо коренів, традицій та спадкоємності Марія Шунь висловлюється дуже чітко і коротко: «я, насамперед, – європейський поет». Цим самим хоче сказати, що органічно, глибинно поєднує здобутки європейської літератури, а українське – воно вроджене, як підземна течія ріки. Можливо тому, що зараз більшість свого часу письменниця проводить поза материковою Україною, набувають значення ті приховані смисли у мові, пам’яті, які визначають приналежність до української культури. Про свій побут в Америці пані Марія говорить: «я не маю надії, щоби бути там до кінця своєю людиною». Тож письменниця відчуває себе львів’янкою де б не була і свою діяльність пов’язує також зі Львовом. Це і громадський проект «ЛеоПолтвіс» (про який детальніше – у наступній статті), і антологія молодої львівської поезії «ЛяЛяК». У виборі назви до антології знову далася взнаки прострасть до асоціативної багатозначності: у розкодуванні упорядниці це – 1) львівська літературна криївка; 2) ляльки (гарні дівчата-поетки в антології); 3) лялякати – на галицькому діалекті – невимушено розмовляти.

Невимушено розмовляти Марія Шунь уміє і любить. На усі серйозні репліки та запитання Маріанни Кияновської та Юрія Кучерявого відповідала просто, влучно і з гумором, як у розмові з давніми друзями. «Наскільки Вам близький авангард?» – допитувався Юрій, після того як Маріанна сказала, що поезія Марії Шунь «біжить попереду часу». «Це, швидше, не стиль, а спосіб мислення. Коли пишеш – не думаєш у якому стилі» – відповіла пані Марія і з цими словами можуть погодитися усі справжні поети, які завжди бажають відкривати нові обрії, оберігаючи батьківщину своєї творчості у серці.

Коментарі

  • Ліля Тєптяєва · 30.07.2011 16:19 · #

    ...і я б десь зараз посиділа, щось цікаве почитала...хоча, до сучасної літератури відчуваю стійку неприязнь, все ж не хочу остаточно в ній розчаровуватися... ))

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.