Чи сумісні любов і сила? Шлях до себе. в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 25.03.2011 21:42

Думка, що суспільство поважає сильних – відома кожному з нас, мабуть, ще з раннього віку. З дитячого садка починаються змагання «хто сильніший» і тривають ці змагання усе життя. Щоправда, у цих змаганнях немає справедливого судді, бо ж у кожного свої уявлення про силу. Одне, що виявляється певним – у цих змаганнях немає любові, тож на узбіччі життя залишається багато поранених і розчавлених людей, зневірених, зі спаленими мріями у серці. Дехто з них волає про допомогу, дехто озлоблюється, а дехто перестає думати – заплющує очі і продовжує йти за голосом натовпу, живе у сірому напівсні…

Лабіринтами успіху намагається протиснутись головний герой роману полтавської письменниці Тетяни Луньової «Знайти Лева».

Ім’я у цього героя таке ж, як у багатьох йому подібних звичайних хлопців – Андрій, що з давньогрецької означає «мужній», але цей хлопець грецької не вивчав, тож і значення свого імені він не знає. У змаганні за право називатися сильним «Андрій уперше поїхав відпочивати на південь із шиком. (…) відчайдушно-безшабашно вирішивши витратити всі гроші, він зупинився в номері «люкс», щодня вечеряв у дорогих ресторанах на набережній і в перервах між купаннями фліртував з гарненькими смаглявенькими штучками.» Аж раптом змагання урвалося – Андрій зламав ногу і опинився у своєму номері «люкс» наодинці з собою майже на тиждень: «Йому стало так кепсько, що він навіть задумався над філософським питанням, що робити далі в житті, про яке не згадував дуже давно».

Роздуми над цим питанням зависли у невідомості, аж раптом Андрій натрапив на оповідання «Зустріч з левом» в одному з літературних журналів. Оповідання не мало завершення і це зацікавило хлопця: лев у його свідомості з’явився і зник. Герой роману ще не усвідомлює для чого йому потрібно знати як завершилось оповідання, але відчуває, що цікавість заволоділа ним. І майже не дивується тим незвичайним подіям, які поступово входять у його життя.

Дивний дідок, з яким Андрій випадково познайомився, переконує його допомогти у викраденні лева із зоопарку. Згодом він уже не переконує, а наполягає, щоби хлопець виконав це небезпечне завдання. Тож молодий відпочивальник вирішив дати драла напередодні цієї незвичної для нього події. Зібрав речі, викликав таксі, уже вмостився на сидінні авто…, але воно, довго петляючи вулицями, привезло його до будинку дідка. Тож Андрієва участь у викраденні лева стала неминучою. Окрім лева, узяли ще й слониху: «Коли вони вийшли за ворота зоопарку, дідок невловимим жестом наказав слонисі стати на коліна й вправно заліз їй на спину. Коли Андрій зібрався й собі умоститися на слонисі, дідок зупинив його порухом руки.

- Це таксі для мене, - сказав дідок. – Хіба ти не бачиш, що я старий та слабкий? А ти ж молодий і дужий, ти підеш пішки. І – дивись мені! – пильнуватимеш лева».

Зрештою, Андрій таки вибрався із цього дивного курортного міста, і коли повернувся додому, цілком поринув у буденні клопоти. Проте, дивні події, знову з’являлися у його житті. Лев нагадував про себе: «Відчинавши вхідні двері, Андрій побачив у коридорі на розташованих у шаховому порядку білих і чорних плитах сліди від лап лева», а дідок втілювався у різні ролі. Окрім дивних пригод, на хлопця налягли життєві незгоди – фінансові негаразди, родинні проблеми, хвороба та смерть батьків. Андрій спершу нервував, але у несподівані моменти з’являвся дідок, який не допомагав йому, ні, але підводив до думки, що сам Андрій повинен стати діяльним.

Письменниця крізь усю книгу проводить лінію перетворення безвольної особи Андрія у рішучого чоловіка, накладаючи на основну ідею цікавий, але досить простий візерунок сюжету. Є любовні пригоди, побут і будні, трошки психології та іскринки фантастики, яка дуже органічно вписується у реалістичний сюжет, і, окрім розважально-оздоблювальної функції, спонукає читача замислитися. Над чим? Кожен збагне сам, прочитавши цю книгу.

Єдине, на чому варто наголосити, – це роль мрії у житті діяльної особистості. Тетяна Луньова ненав’язливо говорить читачеві на сторінках роману, що є люди, які метушаться, а є ті, які вирішують. Ті, що метушаться – втомлено і безцільно існують, ті, що вирішують – живуть і стають володарями свого життя. Авторка показує у романі людину без мрії: «пропрацювавши менеджером з продажу мобільних телефонів, він більше ні про що не мріяв. (…)Мрія стала для Андрія порожнім звуком. Виявилося, що так жити навіть легше. Не було великих сподівань – не було й прикрих розчарувань». Відповідно «життя Андрія потекло врівноважено, але повз нього». Ця людина без мрії поступово перетворюється з пасивної особистості в активну. Андрій починає з дрібниць – допомогти сестрі, зателефонувати знайомому і підтримати його, і поступово віднаходить у собі силу бути не загнаною жертвою несправедливого і нудного життя, а бійцем, здатним понести на своїх плечах поранених товаришів.

Віднаходження мужності у собі авторка охарактеризувала у назві роману як «знайти лева». Лев – це володар, і сила його в тому, що він не має страху. Андрій вчиться долати у собі страх перед негараздами, і тоді розвиває силу долати самі негаразди. Саме в цей час: «Він збагнув, що знає закінчення оповідання про пошуки лева.

Поперед Андрія дріботіла якась тіточка. (…). За тіточкою слідувала незвичайна тінь – тінь сови, а не жінки. Обігнавши її, Андрій обернувся – тіточка і сама була схожа на сову: повненька, у великих окулярах з товстою оправою. Андрій наблизився до чоловіка, за яким кралася тінь дикобраза; (…). Двоє худеньких молодят і собі дибали, мов два журавлики.(…). Він напівобернувся назад і скосив очі: за ним ішла тінь великого пишногривого лева…».

Цей роман з легким способом викладу, простим та, водночас, цікавим сюжетом, з елементами легкої психологічно-фантазійної детективності актуальний для сучасного читача, бо пропонує нове розуміння сили – сильний не той, хто усіх переміг, а той, хто переміг себе, своє розчарування та пасивність, хто з маріонетки зумів стати творцем. І саме така сила поєднується з любов’ю, бо той, хто будує своє життя, розуміє, що допомогти іншому – це не зайвий тягар, а ще одна цеглинка до будівлі його ж таки щастя, бо ж неможливо бути щасливим, коли довколи лише конкуренти, а тільки тоді, коли довкола побратими.

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.