Літературна любов Наталі Пасічник в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 03.04.2011 23:36

Український культурний простір заполонений молодими письменниками, поетами, співаками та музикантами. Проте, не всі з тих, хто займається тим чи іншим видом мистецтва є справжнім творцем. Іноді це просто захоплення, що з часом минає. Наталя Пасічник – молода тернополянка (родом з Теребовлі), яка активною літературною діяльністю засвідчила, що мистецтво слова для неї особливо важливе. Вона – поет, есеїст, перекладач та філолог-науковець. Автор поетичних збірок: «Елегія печалі» (Теребовля, 2002 р.), «Портрети доби Ренесансу» («Джура», Тернопіль, 2006 р.), «Гра в три руки» («Видавництво Сергія Пантюка», Київ, 2009 р.). Переможець багатьох літературних конкурсів, відповідальний секретар Богемного Вісника «Культреванш». Член редколегії журналу «ЗОЛОТА Пектораль». Член Національної спілки письменників України з 2009 р. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з цією молодою письменницею.

Наталю, чи можеш ти з упевненістю сказати, що література – це твоє покликання?

З упевненістю можу сказати лише те, що література займає левову частку того, чим я зараз займаюся. Інша справа покликання – про нього можна ніколи не дізнатися, або їх може бути декілька. Наразі «робота з текстом» для мене найактуальніша, але цілком припускаю, що через двадцять років відкриються зовсім інші обрії (ред. сміється).

Чи є у тебе якісь літературні авторитети, вчителі? Письменники, творчість яких ставиш собі за приклад?

Як казала Марина Цвєтаєва: «Заповідь «Не сотвори собі кумира» я порушувала постійно». Так і в мене складається. Було багато авторитетів, трохи менше вчителів. Творчість, як таку, важко ставити за приклад. Попри те, що «усі слова уже були чиїмись», таки треба вміти їх вимовити вперше. Інша справа – життєвий шлях. Тут я підготувала цілий список: Йоган Вольфанг Гьоте, Франсуаза Саган, Ернест Хемінгуей. Це автори, які були успішними за життя і їх продовжують читати дотепер. Мабуть, найгармонійніше поєднання.

Як ти думаєш, поетами народжуються чи стають?

Відповідаючи на це питання, пафосу не уникнути. Є речі, яких можна навчитися: і вправно римувати, і майструвати чудернацькі метафори, і вигадувати неймовірні сюжети.

Боюся, але насправді не боюся здатися банальною: поет - це доля

Для тебе бути поетом означає лише написання віршів, чи також і спосіб життя? Чи можеш назвати свій спосіб життя поетичним?

Поетичний спосіб життя, я так розумію, це – такий собі міф, який включає творчу діяльність, вживання якихось стимуляторів для її ж пожвавлення (алкоголь, тютюн, легкі та важкі наркотики – що кому до смаку), багате інтимне життя, або ж його відсутність (у кого як складеться), плюс публічність (мистецтво має бути донесене до широких мас). Ця формула, думаю, є вичерпною. Мабуть, усі її складові почергово, а то й одночасно присутні у моєму житті (ред. сміється).

Зараз в Україні дуже багато поетів. Цей активний процес літературної творчості яскраво проявився наприкінці 90-х минулого століття і триває досі. На твою думку, чим зумовлена така жага до літературної творчості?

Не згадаю, хто автор рядків про те, що суспільство, де кожен другий щось пише, має усі шанси згодом стати елітарним. Нічого поганого у цьому немає. Інша справа, коли з шаленим розвитком поетичної майстерності, не додається ідейності. Занадто багато ремісників від літератури. Мало творців.

Ти також і перекладач. Твори яких письменників ти перекладаєш?

Мій перекладацький доробок наразі дуже скромний. Він вміщує три добірки – переклади з англійської та американської класики, сучасну австралійську та новозеландську поезію. Разом з Юрієм Завадським плануємо підготувати австралійську перекладну антологію, але ця ініціатива поки у перспективі.

Чи десь опубліковані перекладні добірки?

Переклади з Ендрю Слоттері у журналі «Дзеркало» (2 ч., 2009 р. Львів), інші переклади у журналі «Отражения» (2 ч., 2006 р. Донецьк).

Розкажи трохи про свою діяльність у віснику "Культреванш".

Богемний вісник «Культреванш» (www.kultrevansh.com) - видання, яке увірвалося у вітчизняний медіапростір рік тому. За цей час ми оприлюднили дев’ять випусків журналу. Поки що він існує лише в електронному форматі, але вже теперішнім своїм дизайном націлений на те, аби виходити на папері. Останній за часом номер присвячений критиці у контексті культури. Влітку вийшла «спаренка» про українських митців-емігрантів. У підготовці журналу нам дуже допомогла поетка Марія Шунь, яка наразі мешкає у Нью Йорку. Саме завдяки їй відкрилася нова рубрика про львівську підземну річку Полтву «Е-POD.CAST LEOPOLTVIS» на форумі журналу. Також долучився наш земляк Василь Махно. Насправді робота над «Культреваншем» не є обтяжливою і більше додає, ніж забирає. А ще у нас дуже вимогливий шеф-редактор (ред. Роман Скиба), а тому за опубліковані тексти червоніти не доводиться.

Знаю, що ти також займаєшся науковою діяльністю. Чи не заважає це поетичному способу життя?

Наука дуже дисциплінує, служить таким собі фільтром. Активізується критичне та аналітичне мислення. Якщо говорити конкретно про мене, то, гадаю, написання дисертації мало дуже позитивний вплив на те, що я пишу. Інша справа, що моє дослідження не зробило якогось перевороту, як власне і моя творчість, але якщо поставити ці дві сфери на терези вагомості, то вірші таки переважатимуть.

Які ще аспекти літературної діяльності ти хотіла б для себе відкрити?

Наразі трохи пишу есеїстику. Мені катастрофічно бракує тем. Проза вимагає життєвого досвіду, тому, якщо це – аспект літературної діяльності, хотілося би побільше авантюр у позитивному сенсі слова. Аби було про що згадати і найголовніше – про що написати.

Коментарі

  • Юрій Мостовий · 04.04.2011 00:16 · #

    Як на перший раз, то інтерв,ю досить непогане. Кажу як журналіст і редактор.

    :-)

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.