Мар’яна Максим’як: «кожна людина є у певній мірі самотньою» в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 21.07.2011 13:26

Кожна людина так чи інакше відчуває свою неповторність і з часом замислюється над тим, хто вона. Коли знаходить відповідь на це питання, – то каже, що знайшла себе. А оточуючі помічають у ній цікаву особистість, яка впевнено творить кожен день свого життя. До таких людей належить Мар’яна Максим’як – молода літераторка з Тернопілля, авторка збірки поезій «Solo душі» («Каменяр», Львів 2004), ініціаторка та учасниця багатьох літературних проектів (серед них: «На стику мистецтв» разом з Мар’яною Савкою у 2011, «Дванадцять пустельних дівчаток» (у рамках Шостого Міжнародного фестивалю «Флюгери Львова») 2008; IV Міжнародного молодіжного фестивалю аматорського театрального мистецтва «Драбина» (театралізовані літературні читання «Пожежна драбина») 2007). Розмова з Мар’яною цікава як для людей з мистецького кола, так і для тих, хто любить пізнавати різні аспекти життя.

Мар’яно, в одному із твоїх віршів є такі рядки «скажи на кого я схожа»… Скажи, будь ласка, чи відчуваєш якусь схожість, чи радше спорідненість із сучасними молодими поетами? В чому саме ця спорідненість відчутна?

Перш за все, вірш «Скажи на кого я схожа» абсолютно не стосується когось іншого, окрім мене. Це дуже інтимна річ, у якій я намагаюсь побачити себе збоку. Щодо схожості із сучасними молодими поетами мені взагалі важко сказати щось однозначне. Якщо говорити про спорідненість у поезії, то нещодавно зрозуміла, що мені дуже імпонує поезія Остапа Сливинського, хоч з його творчістю я познайомилась не так давно.

Хто з письменників минулого є для тебе авторитетом у творчості? Чи є у тебе літературні кумири, на яких ти прагнеш бути у чомусь схожою?

Я люблю творчість Габріеля Маркеса, з поезії мені імпонує Марина Цвєтаєва. Щодо сучасної української літератури, надзвичайно подобається Оксана Забужко, у поезії – Іван Малкович. Люблю крім того поезію Яна Твардовського – вона така тонка та глибока. Особливих літературних кумирів у мене немає, тобто я не прагну когось наслідувати. Я пишу так, як мені пишеться.

На твою думку, чи завжди неповторна людина ще й трохи самотня? Бо ж інколи неповторність означає певну відокремленість від інших…

Я вважаю кожну людину неповторною і кожна людина є у певній мірі самотньою. Гадаю, це нормально. Бо самотність варто розглядати не тільки у негативному сенсі, але й у позитивному – це час побути наодинці зі собою, це той простір, як і фізичний, так і духовний, в якому людина має можливість відпочити від інших, мати свій інтимний світ.

Чи погоджуєшся ти з думкою, що поет завжди самотній, навіть якщо у нього є сім’я та багато друзів?

Не тільки поет самотній, але й будь-яка творча людина. Зрештою, у попередньому питанні я вже намагалась дати відповідь щодо питання самотності. Певний сенс у вашому твердженні є, бо, навіть маючи друзів та близьке родинне коло, кожна людина часом може почувати себе самотньою. Я вже говорила, що на мою думку, це нормально.

Твоя поезія емоційна і зорієнтована на екзистенційні питання. Яке з них основне?

Кожна творча особистість торкається екзистенційних питань, бо так створена людина – перебувати у пошуку істини. У своїй поезії я часто зачіпаю питання любові, вірності, питання того, чим є життя і що є після нього. Тобто нічого особливого, адже я також звичайна людина, котра перебуває у пошуку.

Для тебе творчість – це вихід емоцій, бажання щоби тебе почули, чи прагнення сказати щось особливе – таке, чого не скаже хтось інший?

Насамперед, це можливість виходу емоцій, думок, суджень. Не думаю, що я скажу щось нове, особливе. Спершу я писала виключно для себе, вже потім я зрозуміла, що багатьом близькі теми, про котрі я пишу, отже, хтось почув :)

Ти доносиш свою поезію до людей різними способами: у друкованому вигляді, в аудіо- та відео форматах. Чи можеш сказати, що твоя творчість уже знайшла належне коло поціновувачів?

Думаю, що вузьке коло поціновувачів уже є. Я страшенно мрію про збірку, бо часто після літературних читань до мене підходять люди і питають, де можна придбати мої вірші. Мені приємно це чути, бо якщо виникають такі запитання, то, отже, комусь близьке те, що і мені. Сподіваюсь, найближчим часом збірка вийде друком. Вона вже готова, лиш чекає фінансової допомоги.

На твою думку, поезія потребує тлумачення? Чи стикалася ти з такою ситуацією, коли тобі відверто говорили, що не розуміють твоїх віршів?

Ні, ніколи з таким не стикалась. Мені здається, я пишу досить просто, можливо навіть занадто просто. Проте кожна поезія потребує тлумачення, незважаючи на те, як вона написана. Адже слова – це зазвичай певний код символів, у які автор зашифровує те, що хотів сказати.

Те, що ти намагаєшся поєднувати поезію з музикою та зображеннням, свідчить, що ти намагаєшся полегшити процес сприйняття та розуміння твоєї творчості. Музика, фото та відео мають доповнити твою поезію. Але тут є і небезпека – вони можуть відволікати від глибинного змісту твоїх поезій і привчити читача залишатись на поверхнево-візуальному рівні сприйняття. Що думаєш про це?

Я не погоджуюся з думкою про те, що я намагаюся полегшити процес сприйняття моєї творчості. Навпаки, використання музики чи відео – це як навантаження, як спосіб всесторонньо розкрити тему. Не думаю, що існує велика небезпека того, що це відволікатиме читача від суті поезії. Той, хто хоче зрозуміти – зрозуміє.

Чи є у тебе якась особлива мрія поета? Як сама вважаєш – чи вона здійсненна? І, загалом, чи обов’язково мрії мають збуватися?

Цікаве поняття «мрія поета» :). Навіть не знаю, що на це сказати :). Я можу дати банальну відповідь – пропозиції від видавництв сипляться дощем, тиражі зростають щоквартально, переклади видаються усіма мовами світу :). Вибачте, але це смішне запитання. Моя справжня мрія – бути завжди цілісною та здоровою духовно і фізично, а також завжди мати поруч найрідніших людей. Решта все – дрібниці.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.