Катерина Єгорушкіна: «Діти сприймають серцем, тож є надія на розуміння» в блозі Літературне життя · від Лілія Демидюк · додано 13.02.2015 19:56

Катерина Єгорушкіна відома читачам серією казкотерапевтичних казок: Музична подорож Золотого Каштанчика», «Країна Сніговія», «Будиночок з Води». Спілкуючись з цією авторкою, складається враження, що казкотерапія для неї не просто фах, а спосіб життя. Жити у світі казки для неї – це віднаходити відповіді на важливі питання, тому її творива завжди дуже серйозні, а знайдені відповіді породжують нові питання. Деякі з питань, які виникли у мене після прочитання нової Катиної книги «Птахи та Янголи» я поставила авторці.

Катю, твоя найновіша книга «Птахи та Янголи» продовжила серію «Музична казкотерапія для малят». Проте, зі змісту книги очевидно, що вона створена не для таких уже й маленьких дітей. Чи не так?

Так, справді. Ця книжка орієнтована на дитину 7-10 років, хоча я намагаюсь відходити від традиційних вікових розмежувань для читачів (в книжках про це не згадується). Все відносно: я зустрічала дітей, які в 5 років читали «Хроніки Нарнії» й «Таразана», і тих, для кого батьки в 3 роки не купували «Колобка», вважаючи, що ще зарано…


Розкажи, будь ласка, який казкотерапевтичний ефект закладений у книзі «Птахи та Янголи»?

Я не творю за схемами. Особливий мікрокосмос, який утворився в мені під впливом життєвого, літературного та інших досвідів… – це він продукує ту «терапевтичність». Тобто я не планую, коли пишу, вносити в текст ту чи іншу терапевтичну складову. Якщо відсторонитися від своєї книги і поглянути з точки зору казкотерапевта й літературознавця, можна багато цікавого про себе «накопати». Цього разу це теми життя і смерті, звідки все береться і куди повертається, тема вірної любові, Бога, Світового Задуму, сенсу праці та дбайливого ставлення до довкілля, толерантності до диваків…

Зараз я тобі поставлю банальне питання, але дуже цікаво дізнатися на нього відповідь: коли саме і як писалася ця казкова повість, що надихнуло саме на такі образи?

Можна так само банально, але правдиво відповісти – це був сон. Мені наснилося в ніч на Різдво, що я рятую новонародженого янгола. Однак за відчуттями цей сон був далекий від повсякденності. Є сни-знаки, які не до кінця сни, а трошки реальність. От їх важливо не забувати, а прислухатися. Не губити в суєті, не списувати на звичайність. Такі сни я одразу впізнаю. Після них я мушу працювати, мушу щось втілювати і змінювати реальність.
Одразу після цього сну я почала писати «Птахи та Янголи». Це було в Коломиї, де я вже кілька років поспіль проводжу свої різдвяні канікули… Через кілька днів мені наснився сон-знак про прекрасних лебедів. Так і народився задум книжки.

Коли ти пишеш казки, то, напевно, сама повертаєшся у дитинство. Які казки ти любила найбільше?

Я не можу сказати з упевненістю, що повертаюсь у дитинство. Оскільки той стан, у якому я пишу, є частиною мого повсякденного життя як дорослої особистості. Якась така дитинність, наївність, зачудованість… Тож коли пишу, не згадую казок дитинства. Хоча пам’ятаю, що мені подобались казки та історії про подорожі в невідомість, про хованки, про виживання в нових умовах. Видно, для мого несвідомого це були важливі теми, важливий досвід.

Твоя казкова повість наповнена багатьма символами: птахи, зернини, дерева, різні світи. Чи маєш відгуки від читачів як сприймаються ці символи, чи завжди зрозуміле для дітей їхнє значення?

Коли я закінчувала магістерську програму в «Києво-Могилянській академії», то писала диплом про архетипи й символи в поезії Василя Голобородька. Цікаво, що він сам вже в немолодому віці вивчився на філолога і зайнявся аналізом казок… Тож автор і ймовірний дослідник може бути однією особою. (Це щодо насиченості символами).
Щодо сприйняття дітьми, то я отримувала наразі загальні позитивні відгуки, а от щодо розуміння символів – не знаю. Гадаю, навіть дорослі не достатньо їх розуміють. А діти сприймають серцем, тож є надія на розуміння.

Ти заторкуєш у книзі важливі світоглядні, навіть релігійні, питання – таємниця народження, що стається з людиною після смерті і пояснюєш це з казково-міфологічного погляду. У розділі «Срібні птахи» йдеться про померлих родичів, які запалюють зорі… Натомість наприкінці книги є навіть дещо про реінкарнацію: «Деякі душі після земної смерті повертаються сюди й чекають, доки їх знову покличуть». З контексту зрозуміло, що йдеться про покликання до нового земного життя. Чому ти вирішила поєднати у книзі елементи західної та східної міфологій?

Я не думаю, що це поєднання західної та східної міфологій. Біблія багаторазово зазнавала змін. Пам’ятаю, на парах зі «Вступу до Біблії» один наш поважний і любимий серед студентів викладач розповідав, що раніше в Біблії були рядки про реінкарнацію, але потім їх було вилучено. Тож у моїй книжці скоріше можна знайти поєднання біблійної та язичницької міфологій, ніж східної. Хоча останню я дуже поважаю і, можливо, в інших моїх книжках вона більш присутня.

У книзі чіткою лінією простежується ідея добра. Проте, казка не вписується у рамки християнської релігії, думаю, у рамки якоїсь іншої теж. Ти намагаєшся створити світ добра поза будь-якими релігіями? Думаєш, це можливо?

Звісно. Добро існує поза релігіями, оскільки це закон життя. Суспільства, в яких є традиція допомагати один одному, дбати, бути щирими і добрими, легше виживають. Це еволюція.
Гадаю, релігія потрібна тоді, коли людина відвикла прислухатися до голосу Бога в собі. Тоді потрібні певні правила, обряди, заповіді та настанови, які повернуть людину до стану прислухання.

Книга має чудове та оригінальне оформлення, яке підкреслює важливість рукоділля, рукотворчості. Розкажи, будь ласка, про те як створювалися ілюстрації до цієї книги.

Коли я писала цю книгу, я вже знала, в якому стилі вона має бути оформлена. Лишилося небагато: знайти художника, який погодиться на мою авантюру. Адже для України на 2012 рік це було щось абсолютно нове. Ми орієнтувалися на закордонні зразки.
У казковій повісті багато дотикових образів, тож втілення так само мало бути таким, яке захочеться читачеві відколупати :).
Моя хороша знайома і художниця Поліна Родріґес приїхала з Сімферополя, ми покопирсалися в ящичках з моїми мереживами й тканинками, Полінка потім додала ще кримських клаптиків і ґудзиків… і вийшов ось такий чудовий колаж. Цікаво, що деякі клаптики тканин – ще з мого дитинства, тож текст повісті в цьому має біографічність.

Головні герої казки самі створили собі Нитяного Птаха, на крилах якого вони згодом подорожували різними світами. А чи любиш ти сама створити щось своїми руками?

Так, дотик для мене – це надважливе джерело отримання інформації. Тому я люблю щось майструвати, створювати нові речі зі старих тощо. Зараз шию іграшки (персонажів моїх книжок) для свого благодійного проекту на підтримку армії («Дитині – подарунок, солдатові – життя»). Напевне, в мене ще довго би цього руки доходили, якби не зовнішній чинник. Так, за збігом обставин, маю ще й такі навички й таке хобі.
Раніше любила гачкувати, але не тепер. Напевне, длубатися в чомусь – цього мені наразі вистачає і без гачкування.

Чи є у тебе зворотній зв’язок із читачами? Можливо, твоя книга теж надихає дітей на творчість?

Інколи діти надсилають мені свої малюнки, на які надихнули мої сюжети… Або долучають свої версії розвитку казкових подій. Особливо мене надихають живі зустрічі з маленькими читачами (таких зустрічей у моєму житті було не менше сотні) – я там таких компліментів наслухалася, що вистачить заряду надовго…:)

Чи допомагає ця книга тобі самій – ще раз отримати відповіді на якісь питання, знайти розраду, втримати натхнення?

Кожна книжка для мене – це молитва. Це розмова з голосом Бога в мені. Тож і я відкриваю для себе багато, пишучи свої твори. Навіть коли не відкриваю, то нагадую. Адже в нашому техногенному столітті стільки факторів, які відволікають від такого прислухання. Про найважливіше треба собі щоденно нагадувати. Як-то приміром:
«…Справжня любов не порівнює, а дарує від щирого серця. […] …Вірна любов лише міцніє від випробувань. А невірна шукає легших шляхів – і не знаходить»
або «…Лелеки крешуть не простий вогонь, а такий, щоб люди ніколи не втрачали віри й могли мудро вибрати, у що вірити».

Чи сталося щось незвичайне і казкове з виходом цієї книжки у світ?

Так, у нас народилась донечка Даринка – маленьке новонароджене янголя :).


Щоб залишати коментарі, необхідно авторизуватись.