Тетяна Луньова: "Я не розділяю в собі людину, жінку і письменницю, я відчуваю себе як єдину цілісність" в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 07.05.2011 17:04

Нещодавно я мала чудову нагоду поспілкуватися з письменницею, художницею Тетяною Луньовою. Мені заімпонувало її щиро-дитинне ставлення до світу, яке, водночас, поєднується з глибоким інтелектуальним осмисленням реальності. Моя співрозмовниця прагне до гармонії в самій собі, у творчості, у житті, а це – найважливіше і, мабуть, найважче завдання для сучасної людини.

Пані Тетяно, Ваша творчість виявляється у літературі та у живописі. Чи якийсь із цих видів мистецтва Вам ближчий?

Обидва для мене однакові рідні і близькі – мов два крила. Як з одним крилом летіти?

У книзі «Рукописи не форматуються» Ви ілюструєте свої твори акварельними малюнками. Що виникало спочатку – оповідання чи картина?

Спочатку виникав синкретичний образ – картинка (мисленнєва) і музика слів. Цей візуально-ритмічно-словесний образ жив у душі певний час, підростав, набирався сил. Згодом, коли новела матеріалізувалася, спершу писався текст, потім малювалися малюнки.

Ваша творчість у живописі та літературі взаємодоповнююча, чи не прагнуть ці два напрями самореалізації відокремитись один від одного?

Ні, зараз ні, зовсім не прагнуть відокремитися – жодним чином. Я пишу – і народжуються візуальні образи, малюю – і приходять слова.

За фахом Ви лінгвіст, науковець. І свого часу Вам довелось зробити вибір на користь літературної творчості. Чи зараз не жалкуєте про те, що покинули науково-викладацьку кар’єру?

Власне, я полишила адміністративну кар’єру завідувача кафедри та відповідальної за міжнародні зв’язки університету, бо така робота не узгоджувалася з моїм світоглядом та загальнолюдськими цінностями.

Я продовжую займатися семіотичними та когнітивними дослідженнями, беру участь у наукових конференціях, регулярно спілкуюся з колегами-науковцями. Також зараз мене часто запрошують провести семінари для студентів, зокрема, я спілкувалася зі студентами різних університетів у Полтаві, Львові, Кіровограді. Буду також дуже рада новим зустрічам.

Окрім того, я працюю в жанрі, що об’єднує власне наукову і власне літературну творчість – пишу художньо-публіцистичні есеї, у яких поєднано елементи дослідження та художнього осмислення. Зокрема, маю опублікованими тексти “Точка, що зникає на горизонті (переглядаючи фільм “Vanishing point”)”, “Вікна”, “Недільна проповідь, рок-н-рол і супермаркет: короткі нотатки про молодість, або Враження одного дня в Клівленді”,“До питання про структуру концепту “інтелігент” та трансформацію уявлень про інтелігентність у ХХІ столітті”, котрі вийшли друком у 2009-2010 рр. у різних виданнях, і з якими можна ознайомитися на сайті видавництва “Структури Гармонії”: http://harmonystructures.com.ua

Мабуть, для того щоби зробити такий серйозний вибір, Ви осмислили життєві пріоритети. Чи можете поділитись думками, що для Вас найважливіше як для людини, жінки, письменниці?

Так, звісно, такий крок потребував серйозного і тривалого осмислення. Наважитися зрештою зробити цей крок мені допомогла книга – мій роман “Знайти Лева”. Я дописала його у січні, а у лютому звільнилася – протягом місяця книга підштовхувала мене, вимагала від мене відповідальності, рішучості. Річ у тому, що в цьому романі я змушую головних героїв свідомо робити нелегкий вибір і брати на себе відповідальність за цей вибір; я відчула, що я маю бути достойною своїх героїв, котрі гідно справлялися в ситуації нелегкого екзистенціонального вибору, що я маю дорівнюватися своїй книзі, інакше вона буде нещирою.

Я не розділяю в собі людину, жінку і письменницю, я відчуваю себе як єдину цілісність – і в цьому сенсі для мене є провідним ідеал Ренесансної гармонійної особистості, коли людина була одночасно і дослідником, і художником.

Ви пишите не лише для дорослих, але й для дітей. Розкажіть про цю грань Вашої творчості.

Власне, я не проводжу чіткої межі: пишу я для дітей чи для дорослих. І тому один і той же твір може сприйматися і дорослими, і дітьми – і це мене дуже радує, бо я вважаю, що категорії “доросла література” і “дитяча література”, встановлені книготоргівельною індустрією (їм так легше розставляти книги на полиці) не завжди приносять користь, а часто є обмежуючими. Як щодо родинного читання – коли книгу читають вголос тато, мама, діточки, потім обговорюють її, розмірковують над нею? – яка це література: дитяча чи доросла? Саме для такого родинного читання здебільшого і народжуються мої твори. Зокрема, “Чорнобильське янголя” з Книги новел та акварелей “Рукописи не форматуються” зворушило багатьох дорослих, легко сприймається дітьми, вивчається дітьми 4 класу в українській школі в США, а також Національний музей “Чорнобиль” започаткував проект для дітей за цією новелою.

У Вашій прозі є елементи фантастики, проте вона органічно вплітається у реалістичну картину світу. Чи на Вашу творчість вплинули традиції української химерної прози, або ж американського магічного реалізму?

І химерна проза, і магічний реалізм дуже близькі мені, однак, я не можу сказати, що вони “вплинули” на мене у традиційному розумінні цього терміна. Радше, твори цих напрямків допомогли мені утвердитися в моєму світогляді – я з самого малку бачу світ таким, яким він постає в творах магічного реалізму: живим, багатокольоровим, гомінким, багатомірним, захоплюючим, чарівним. Отож, коли я читала “Тіні забутих предків”, “Лісову пісню”, “Сто років самотності” тощо, – я читала їх як читають власне реалістичні твори – для мене світ і є саме таким.

Чи затишно Вам як письменниці у сучасному літературному процесі? Чи не почуваєтесь в опозиції до панівного постмодерну?

Ні, не затишно. Однак я не можу сказати, що я почуваюся в опозиції, бо це імплікує якусь боротьбу. Я приймаю постмодерн як явище, мені цікаво його осмислити і проаналізувати, однак я можу до нього належати, бо він мені концептуально і духовно чужий.

У своїй творчості я витворюю добрий і щирий світ, у котрому мені затишно, і цей світ потім творить мене, і для мене велике щастя, коли мої читачі говорять мені, що їм дуже добре у створеному мною світі, коли літня поважна жінка бере до рук мій календар “Кошенята Вдома”,

і раптом у неї зовсім змінюється вираз обличчя – вона стає знову маленькою дівчинкою, коли молоді пари розглядають календар “Равлики та Їхні Будиночки”,

і у них блищать очі, коли вагітні жінки гортають ці календарі, і їхні обличчя світяться так, що це неможливо описати. Ці календарі повісили у своїх кабінетах навіть деякі високопосадовці та люди в погонах, що дає надію на те, що не все так погано в нашій країні, що є ще люди з чуйними серцями і відкритими душами.

Яке найважливіше повідомлення Ви хочете донести у своїх творах читачам?

Це ідея Гармонії – Гармонії людини з природою, з людьми, з родиною, з професією, із самою собою, із Всесвітом.

Ви заснували своє видавництво. Що спонукало до такого рішення і хто Вам у цьому допомагає?

аше видавництво “Структури Гармонії” ми заснували разом з моїм чоловіком Луньовим Сергієм. Він же надає мені неоціненну підтримку і допомогу. Основною спонукою було прагнення створювати високоякісні книги і календарі для родинного читання і дозвілля та донести ідеї гармонії, добра, любові для тих, чиї серця та душі потребують цих цінностей, та показати таким людям, що вони не самотні.

Я провела ряд досліджень, і дійшла висновку, що друкована книга у сучасному світі залишається унікальним культурним феноменом, тому ми прагнемо створювати такі книги, у яких би все-все було продумано: формат, палітурки, форзаци, розміщення тексту на сторінці, ілюстрації тощо, тобто щоб книга була Книгою. І відповідно за таким же принципом ми створюємо наші концепт-календарі, котрі синтезують ідеї традиційного календаря та книжечки.

Які цікаві книги вийшли нещодавно у вашому видавництві й що плануєте видати найближчим часом?

До 14 грудня – Дня ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС – ми видали роман Сергія Мирного “Чорнобильська комедія” – дуже оптимістичний твір.

Планів багато – зараз іде робота над деякими проектами (зокрема, над романом “Мишоловка”, двомовною збіркою казок “Казки маленького острова” (англійською та українською мовами)), але справжні твори потребують багато часу і не можуть готуватися, як пиріжки за планом виробництва.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.