Чи буває поезія смачною? в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 09.03.2011 00:36

Усі звикли, що поезія – це щось захмарно-мрійливе, або карколомно-епатажне, але і в першому і в другому випадках таке, якого в реальному житті простої людини не буває. Те, що поети не живуть на інших планетах і не спілкуються з янголами начебто усім відомо, як і те, що поети збираються у кав’ярнях за чашкою кави-чаю чи кухлем пива. Поети тепер доступніші, ніж у епоху Відродження. Вони зовсім поряд, особливо, поки молоді. Йоган Гейзінга у книзі про ігрову природу людської діяльності «Homo ludens» писав, що поет – це дитина, яка грається… і, додам від себе, усе хоче спробувати на смак: промені сонця, клапті туману, ягідки спогадів… Це тому, що хоче жити насичено, щодня, неначе вперше, відкриваючи для себе приваби і печалі життя. Поет – той, який уміє дивитись на світ чистими очима і бачити у звичному іскру незвичного.

От візьмімо до прикладу усім відомий і багатьма улюблений салат вінегрет. Що у ньому нового чи незвичного може бути після кількастолітньої успішної історії побутування на святкових та щоденних застіллях? Майже нічого… хіба родзинок трохи додати, чи пекучий перець порізати шматочками…

Аж тут виявляється – вінегрет може бути поетичним! І переконує в цьому молоде і свіже, зеленолисте й ніжноцвіте львівське угрупування «Літературний вінегрет».

Розпочало воно свою історію з літературного гуртка під керівництвом Галини Крук у Львівському Національному університеті імені Івана Франка. Остаточно ця творча львівська молодіжна формація сформувалася у 2006-2008 р.р., а вже у 2009 році цілеспрямовано розпочинає проводити літературні, літературно-музичні та літературно-художні заходи поза межами університету. Доброю традицією стала співпраця з молодими художниками та музикантами.

Зараз осердя «Літературного вінегрету» формують четверо найактивніших його учасників: Світлана Корчагіна, Галина Хома, Роман Тарнавський та Богдан Кріль. Кожен з них особливий у своїй творчості, тож їм деколи не легко знаходити порозуміння в товариських та організаційних питаннях, але любов до літератури та конструктивний обмін думками створюють спиятливий простір для спілкування та активної діяльності.

Назву формації пояснює сама Світлана Корчагіна: «літературний вінегрет» – як сукупність літературних «овочів»: поезії, прози, публіцистики; т.зв. серйозних і гумористичних жанрів; великих і малих. Учасники формації творять у різних стилях і жанрах. Але всіх цих жанрів та авторів об’єднує одне: неграфоманська сутність, неіграшкове ставлення до своїх слів, прагнення заглянути у самотність людини нашого віку, втрутитися у її гуманістичні проблеми і парадокси». Тож молоді автори замислюються над серйозними питаннями буття, що відображається у їхній поезії цікавою метафорикою та образністю.

Зануреність у філософські пошуки суті явищ світу з легкою долею іронії та магічно-химерної образності притаманна віршам Галини Хоми (студентка філологічного факультету ЛНУ ім. Івана Франка, спеціальність «літературна творчість»)

пророцтва не збуваються

і вечір пахне м’ятою

і світ зійшовся клином

на цій твоїй журбі

пророцтва не збуваються

спиваються оракули

і відьмочки збиваються

з дороги на мітлі.

Своєрідно драматично і, водночас, щемливо-щиро інтепретує авторка важливу для поетів усіх часів тему природи творчості:

хтось постукає в двері

і якби відчинила

то побачила б на порозі п'яні вірші

що пів ночі шукали дорогу додому

але не відчиниш

скорчиш гримасу

тріснутому дзеркалу

залишиш посмішку

таку як сльоза

і втомлена впадеш у ліжко

тоді до ранку буде снитися море

і горланитимуть попід вікнами

захмелілі вірші

що не втраплять ніяк до хати.

Галина Хома створює промовисті образи, які деколи можна відчути на смак:

коли перебродить невипита

ніжність

залишиться оцет.

Намагання віднайти особливий погляд на світ помітне у поезії Романа Тарнавського (аспірант кафедри етнології ЛНУ ім. І. Франка)

, якого можна назвати прихильником класичних традицій літератури (пієтет до рими та чіткої ідеї вірша):

ДОЦІЛЬНІСТЬ ЧИ БЕЗГЛУЗДЯ?

ВИРІШУВАТИ ВАМ

Підійти до пам’ятника Мазоху,

й запхати руку в його кишеню.

Скинути з серця залізну маску,

не боячись стати мішенню.

Купити в крамниці пакет крохмалю

для киселів й комірців сорочок.

Незнайомці сказати: “Я Вас кохаю!”,

якщо захопили фігура й очі.

Обійняти тіло дівчини-вітру.

Почитати Мора, і Мура, й Мурра.

Самому встромити у серце вістря,

у власне серце, стріли Амура.

Пройтися зі швидкістю черепахи

ренесансним і бароковим Львовом.

З намакіяженими черепами

будинків завести відверту розмову,

питаючи: “Бути? А чи не бути?”,

й не чекаючи відповідь на питання.

Прийти додому й про все забути.

І, що забув, завжди пам’ятати.

У своїй творчості Роман Тарнавський вдало поєднує ліризм та сентиментальність з іронією та енциклопедичними знаннями історика, у його творах багато алюзій, натяків на культурні реалії попередніх епох та сучасності, його читач має бути освіченим і мислячим, таким, що уміє вийти за рамки здобутих знань і побачити світ у несподіваному вимірі:

За пива великим кухлем,

я скажу вам, друзі, по правді,

якщо є планети круглі,

то, отже, є і квадратні.

……………………….

Не хочу я вам брехати,

що ці факти ідуть в нікуди,

та, як є планети квадратні,

то, отже, є і трикутні.

……………………….

Люди планети круглої,

люди планети синьої,

жартуйте, думайте, рухайтесь,

бо багато чого не встигнете.

Поетичний голос Світлани Корчагіної

(філолог за фахом, майбутній психолог) надзвичайно жіночний. Як письменницю (окрім поезії, пише прозу та есеїстику) її цікавлять особливості жіночого погляду на світ, простір почуттів та переживань жінки, природа її любові. У її віршах є певна недомовленість: авторка й сама, мабуть, відчуває, що не усе можна умістити в слова – поза словами залишаються почуття, а самі слова вказують дорогу до них читачеві, який, ідучи за голосом авторки, прийде до свого серця:

За північ

Я благаю тебе,

чужий і далекий,

не лишай мене тут

на поталу цій ночі

так схожій на ящірку.

Я не вмію зачиняти ці двері:

протяг спогадів ліжко моє знесе…

Чужий і далекий,

ти ж знаєш:

я розівчилася спати –

не лише плакати.

Я вже навіть не можу собі порадити

з цими словами:

колись вони були поруч,

мов великі собаки,

що сплять із господарем

і йому руки лижуть…

А тепер – коли дві години за північ

і не тільки люди,

а й навіть слова

мене залишають,

чужий і далекий,

благаю: хоч ти

у ніч цю химерну не йди.

Поміж драматичними почуттями та глибокими роздумами дуже доречною буває усмішка, яку викликають проникливі та дотепні віршовані гуморески Богдана Кріля

(аспірант кафедри української фольклористики ЛНУ ім. І.Франка). Окрім поезії Богдан інколи пише малу прозу. Його літературні авторитети – Олександр Олесь та Борис Олійник. Пише для того, щоби у своїх творах влучно та кумедно змалювати абсурдність людської логіки, перипетії нашого життя… Тому й полюбляє спостерігати над комічними речами, які нас оточують.

Німець в Україні

Їхав німець в Україну,

щоб мову вивчати.

Зупинився у якомусь

селі спочивати.

Ходить селом, городами,

словником махає,

до людей вітається,

щось там їх питає.

Всіх неначе розуміє.

Аж бачить – за тином

бабця гусей виганяє:

«Пішли звідси, свині!»

Здивувався німець дуже,

словничок гортає – ніби гуси…

Він підходить,

стареньку питає:

«Фрау, мені пробатште, бітте,

іх спитати мюссе –

показує позад себе –

То швині, тши гуси?»

А бабуся подивилась

в німця очі сині:

«Ти сліпенький, чи дурненький?

Та які ж це свині?!

Не дивисі як баран ти,

а мотай на вуса –

є в них крила, дзьоб і пір’ї –

звичайно, шо гуси!»

«Фрау, тоді скажіть, тшому Ви

їх швиньми насвали?»

«Бо вони мені, собаки,

всю моркву стоптали!»

Гуморески Богдана Кріля часто стають солодкою приправою до літературних заходів, що їх організовують молоді літератори. Серед них - поетично-музичний захід у «Хмільному Домі Роберта Домса» (Львів) на тему «Пісок у кишені, або Спіймана плинність» за участю гості – Маріанни Кіяновської та гуртів «Один в каное», «Streams Of Sіlver»(2010 рік),захід на тему «Плаваючі острови, або Самотність завжди в моді» у Центрі міської історії Центрально-Східної Європи у Львові на фоні міжнародної виставки про самотність 2010 році, і зовсім свіжий вечір у книгарні «Є» присвячений Дню Валентина під назвою: «Політ на гойдалці із заплющеними очима» за участю гості – Юлі-Ванди Мусаковської (лютий 2011 року). Тож побачити цих авторів, посмакувати їхню творчість уже було і ще буде багато нагод, бо у планах угрупування – оригінальні літературні вечори з творчими несподіванками!

Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.