Метафізична Україна в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 12.05.2011 18:03

В американському видавництві CreateSpace (дочірня компанія Amazon.com) вийшла друком книга лірики Ігоря Павлюка та Юрія Лазірка «Catching Gossamers» («Ловлячи осінні павутинки») трьома мовами: українською, англійською та російською. Ігор Павлюк українському читачеві добре відомий, натомість поезія Юрія Лазірка, вишукана і патріотична в своїй основі, ще тільки знаходить свою дорогу до читача.

У цій книзі коло читачів розширене до інтернаціонального: вірші Ігоря Павлюка англійською переклав Юрій Лазірко, в свою чергу Ігор переклав поезії Юрія російською мовою. Долучилася до книги також українська поетеса Євгенія Більченко, яка переклала вірші Павлюка російською мовою.

Проте, якими б мовами не видавались ці поезії, вони залишаться українськими за своєю образністю та способом світовідчуття.

Лірично-пісенне переживання світу, глибоко закорінене в українському фольклорі, характерне для цих обох авторів, один з них – Ігор Павлюк, живе і творить на материковій Україні, інший – Юрій Лазірко – в еміграції (США) з Україною в серці та у поезії.

Ігор Павлюк у статті про творчість Юрія Лазірка зізнається: «Особисто ми незнайомі: подати один одному руки не було нагоди. Заочно познайомила нас Леся Романчук, яка має смак у житті і в літературі. Випадково (?) зустрічав його фото- і текстографію на літературних Інтернет-сайтах, де він, до речі, доволі активно спілкується і з творчими побратимами, і з не менш креативними читачами».

Мабуть, для Юрія Лазірка поезія – це простір його батьківщини, не лише духовної, а й фізично-дотичної, бо ж слово стоїть на межі духовного й матеріального світів. Для Ігора Павлюка його поезія, напевне, – це альтернативна Україна, автохтонами якої є справжні поети.

У передмові до книги «Ловлячи осінні павутинки» Ігор Павлюк не раз прозоро натякає, що відчуває з Юрієм Лазірком духовну спорідненість, додам від себе, ця спорідненість стає дуже очевидною, якщо погортати сторінки поезій цих авторів. У чому саме виявляється ця спорідненість? Мабуть, у тому, що між рядками, бо слово – це тільки матеріальний знак присутності нематеріального світу, з якого усе й починається, який невидимо живе у кожній людині. У цих двох поетів спільна Україна. Вона відрізняється від тої, якою її бачать політики. Вона поза часом і простором як найрідніший пейзаж, найлюбіший голос, найправдивіша пам’ять. Це Україна метафізична – Шевченкова, Франкова і народна (але йдеться про той народ, який знає, що він народ, а не населення).

Ця тримовна книга поезій говоритиме до тих, хто вміє слухати голос серця незалежно від національної приналежності. Бо ж національна поезія в своїй суті загальнолюдська…

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.

ОднокласникиМи в Однокласниках